Відома приказка «Що посієш, те й пожнеш» є одним з найдавніших крилатих висловів в історії людства. Її актуальність безсумнівна від самих початків землеробства на планеті. І ця актуальність не зменшується, а зростає разом із кліматичними змінами і посиленням ризиків у сільському господарстві. Якість насіння і його правильний вибір належать до першочергових факторів отримання хорошого врожаю. І зрештою — прагнення до максимальної реалізації потенціалу сортів і гібридів сільгоспкультур є ключовим у сучасному рослинництві.
У лінійці кожного відомого виробника посівного матеріалу — десятки актуальних позицій за кожною культурою. 20–30% серед них — найпопулярніші сорти і гібриди, продажі яких становлять більшу частину ринку. Та, ясна річ, виробники не працюватимуть собі у збиток, тому вартий уваги кожен сорт чи гібрид, що здатен спрацювати за специфічних умов вирощування.
Як ми обираємо насіння для сівби? Дуже добре, якщо господарство упродовж багатьох років співпрацює з перевіреними виробниками і постачальниками, практично визначило особливості десятків сортів і гібридів різних брендів, тому може опиратися на перевірені позиції, щороку доповнюючи їх новинками. Це, мабуть, оптимальна схема, яка загалом не дає збоїв за нормальних умов.
Якщо ж вдало складаються погодні умови для конкретної культури, тоді влучаємо в ціль. Як, наприклад, цього року із кукурудзою, якої у Лісостепу багато де насипало по самі вінця. Трапляються бурякові роки, ріпакові, соняшникові, «вистрілюють» ранні зернові тощо. Це все чудово, однак про справжню стабільність і розвиток агровиробництва можемо говорити лише тоді, коли стабільну прийнятну рентабельність дають усі без винятку культури у структурі посівних площ.
Чи це можливо? Цієї осені ми мали змогу спілкуватися з багатьма фермерами, які були більш ніж задоволені врожаєм кукурудзи та сої, однак нарікали на буряки, пшеницю і ячмінь. Минулоріч усе було навпаки, й багато кого «витягували» саме озимі культури, а також гіперпопулярний соняшник. Навіть у найбільш просунутих і найпотужніших господарствах періодично трапляються провали за окремими культурами чи навіть окремими гібридами чи сортами, якими засівали значні площі.
Разом з тим ми знаємо підприємства, які вирощують хліб нібито в іншому вимірі. Скажімо, відоме господарство на Вінниччині минулого року зібрало по 32–36 ц/га соняшнику там, де сусіди ледь витягували по 20 ц/га — фактично без дощів. Окремі господарства упевнено збирають по 40–45 ц/га ріпаку, попри погодні умови, тоді як сусіди радіють 32–35 ц/га. Хтось не може у Степу зібрати більше ніж 40 ц/га кукурудзи, а його сусід бере по 70 80 ц/га…
Чому так виходить? Відповідь очевидна: ці господарства правильно обирають сорти і гібриди сільгоспкультур і вибудовують оптимальну технологію їх вирощування. Останній фактор не менш важливий, аніж вибір якісного посівного матеріалу. Ми досить часто воліємо працювати за усталеною ще з колгоспних часів схемою: виорати, подискувати, закультивувати, кинути в землю нітроамофоски та селітри, героїчно провести пару обприскувань за принципом «треба обробити», а тоді сподіваємося на дощ. Певні результати це дає, особливо у регіонах, де прийнятна кількість опадів і родючі ґрунти. Однак покладатися лише на природу і звички, коли йдеться про велетенські фінансові ризики, мабуть, таки не варто. Тому впровадження нових технологій — не просто гасло, а реальний дієвий механізм, що приносить очевидні результати.
Коли говоримо про високі врожаї, що їх збирають європейські фермери, то зазвичай пояснюємо це двома речами. Перша — забезпеченість посівів вологою, друга — ті самі омріяні дотації для фермерів від Євросоюзу. Однак, коли розпитаємо про причини успіху самих європейських аграріїв, почуємо ключовий меседж: вони не мають права ризикувати…
Зо два роки тому я мав нагоду тісно поспілкуватися з молодим британським аграрієм, який обробляє понад 400 гектарів. На перший погляд, у нього все чудово: майже 200 євро дотацій на 1 га, чотири суперсучасних потужних трактори, самохідний обприскувач, потужна лінійка причіпних агрегатів та інші приємні чинники успіху, яких в принципі не може мати вітчизняний фермер зі значно більшим земельним банком.
