Як свідчать результати досліджень, із 1 т гною утворюється до 50 кг гумусу. Проте ці цифри є доволі умовними, оскільки багато чого залежить від погодних умов, стану грунтів, технології їх обробітку та інших чинників. Окрім гумусу, завдяки внесенню гною у грунті утворюються гумінові та фульвові кислоти, які також безпосередньо впливають на родючість і стійкість рослин до стресових умов вегетації. Інакше кажучи, грунт буквально оживає, урізноманітнюється його склад та активізується життєдіяльність біоти.
Звісно, багато чого залежить і від виду органічних добрив, котрі ми заробляємо в землю. Окрім звичного тваринницького гною, котрий накопичується на фермах, це також його більш ефективна форма — перегній, а також рідка гноївка, пташиний послід, попіл, торф, сапропель, дефекат та ціла низка штучних органічних добрив. Кожен із цих видів має власний мінеральний склад та властивості і потребує особливих вимог до внесення у грунт.
Якщо, скажімо, мова йде про гній, котрий рік за роком збирається на фермах та розкидається полем, то слід розуміти, що цей вид добрив має відносно низький вміст елементів живлення на одиницю маси. Традиційно заведено вносити за можливості не менш ніж 40 т/га гною. У цьому разі у кожній тонні гною ми даємо 5 кг азоту, 2,5–3 кг фосфорної кислоти, 5–6 кг оксиду калію та певну кількість мезо- і мікроелементів. Це доволі непогана «зарядка» поля, тим більше, що поживні речовини в складі гною використовуються рослинами поступово. Себто його живильна дія є досить уповільненою, і ці всі корисні речовини ставатимуть доступними для кореневої системи рослин впродовж 4–5 і навіть 7–8 років, якщо йдеться про важкі грунти. Це так би мовити довготривала інвестиція.
Поряд із тим особливості засвоєння гною передбачають дотримання цілої низки умов. По-перше, азот у складі органічних добрив є дуже нестійким, і тому внесений гній потрібно заробляти в грунт якомога швидше з метою зниження втрат азоту. Простіше кажучи, слідом за розкидачем чи фронтальним навантажувачем відразу повинен іти плуг.
По-друге, гній — апріорі кисле середовище, відповідно, його потрібно правильно використовувати на грунтах із високим показником Ph. В ідеалі — поєднувати його внесення із фосфоритним борошном, котре істотним чином нейтралізує підвищену кислотність та робить більш доступним для рослин той таки фосфор. Поряд із цим до складу фосфоритного борошна входить фосфор, сірка, магній, кальцій та деякі мікроелементи, що зумовлює комплексний позитивний ефект від поєднання внесення гною та цього виду добрива.
Слід також враховувати, що гнойова маса може мати тверду (вологістю до 80%), напіврідку (80–90%) або рідку (понад 90%) консистенцію. Це, зокрема, зумовлює певні вимоги до способу її внесення та рівномірного розподілення площею.
Залежно від технології утримання тварин і способу видалення гною він буває підстилковий або безпідстилковий. Маса безпідстилкового гною збільшується на 20–30% і більше порівняно з масою екскрементів тварин, через вміст води. Вологість такого гною сягає 90% і більше. Поряд із тим, незважаючи на певні труднощі зі збиранням та розкиданням перезволоженого гною, відзначимо його підвищену доступність для кореневої системи рослин, надто за посушливих умов.
Загалом тваринницький гній розрізняється за ступенем розкладання — від так званого свіжого, який містить фактично ще неперепрілу солому, до класичного перегною, тобто сипкої чорної маси. За можливості бажано уникати заробляння у грунт неперепрілого гною, оскільки його прискорене перепрівання може зашкодити кореневій системі рослин. До того ж його краще поєднувати з азотовмісними добривами з метою прискорення процесів нітрифікації органічних решток.
Розкладаючись, гній втрачає до 75% маси і сухої органічної речовини. Тому не можна доводити його до стану перепрівання або перегною у місцях зберігання, адже за тривалого його розкладання кількість органічної речовини зменшується вдвічі-втричі, втрачається багато азоту. Оптимально вкладати цю речовину щільною масою, аби гній поступово дійшов до напівперепрілого стану впродовж 100–120 днів.
Дедалі більшої актуальності набуває і застосування пташиного посліду як органічних добрив. Єдине, що його зручніше використовувати у гранульованому вигляді. В цьому разі такі органічні гранули можна вносити водночас із підготовкою грунту до сівби — у стрічку чи традиційним способом.
До того ж пташиний послід багатший на поживні речовини, аніж гній ВРХ і свиней, при цьому вони у ньому перебувають у легкодоступних для рослин сполуках. Та слід враховувати, що хімічний склад посліду суттєво залежить від хімічного складу кормів і підстилки, способу утримання птиці, видового складу тощо. Себто у грунт можуть потрапити не вельми бажані речовини. Відповідно, потрібно ретельно тестувати якість цих добрив.
Чудовою альтернативою органічним добривам тваринного походження можуть стати спеціальні компости, технологія отримання яких успішно застосовується уже в декількох вітчизняних господарствах. За нормальних умов готовий компост, основою якого є рослинна маса, готується впродовж 90–120 днів, що дає змогу налагодити безперебійний конвеєр із їх виробництва.
Цілком ймовірно, що самостійне приготування компостів і стане тією альтернативою, котра дасть змогу додати органіки на поля у багатьох українських господарствах. Тому що буде тваринництво рентабельним чи ні, а родючість грунтів потрібно відновлювати, інакше рослинницька галузь України вже в найближчому майбутньому може зіштовхнутися із серйозними проблемами.
І близько нереалізованою лишається тема застосування таких видів органічних добрив, як торф, сапропель тощо. На жаль, ми поки що не вбачаємо у тому нагальної потреби, хоча почистити ставок у селі — справа не така вже й складна і водночас корисна. І для водойми, і для місцевих мешканців, і, звісно, для грунтів на полі.
Ігор КОВАЛЕНКО, спеціально для газети "Агробізнес Сьогодні"
