Марганець потрібний рослині, аби нормально засвоювати азот, фосфор, а також для білкового обміну. Його нестача проявляється у вигляді хлоротичних цяток на молодих листках. Листки жовтіють спочатку на верхівках і по краях, далі жовтизна проходить між жилками, й листя в’яне. При цьому старі й зовсім молоді листки не пошкоджуються.
Зазвичай на рухомі сполуки марганцю збіднені ґрунти з високим умістом гумусу, легкого гранулометричного складу, з нейтральною або лужною реакцією, після марганцефільних попередників. Дефіцит марганцю можливий на кислих і піщаних ґрунтах, за високого вмісту калію, а також за низьких температур.
Вносити у ґрунт марганцеві добрива малоефективно, тому застосовують позакореневі підживлення. Кращими періодами для позакореневого внесення мікроелементів є фази 3–4 і 5–6 пар листків, коли рослина активно росте і закладає кошики. Найліпше застосовувати мікродобрива у вигляді хелатів, поєднуючи їх внесення з обробкою посівів засобами захисту рослин, регуляторами росту. Але спочатку варто зробити тест на сумісність.
Існують наукові дані, що дефіцит міді може бути критичним для соняшнику, хоча його доволі рідко спостерігають на основних полях. Те саме стосується молібдену: наприклад, у ґрунтах деяких країн Східної Європи спостерігається дефіцит молібдену. В Румунії внесення молібдену підвищило врожайність соняшнику на 4–7%.
Норми внесення добрив
У зв’язку зі значним винесенням елементів живлення з урожаєм, аби забезпечити бездефіцитний баланс, подбати про їх повернення назад у ґрунт за рахунок внесення органічних і мінеральних добрив.
Соняшник добре реагує на внесення органічних добрив, зокрема гною. У сівозміні гній вносять безпосередньо під соняшник або розміщують його посіви після удобрюваних попередників. Прирости врожаю в цих випадках приблизно однакові. За норми 20–30 т/га гною можливий приріст до 0,5 т/га і більше. Якщо ж мінеральні добрива (N20P30К20) вносити одночасно із гноєм (10 т/ га), ефективність дорівнюватиме внесенню повної норми гною, яка становить 20 т/га, або повної норми внесення мінеральних добрив (N40P60K40). Проте, попри відносно високу ефективність удобрення гноєм в умовах Лісостепу, найдоцільніше прагнути, аби соняшник користувався післядією, що, за різними науковими даними, є не менш ефективним. У разі застосування мінеральних добрив безпосередньо під соняшник подовжується його вегетація, тому їх краще вносити під попередник (30–40 т/га під просапні). У сівозмінах із буряками цукровими гній доцільно вносити під буряки, а мінеральні добрива — під соняшник.
Конкретні рішення щодо внесення добрив приймають у господарстві з огляду на результати агрохімічного обстеження і фітосанітарний стан полів, їх забрудненість, потенціал продуктивності гібрида і посівні якості насіння, вологозабезпеченість та інші чинники формування врожайності.
Норми внесення мінеральних добрив визначають балансовим методом зважаючи на ґрунтово-кліматичні умови. Адже у посушливих регіонах за вирощування на богарі основний лімітувальний фактор — волога. Для забезпечення максимальної економічної ефективності внесення добрив рекомендовану норму уточнюють для кожного конкретного поля, враховуючи вплив попередника та його удобрення, фактичну родючість ґрунту, потенціал продуктивності вирощуваних гібридів і рівень запланованого врожаю. Під час розроблення системи удобрення в умовах теперішнього зниження природної родючості ґрунтів і високого екологічного навантаження на них має бути чіткий і правильний підхід. Потрібно також брати до уваги не лише співвідношення елементів живлення у добривах, а й їх форми. Різні форми добрив, що містять одну й ту саму кількість діючої речовини, забезпечують різні результати, що зумовлено фізіологічними особливостями. Попри достатньо високе біологічне винесення азоту соняшником, оптимальні норми азотних добрив становлять 60–80 кг/га діючої речовини. Вищі норми значно знижують його стійкість до вилягання і хвороб, затримують наливання й дозрівання насіння.
Результати внесення добрив на посівах – соняшник розвивався більш активно у фазі 7-9 листків
З антропогенних факторів на олійність насіння соняшнику найбільше впливають рівень азотного живлення і густота стояння рослин. Олійність значно зменшується за надмірного внесенням азотних добрив і збільшення площі живлення рослин. На всіх чорноземних ґрунтах кращі результати отримують, коли вносять азотно-фосфорні добрива, а на опідзолених і сірих лесових малоудобрюваних — за внесення повного мінерального добрива.
Норми внесення азоту досить близькі до тих, що застосовують, наприклад, фермери Франції, — N60–80. А от у більш посушливих регіонах Іспанії норми азоту зменшують до N40–60. Для Аргентини найефективнішим є внесення азотно-фосфорних добрив і бору, тоді як у Європі — повне мінеральне добриво, сірка і бор.
За технології no-till реакція соняшнику на азотні добрива виражена чіткіше, особливо у перші роки її застосування.
