На жаль, цю проблему неможливо вирішити за допомогою домашньої медоносної бджоли (Apis mellifera). Справа в тому, що вона є активним збирачем нектару, але, як це не дивно, малоефективним запилювачем. Цифри говорять самі за себе. Наприклад, одна медоносна бджола здатна утворити за добу 0,02 г насіння люцерни, в той час як дика бджола-меліта (Mellita spp.) формує 11,6 г насіння на добу, тобто у 580 разів більше!
Оранка ґрунту та випалювання сухої трави призводять до поступового вимирання природних запилювачів. Цілина та кам’янисті ґрунти — це останні території, де ці комахи здатні розмножуватись, але в Україні таких територій надзвичайно мало, тому нестача запилювачів стає серйозною проблемою. Стратегічне вирішення цього питання, безумовно, лежить у сфері екологічної безпеки та охорони природи, передусім у сфері збалансування природних та антропогенних ландшафтів. Тільки за наявності необхідної площі природних угідь ця проблема може бути розв’язана остаточно.
Однак вирішення цього питання з тактичної точки зору можливе вже сьогодні, але воно також прив’язане до натуральних методів. Дивно, але спроби переграти природу стосовно запилення штучними засобами так і не увінчалися успіхом. Ані використання спеціальних механічних пристроїв для запилення, ані застосування досягнень селекції, на зразок партенокарпічних сортів, так і не стало панацеєю. Практичний досвід продемонстрував, що найкращий спосіб розв’язати цю проблему — це природні запилювачі. Найкращим кандидатом на цю роль став джміль земляний (Bombus terrestris).
Цей вид швидко виграв «конкуренцію» із медоносною бджолою завдяки ряду «технологічних» переваг. Джмелі активні за похмурої погоди. Якщо медоносні бджоли здійснюють запилення лише за хмарності нижче 70%, то джмелі більш ніж 70%. Вони також активні у вітряну погоду. Якщо бджоли запилюють тільки за швидкості вітру нижче 30 км/год, то джмелі можуть це робити і до 70 км/год. Вони здатні здійснювати вібрацію квітки, що є важливим фактором під час запилення окремих овочевих культур. Завдяки опушеній поверхні тіла, вони переносять значно більшу кількість пилкових зерен, що дуже важливо для врожайності ягідних культур, таких як суниця, малина та лохина. Це забезпечує не тільки більший вихід продукції, але й кращу якість, оскільки знижується відсоток деформованих плодів. Звідси зростає комерційна ефективність вирощування ягідних культур.
Найбільше розповсюдженню запилення джмелями посприяв розвиток овочівництва в закритому ґрунті. Тут його перевагою є краща орієнтація у просторі. Справа в тому, що скло, а тим більше пластикова плівка погано пропускають ультрафіолетове світло, що впливає на поведінку як джмелів, так і бджіл. Однак перші набагато краще пристосовані до орієнтації за нестачі ультрафіолетового світла, і тому їхні популяції працюють у теплицях набагато краще. Зрештою, важливим фактором є безпека персоналу в закритому ґрунті, оскільки джмелі не агресивні комахи, на відміну від домашніх бджіл.
Промислове виробництво джмелиних родин для потреб сільського господарства розпочалося відносно недавно, у 1987 році, але його зростання йшло просто гігантськими темпами. Буквально через півтора десятки років після його запуску виробництво джмелиних родин для потреб запилення сягнуло близько 1 млн колоній на рік. Сьогодні їхній ринок продовжує зростати, адже поки що жодної альтернативи цій комасі немає. Більше того, значно розширюється асортимент культур, за допомогою яких відбувається біологічне запилення. Виробники пропонують десятки різновидів вуликів та джмелиних родин, які пристосовані до різних культур та умов, що орієнтуються на тривалість цвітіння культур, відкритий та закритий ґрунт тощо.
На початкових етапах джміль використовувався у закритому ґрунті, передусім для запилення томату та перцю. Поступово він перейшов у відкритий ґрунт для запилення плодово-ягідних культур. Проте сьогодні джміль вже активно крокує у напрямі запилення польових культур, серед яких один із лідерів вітчизняного експорту — соняшник. Звісно, використання на тих величезних площах, який займає соняшник сьогодні в Україні, задоволення дороге. Однак, якщо мова йде про насінництво, коли потрібно отримати якісний та дорогий насіннєвий матеріал, то тут джмелі знову показують свою ефективність. Перші кроки в цьому напрямі вже здійснені в Україні, і результати говорять самі за себе. Використання джмелів для запилення соняшнику збільшує урожайність більш ніж удвічі.
