Основна кількість азоту, фосфору і калію надходить у рослини до цвітіння, коли відбувається посилене утворення вегетативної маси: листя, стебел та коріння. Азот інтенсивно засвоюється від початку утворення кошика до кінця цвітіння. Найбільша кількість фосфору надходить від сходів до цвітіння. Після утворення кошиків споживання фосфору різко зменшується. Калій соняшник засвоює майже протягом усього вегетаційного періоду. Найбільша кількість його використовується рослинами в період від утворення кошика до дозрівання (мікродобрива для соняшнику).
Важливість мікроелементів
Серед мікроелементів живлення особливу увагу варто звернути на забезпеченість рослин бором. Цей елемент поліпшує стан рослин і збільшує кількість сім’янок у кошику, підвищує урожай та його якість. За нестачі бору молоді листки сильно деформуються, рослини відстають у рості, сім’янки нерівномірні, виникають проблеми з утворенням суцвіття. Іншими важливими мікроелементами є цинк, марганець, мідь і залізо.
У початковий період розвитку соняшник росте повільно. Дуже важливу роль у цей період відіграє наявність елементів живлення в оболонці насіння. Вони покращують проникнення вологи через його оболонку, що поліпшує їхній доступ до зародка, завдяки чому активізуються біологічні процеси в насінні та підвищується його життєздатність. Тому для стимулювання схожості й енергії проростання, збільшення стійкості рослин проти хвороб і несприятливих погодних умов у початкові фази росту необхідно провести передпосівну обробку насіння мікродобривами. Вона забезпечує найкращі умови живлення рослин соняшнику на початковому етапі їхнього росту та розвитку, а також дає змогу повніше використовувати елементи живлення із грунту пророслими рослинами.
Для вирощування високих урожаїв потрібно знати, які добрива важливо вносити під соняшник. Обов’язковим є грунтове внесення мінеральних добрив. Система удобрення формується із трьох складових: основного, припосівного удобрення і підживлення. Найважливішим способом внесення добрив є їхнє закладання під основний обробіток грунту, що забезпечує рослини поживними елементами протягом усього періоду вегетації. За глибокого закладання поживні речовини менше піддаються водній та вітровій ерозії. Внесення їх під час сівби є додатковими прийомами оптимізації умов живлення посівів соняшнику в критичні періоди їхнього росту і розвитку.
Орієнтовні норми добрив під соняшник, залежно від грунтово-кліматичних зон, можна корегувати за вмістом рухомих форм елементів живлення в грунті та запланованої урожайності.
Для соняшнику важливим є рівномірний розподіл добрив площею. Чергування слабко і надмірно удобрених смуг поля призводить до нерівномірного розвитку, зниження стійкості рослин до хвороб, спричинених грибами, нерівномірного достигання врожаю.
Соняшник часто висівають на одному полі через кожні 3–4 роки, що призводить до появи симптомів дефіциту мікроелементів і зниження продуктивності. Критичними щодо цього є фази 2–3 пар листків та бутонізації (8–10). Нестача вже в перший період бору, цинку, мангану призводить до недобору врожаю. Важливими мікроелементами для соняшнику є цинк, а також молібден, мідь, залізо. Потребу рослин у мікроелементах добре забезпечують позакореневі підживлення.
Соняшник дуже чутливий до нестачі бору, особливо під час посухи і на карбонатних ґрунтах. Він поліпшує стан рослин, забезпечує проростання пилку і запліднення квіток, збільшує кількість сім’янок у кошику, підвищує врожай та його якість. За нестачі цього елемента молоді листки сильно деформуються через відмирання тканин біля їх основи, рослини відстають у рості, головки деформовані, сім’янки нерівномірні. У разі сильної нестачі бору в частини рослин суцвіття не утворюються взагалі, точки росту відмирають. Нестача його в живленні соняшнику виявляється на піщаних ґрунтах, за високого вмісту азоту або кальцію, низьких температур та під час посухи.
Фосфорні і калійні добрива під соняшник застосовують під оранку, азотні — навесні під культивацію. Частину азоту (N20–30) можна вносити для підживлення. Основними видами добрив, що використовують для основного удобрення соняшнику, є: діамофоска (N10P26K26); нітроамофоска (N16P16K16); амофос (N12P52); сульфоамофос (N20P20S16); суперфосфат (Р14–32); калій хлористий (К60) та різні види тукосумішей. Добрі прибавки врожаю дає внесення восени або навесні рідких мінеральних добрив для рослин: аміачної води, КАС, РКД.
