Традиційна технологія мінерального живлення просапних культур виглядає таким чином. З осені здійснюється основне внесення фосфору та калію, найчастіше у вигляді NPK, обсяг якого безпосередньо залежить від ступеню інтенсивності технології. Навесні під передпосівний обробіток припосівним способом провадиться внесення азотних чи комплексних видів добрив, основною діючої речовиною у складі яких є азот. Більшою мірою під кукурудзу, меншою — під соняшник.
Мінеральне живлення сої виглядає дещо інакше внаслідок обережного ставлення агрономів до цієї волого- та температурно залежної культури. Тому нерідко основне внесення міндобрив під сою не здійснюється взагалі або ж у невеликих обсягах.
Окрім цього, соя потребує мінімальної кількості внесення азоту завдяки своїй здатності провадити фіксацію атмосферного азоту шляхом симбіозу із бульбочковими бактеріями.
Загалом за усереднено-нормальних умов та виробничих завдань такі підходи можна назвати доволі ефективними. На родючих грунтах та в сезони із прийнятною кількістю продуктивних опадів можна отримувати дуже непогані, і навіть часом чудові результати за врожайністю просапних культур.
Однак сучасні підходи до мінерального живлення кукурудзи, соняшнику та сої повинні враховувати низку очевидних факторів.
По-перше, оптимальні чи просто нормальні умови для вегетації сходів цих культур складаються не завжди. І якщо сходи озимих культур мають певний запас міцності за рахунок накопиченої впродовж осені-зими вологи та більш розвиненої кореневої системи, то ярі посушливу весну чи пізні приморозки відчувають на собі повною мірою.
По-друге, якщо в господарстві вирощуються високопродуктивні гібриди інтенсивного типу, розраховані на високий агрофон та максимальну реалізацію потенціалу врожайності, то варто потурбуватися про те, аби створити для цього ідеальні умови.
По-третє, сільське господарство на місці не стоїть. Якщо існують і дедалі ширше використовуються технології точного землеробства та інноваційні методи живлення посівів, отже, вони забезпечують очевидну ефективність. Тому на них, звісно, варто звертати увагу.
Впродовж останніх років в Україні поширюються технології пролонгованого підживлення кукурудзи рідкими азотними добривами. Річ у тім, що, як засвідчують результати досліджень у Північній Америці, ця культура використовує на початку вегетації лише 25% потрібного їй азоту. Ввесь інший обсяг варто вносити поступово, включно до пізніх фаз вегетації.
Саме тому зміни стосуються як термінів, так і способів дробного внесення азоту на посівах кукурудзи. Якщо для передпосівного обробітку та під час сівби можна застосовувати і гранульовані добрива, і КАС, то у разі підживлення аплікаторами у міжряддях та прикореневому за допомогою спеціальних насадок на форсунки обприскувачів необхідно орієнтуватися винятково на рідкі добрива.
Також варто звернути увагу і на те, що азот у складі КАСів оптимально поєднувати з деякими іншими елементами живлення, передусім із сіркою, котра суттєво підвищує ефективність засвоєння «короля елементів». Кукурудза гостро залежить від вмісту в грунті цинку, марганцю, магнію, бору, заліза та міді. Відповідно, деякі з цих мікроелементів доцільно давати у сумішах разом з азотом та сіркою у тому разі, коли внесення КАС здійснюється близько до кореневої системи рослин, аби гарантувати їх повноцінне засвоєння.
Якщо звернути увагу на потребу в елементах живлення рослин соняшнику, то наголосимо на тому, що для цієї культури потрібно організувати безперебійне постачання калію. Соняшник для повноцінного розвитку та формування врожаю потребує його фактично впродовж усього періоду вегетації. Тому, якщо ми ведемо мову не про зовсім уже бюджетну технологію вирощування цієї культури, то внесення відповідної норми калійних добрив є конче обов’язковим. При цьому, розраховуючи потребу соняшнику в мінеральному живленні, ми маємо врахувати і ступінь доступності цього макроелемента впродовж усього періоду врожайності з огляду на заплановані показники.
Усі ярі культури, а надто кукурудза та соняшник, є критично залежними від наявності доступного фосфору. Річ у тім, що цей макроелемент безпосередньо сприяє нормальному розвитку потужної кореневої системи сходів. І в ньому існує гостра потреба на самому початку проростання насіння та розвитку молодих рослин. Дефіцит доступного фосфору в грунті (а із доступністю цього елементу живлення, як відомо, нерідко виникають серйозні проблеми!) здатен суттєво загальмувати розвиток сходів і, зокрема, стійкість посівів до стресів. Відповідно, це гарантовано негативно позначиться на врожайності.
Поряд із тим, як відомо, фосфор практично не засвоюється кореневою системою рослин за температури грунту нижче 10°С. Отже, якщо весна видається такою холодною як, скажімо, цьогоріч, то це може спричинити фосфорне голодування рослин та певні проблеми з розвитком їх кореневої системи.
Подолати їх бодай частково можна шляхом ще одного агротехнічного заходу, який набуває дедалі більшої популярності, а саме — позакореневого підживлення посівів. Як би там не було, однак навіть невелика доза азоту на кукурудзі та фосфору — на всіх без винятку просапних культурах спроможна дати змогу молодим рослинам пройти той чи інший стресовий проміжок у розвитку.
Це безпосередньо стосується і ключових для розвитку тих чи інших культур мезо- та мікроелементів. Скажімо, одно- чи дворазове позакореневе підживлення посівів сульфатом магнію завжди буде доречним. Більшість культур позитивно реагують на додаткові сірку та магній.
Кукурудза також конче потребує підживлення цинком, бором та марганцем, а заразом внесення мідь- та залізовмісних мікродобрив. Нормальна вегетація соняшнику є неможливою без достатнього забезпечення сіркою та бором, при цьому рекомендується їх дворазове внесення, навіть за бюджетної технології вирощування цієї культури.
Бор у цьому плані взагалі є унікальним елементом. При тому, що грунти на більшості полів в Україні характеризуються його дефіцитом, потреба в ньому існує практично у всіх культур. Річ у тім, що цей мікроелемент безпосередньо відповідає за цілу низку важливих фізіологічних процесів, починаючи від цвітіння та зав’язі плодів та завершуючи здатністю рослин переносити посухи.
Тому наприкінці зазначимо, що очевидними кроками задля поліпшення мінерального живлення просапних культур є перехід на використання рідких добрив та оптимізація позакореневого живлення сходів шляхом застосування комплексних, максимально доступних мікродобрив.
Ігор КОВАЛЕНКО, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
