Актуальним напрямом розвитку аграрної сфери є виробництво енергії з біомаси (рис. 1). Біоенергетика - це об’єктивна реальність й нагальна потреба сьогодення.
Біомаса - четверте за значенням паливо у світі, дає близько 2 млрд т умовного палива на рік, що становить близько 14% загального споживання первинних енергоносіїв у світі. При цьому понад 70% поновлюваних джерел енергії походить з неї. Відбувається швидкий перехід до раціонального використання біомаси.
У світовій енергетиці відбувається інтенсивний супротивний рух двох процесів. З одного боку, споживання енергії зростає. Скажімо, у порівнянні з сьогоденням, у Європі потреба в моторних паливах до 2030 року збільшиться у 8 разів. З іншого боку, запаси викопних енергетичних ресурсів швидко скорочуються. Визначальним є те, що залежно від виду (нафта, газ, вугілля, уранові руди тощо) їх залишилось усього на 40-250 років.
В той же час, надзвичайно гостро постало питання забезпечення населення продуктами харчування.
Україні дуже важливо не залишитись осторонь передових світових тенденцій у цьому напрямі, особливо зважаючи на недостатню власну забезпеченість викопними паливами.
У забезпеченні енергетичної незалежності України, в тому числі й АПК, важливу роль мають відігравати поновлювані джерела енергії (ПДЕ), яких згідно з вимогами ЄС, кожна країна повинна мати в 2010 році в загальному енергетичному балансі не менш як 10%, а 2020 році - 20%.
Збільшення вирощування енергетичних культур для вирішення проблеми дефіциту традиційних непоновлюваних видів палива призвело до зменшення площі земель для отримання продуктів харчування.
Основні небезпеки екстенсивного використання палива з біомаси - знищення лісів, ерозія ґрунтів, заміна врожаїв, що задовольняють харчові потреби «врожаями» палива.
Випереджаючи та прогнозуючи проблеми посткіоцьких угод стосовно зменшення викидів парникових газів, важливим стає пошук нових альтернативних технологічних рішень одержання біоконверсної енергії в сільськогосподарському виробництві без зменшення виробництва сільгосппродукції.
В Україні зафіксовано понад 7-8 млн га земель, які через деградацію та засолення доцільно вивести з інтенсивного обробітку.
В умовах енергетичної та екологічної кризи однією з найперспективніших кормових, харчових і енергетичних культур є цукрове сорго, яке є посухостійкою, солетривкою та непримхливою до ґрунтів культур. Цукрове сорго - високоросле (200-350 см), рунисте, з солодким (близько 18% цукрів) соком у стеблі, добре відростає. Його використовують для одержання силосу та у системі зеленого конвеєра, а з соку роблять сироп і етанол. Ця рослина дуже чутлива до холодної погоди, мінімальна температура для її вирощування становить 7-10°С. Для вирощування та задовільної вегетації сорго найбільш сприятливими є ґрунти з рН = 5-8.
Коренева система дуже розвинена (проникає у ґрунт на глибину 3 м), що дозволяє руйнувати шар ґрунту, ущільненого рушіями сільськогосподарської техніки, на глибині 1,5 м, а також виносити у верхні шари необхідні мінеральні речовини. Пожнивні і кореневі залишки цукрового сорго сягають до 50 т/га, що сприяє надходженню у ґрунт органіки.
Середня врожайність зеленої маси цукрового сорго, яке вирощується у нашій країні нині, становить на незрошуваних землях 200-300 ц/га, на зрошуваних - до 1000 ц/га.
Молдавські вчені створили перспективні для України сорти Порумбень-4 і Порумбень-5, а також спільно з українськими селекціонерами вивели новий сорт Порумбень-6. Ці гібриди за своїми морфо-біологічними (товщина і висота стебел, наявність листя) й технологічними (відсоток вмісту цукру в соку і пристосованість до механізованого способу обробітку і збирання) показниками аналогічні цукровій тростині. З 1 га цукрового сорго цілком можливо без поливу гарантовано отримати до 100 т зеленої маси.