Та разом з тим виявилося, що людина щороку сплачує у перерахунку з фунтів по 700 доларів за оренду кожного гектара. І за цю всю чудову техніку вона щороку викладає грубі гроші, як і за зберігання врожаю та інші речі. І що більшу частину необхідних міндобрив та ЗЗР молодий британець законтрактовує наперед, а наприкінці року мусить за них розраховуватися: живими грошима чи врожаєм. Простіше кажучи, людина не має іншого вибору, аніж стабільно збирати щонайменше 120 ц/га пшениці, 150 ц/га кукурудзи й так далі.
Як він викручується? Нічого нового — як і десятки тисяч його колег в усьому західному світі. Усю технологію вирощування сільгоспкультур від обробітку землі і до збирання врожаю, розраховують наймані професійні консультанти зі спеціалізованої компанії. Можна сказати, що за фермера всю теоретичну роботу вже зробили, і йому залишається лише правильно посіяти рекомендований гібрид і ретельно дотримувати рекомендацій вирощування. Потрібно посіяти всю пшеницю за три дні — він її посіє. Необхідно додати 20 кг сульфату цинку в рядок? Він його дасть. І знову ж таки кожен сорт чи гібрид британець сіє не тому, що він «перспективний», а тому що отримав відповідні науково обґрунтовані поради. Й надалі цей гібрид він вирощує саме так, як рекомендував виробник насіння і додаткові консультації найманих агрономів.
Щодо доцільності залучення консультантів «зі сторони» можна посперечатися: наші фахівці нічим не гірші, а більшість виробників посівного матеріалу можуть надати вичерпні ефективні консультації про особливості вирощування того чи іншого сорту чи гібрида. Інша річ, що одна зі специфічних рис нашого характеру — уперте бажання докопатися до всього самому, нехтуючи інструкціями і приписами.
Нещодавно довелося почути цікаву історію про досвід вирощування картоплі в одному з нових господарств. Люди інвестували солідні кошти у вирощування однієї овочевої культури (назвемо її так!) на великих площах. Усе нібито зробили як слід: обрали елітний посівний матеріал, вгатили тонни NPK в кожен гектар і забезпечили належний захист рослин. А воно не родить… Билися над цим років зо три, поки нарешті не сподобилися зробити елементарний аналіз ґрунту. Виявилося, що в землі бракує «копійчаного» мікроелемента, життєво необхідного для цієї культури. Причому сорти, які вирощували, особливо потребують саме цього мікроелемента… Коротше кажучи, внесли — й отримали відмінний врожай.
Відома «пісня» і про посухостійкі гібриди ярих культур, що з різним успіхом намагаються вирощувати не лише у Степу, а й далі на Північ. Видався сухий рік — і всі перестраховуються, обираючи на наступний сезон усі гібриди, до яких продавець додає визначення «посухостійкі». Тоді сіємо інтенсивні гібриди у виснажені ґрунти, стабільні гібриди з обмеженим потенціалом врожайності загодовуємо добривами, і нерідко залазимо собі ж таки в кишеню. І навпаки — поняття «високоврожайний гібрид інтенсивного типу» іноді трактуємо так, що, мовляв, сам себе «прогодує».
Саме тому завжди варто добирати необхідний посівний матеріал разом із представниками виробника чи офіційного продавця насіння. І ще на етапі вибору чітко зрозуміти, яка технологія вирощування для нього оптимальна. Якщо та ж таки кукурудза, ріпак чи соя геть не вдаються у конкретному регіоні, то потрібно або це визнати і відмовитися від них, або ж проконсультуватися щодо зміни технології обробітку ґрунту чи системи живлення.
Наголосимо: це все можна і варто робити лише тоді, коли говоримо про оригінальне насіння, а не про написи на мішках. Жодна економія на посівному матеріалі не компенсує тих втрат, що отримаємо, посіявши фальсифікат. На жаль, частка такого насіння на ринку й досі висока, що призводить до прогнозованих прикростей і непорозумінь. «Кіт у мішку» вельми рідко виявляється приємним сюрпризом для свого нового власника, не кажучи вже про посівний матеріал на декілька сотень гектарів…
Так чи інакше, сільське господарство України буквально мусить прийти до загального знаменника, який ґрунтується на суто науковій основі й чіткому дотриманні рекомендацій виробників посівного матеріалу. У такі жорсткі межі заганяють нас сама природа та економіка.
Ігор ПАВЛЮК, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