В інтенсивних технологіях вирощування соняшнику останнім часом аграрії почали застосовувати високоефективні комплексні добрива, які додатково до азоту, фосфору та калію містять мезо- та мікроелементи в одній гранулі. Останні дають можливість заощадити на кількості проходжень техніки під час внесення добрив. Вміст азоту в амонійній формі дає змогу максимально зменшити втрати його з добрива в період осінь-весна. Фосфор, який входить до складу добрив, максимально розчинний у воді, що створює ідеальні умови для засвоєння рослинами. Добрива для соняшнику містять у своєму складі сірку, що підвищує ефективність засвоєння азоту, сприяє підвищенню стійкості рослин до несприятливих факторів навколишнього середовища, підвищує коефіцієнти використання фосфору, калію, кальцію, магнію та мікроелементів із грунту і добрив. Уміст бору в цих добривах повністю забезпечує потребу культури в цьому елементі для формування повноцінного високого врожаю із добрими показниками якості.
За вирощування соняшнику в системі удобрення важливу роль відіграє припосівне внесення. Для цього найчастіше застосовують повні складні мінеральні добрива. Проте мінеральні добрива не можна вносити в лунки та рядки. Навіть невеликі дози добрив, внесені безпосередньо в лунки, знижують схожість насіння (їх треба вносити збоку рядка і на 4–5 см глибше загорненого насіння). Під час сівби в рядки можна додавати також невелику дозу суперфосфату чи амофосу.
Значну роль у підвищенні врожаю соняшнику відіграє раннє підживлення, проведене під час утворення двох-трьох пар листків. Водночас, як правило, вносять азотно-фосфорні або повне мінеральні добрива для соняшнику з розрахунку 20–30 кг/га діючої речовини за достатніх запасів вологи в грунті. Добрива для соняшнику вносять на відстані 20–25 см від рослини на глибину 10–12 см.
Традиційне підживлення соняшнику в початкові фази росту азотно-фосфорними добривами в умовах нестабільного зволоження часто буває малоефективним, тому його рекомендується замінити на технологічніше позакореневе (листкове) підживлення мікродобривами. Застосування мікродобрив є важливим елементом підвищення урожайності соняшнику, оскільки для нормального росту й розвитку рослинного організму застосування тільки мінеральних або органічних добрив є недостатнім.
Соняшник дуже вибагливий щодо поживного режиму грунтів порівняно з іншими польовими культурами. Особливо багато калію вбирає із грунту. Також слід зазначити, що для отримання високих урожаїв соняшнику в системі удобрення потрібно застосовувати позакореневі підживлення мікродобривами у вигляді хелатів у критичні фази розвитку культури. Цей захід гарантовано забезпечує рослини мікроелементами у найдоступніших формах, завдяки чому стимулюється коренеутворення і закладання кошика, а, відповідно, і підвищується продуктивність.
Для соняшнику існує декілька критичних за впливом на урожайність фаз розвитку: проростання насіння, закладка кошика, початок цвітіння. Під час проростання рослини чутливі до перепадів температури, дефіциту вологи, дії ґрунтових гербіцидів, хвороб. Тому важлива обробка насіння у додаток до фунгіцидів та інсектицидів мікроелементами і стимуляторами. Це підвищує енергію проростання насіння, знімає стрес від зовнішніх факторів середовища та ЗЗР, стимулює розвиток кореневої системи, підвищує стійкість до хвороб.
Наступна важлива фаза для коригування мінерального живлення — це формування 5–8 справжнього листа. В цей період відбувається закладка майбутнього кошика. За незбалансованого живлення, стресу кошик закладається із меншою кількістю квіток, обмежуючи можливості майбутнього врожаю. До того ж рослини, незабезпечені в достатній кількості бором, марганцем та цинком, не в змозі зав’язувати та формувати насіння із більшою масою. Для цього важливо повторно застосовувати підживлення перед початком цвітіння.
Система позакореневих листкових підживлень на соняшнику має високу ефективність. За рахунок цього агрозаходу можна підвищити врожайність насіння у межах 0,1–0,3 т/ га та збільшити вміст олії у ньому на 2–5%.
Ольга ВЛАСОВА, канд. с.-г. наук
Інститут захисту рослин НААН