Ще один новий напрям у біологічному запиленні, який поки що лише досліджується та розробляється, — це використання цих комах для запилення озимого ріпаку. Щоправда, найбільш розповсюджений у нас вид джміль земляний не підходить. Згідно з останніми дослідженнями, одним із найбільш продуктивних запилювачів озимого ріпаку є джміль великий кам’яний (Bombus lapidarius), який також зустрічається по всій території України. Європейські науковці встановили, що за кількістю пилкових зерен, що переносяться, за рівнем відвідування квіток та збільшенням урожайності він поступається хіба що окремим видам диких дрібних бджолиних. Джміль великий кам’яний також розглядається сьогодні як перспективний вид для біологічного запилення культур із родини бобових.
Технологічні прийоми в сфері біологічного запилення продовжують удосконалюватися. З метою підтримки колоній використовуються спеціальні поживні суміші. Для роботи у відкритому ґрунті пропонуються різні захисні засоби для вуликів від несприятливих погодних умов. Вулики можуть комплектуватись термоізоляційними матеріалами тощо.
Деякі винаходи вражають своєю простотою та геніальністю одночасно. Наприклад, бельгійські розробники спочатку вирішили «полегшити» роботу та ефективність джмелів, розміщуючи у спеціальне пристосування вулика пилок. Джміль, проходячи крізь вихід, зачіпляє пилок поверхнею свого пухнастого тіла і вже навантажений пилковими зернами подорожує до найближчої квітки. При цьому механізм створено таким чином, що комаха може лише виходити назовні крізь цей льоток, а повертається через другий.
Однак подальша біоінженерна думка породила іншу дивовижну ідею — сумістити запилення із захистом рослин, точніше з біологічним захистом. Деякі культури страждають від ряду хвороб, що викликаються патогенними грибами. Одним із таких є сіра гниль (Botrytis cinerea), яка пошкоджує ягідні культури, наприклад суницю. Бельгійські розробники вирішили додавати до пилка спеціальний мікробіологічний препарат, який є грибом-антагоністом сірої гнилі, тобто біологічним фунгіцидом проти неї. Механізм дії його також простий — він розростається на рослині і не дає сірій гнилі жодного простору, щоб закріпитись. При цьому цей гриб не завдає культурі ніякої шкоди. Отже, проходячи крізь льоток, джміль зачіпляє не лише пилок, але й частки біофунгіциду. Оскільки сіра гниль на ягідних культурах вражає передусім квітки та плоди, то джмелі перетворюються на агентів переносу препарату і здійснюють його пряму цільову доставку саме куди потрібно! Такий винахід дозволяє не лише збільшити ефективність запилювання та захисту культури, але й значно покращує умови роботи персоналу, оскільки зменшує рівень хімізації виробничих площ. Сьогодні ця технологія — вже не просто винахід, вона широко застосовується у комерційному агровиробництві Бельгії, Нідерландів та Франції на таких культурах, як суниця (полуниця), малина, груша та ківі.
Добре відомо, що бджолині, в тому числі джмелі, є найбільш вразливими видами комах щодо хімічних засобів захисту рослин. Одночасно ряд напрямів агровиробництва, передусім закритий ґрунт, просто не може обійтися сьогодні без використання джмелів. Таким чином, використання біологічного запилення одночасно підштовхує агровиробників до застосування біологічних методів захисту рослин (ентомофагів, акарифагів, мікробіологічних препаратів), адже вони гарантують безпечну роботу запилювачів. Тому біологічні запилювання і захист йдуть пліч-о-пліч та сприяють загальній екологізації сільського господарства.
Сьогодні комерційне виробництво джмелиних колоній продовжує активно зростати. Одночасно створюється відповідна нормативно-правова база, яка призначена запобігти неконтрольованим інвазіям чужорідних джмелиних видів у локальні екосистеми та уникнути небажаних екологічних наслідків для місцевого біологічного різноманіття. Через це виробники джмелиних родин пропонують сьогодні десятки видів джмелів, які використовуються залежно від регіону планети та узгоджені з національним або регіональним законодавством.
Олексій БУРКОВСЬКИЙ, агроном, перекладач
спеціально для "Агробізнесу Сьогодні"