Більшість наукових досліджень на соняшнику в Україні проводили і проводять у південній та східній частинах, де ґрунти навіть сьогодні характеризуються середнім і високим вмістом фосфору і калію. Тому внесення калійних добрив під соняшник у степових районах, як правило, не збільшує його врожайності. Якщо ж вміст калію у ґрунті низький, урожайність безпосередньо залежить від внесення калійних добрив. Особливо це важливо, коли вирощують високоолеїновий соняшник: фосфорні та калійні добрива збільшують вміст в олії олеїнової кислоти.
У більшості зон вирощування соняшнику найвищу прибавку врожаю забезпечує основне внесення азотно-фосфорних добрив у нормі N40–60P60–80. Калійні добрива вносять лише на полях із низькими запасами калію. Подальше збільшення норми добрив суттєво не позначається на врожайності соняшнику, проте знижує вміст жиру на 2%. Для якості продукції важлива не лише абсолютна кількість фосфору, а й його співвідношення з іншими елементами живлення, насамперед із азотом. Змінюючи співвідношення N: P, можна регулювати інтенсивність і спрямованість процесів обміну, сприяти накопиченню в рослинах білків або вуглеводів. Після внесення мінеральних добрив інтенсивність використання рослинами поживних речовин помітно змінюється. Насамперед, внесення азотних добрив покращує використання азоту з ґрунту, а фосфорні добрива, як правило, знижують використання ґрунтових фосфатів.
Вирощуючи соняшник у південних і східних регіонах, потрібно розуміти, що навіть високогумусні ґрунти степової зони виснажені. Без внесення науково-обґрунтованих норм мінеральних та органічних добрив вони не здатні забезпечити високого врожаю. Особливо це важливо нині, коли вирощування дорожчає на фоні зростання орендної плати за землю. Тому питання ефективності застосування мінеральних добрив під соняшник в умовах недостатнього зволоження потребує більш системного вивчення.
У східних районах північної частини Степу внесення фосфорних добрив під соняшник дає високий ефект лише у поєднанні з азотними чи азотно-калійними добривами. На чорноземах вилугованих, карбонатних звичайних і південних, де розміщуються основні посіви соняшнику, кращі результати забезпечують азотно-фосфорні добрива у співвідношенні N: P = 1:1,5 або 1:1, найефективніша норма — N40–60P60. Додавання до них калійних добрив нe сприяє подальшому підвищенню врожайності. Щоб підвищити eфeктивність фосфорних добрив, доцільно вносити їх разом із азотними за пeрeваги фосфору (N40Р60). Подальшe збільшeння норми азоту або змeншeння кількості азоту й фосфору істотно знижує врожай. Це пояснюється тим, що посилене азотне живлення знижує стійкість рослин до посухи, отже, знижує врожайність і вміст у насінні жиру, а фосфорні добрива покращують розвиток кореневої системи і сприяють більш економному витрачанню вологи.
Ґрунти Лісостепу забезпечені вологою більш, ніж у Степу, проте характеризуються частковим дефіцитом фосфору і калію, про що свідчать численні наукові дослідження. У Північному та Західному Лісостепу головну дію справляє калій, на другому місці — фосфор. У північних лісостепових районах, на сірих опідзолених, підзолистих ґрунтах позитивним є внесення під соняшник калію на фоні азотно-фосфорних добрив, про що свідчать результати наукових досліджень.
На середньогумусних чорноземах зі зниженим вмістом розчинних фосфатів у східному і північному Лісостепу потрібно вносити повне мінеральне добриво (азото-фосфоро-калійне). Адже воно безпосередньо сприяє накопиченню жиру — добрі результати показали норми N60P60K60. Те саме стосується і більш родючих ґрунтів східної та західної частини Лівобережного Лісостепу. Тут норма внесення рекомендується дещо нижча — по 45–60 кг/га діючої речовини NPK.
Сірі лісові ґрунти і чорноземи опідзолені, перш за все, потребують азотних і калійних добрив. На лучно-чорноземних ґрунтах Північного Лісостепу Київської області найвищих показників досягають за внесення повного добрива в нормі N60P60K90. За даними Українського НДІ рослинництва, сeлeкції і гeнeтики, на сході Лісостeпу, дe пeрeважають чорнозeми серeдньогумусні зі знижeним вмістом розчинних фосфатів, добрі рeзультати дає повнe мінeральнe добриво N60P60K60.
Узагальнимо наведені дані. Саме норма N60–80Р60–80К80–100 чи її варіації, які залежать від ґрунтово-кліматичних умов, забезпечує максимальний урожай в зоні Лісостепу, де лімітувальним фактором є вміст калію.
Строки і способи внесення добрив
Ефективність мінеральних добрив значною мірою залежить від способів і строків їх внесення у ґрунт. Система удобрення соняшнику складається із чотирьох ланок: основне, допосівне, припосівне удобрення та підживлення.
Найбільший ефект на важких і середніх ґрунтах дає внесення восени під зяблеву оранку. Весняне внесення під культивацію не забезпечує належного ефекту, оскільки верхній шар швидко пересихає, і добрива стають не доступними для рослин.
Для ефективного використання мінеральних добрив важливе значення має спосіб унесення. Розкидним способом їх доцільніше вносити восени під основний обробіток ґрунту, аніж навесні під культивацію. Якщо потрібно внести мінеральні добрива навесні, ліпше робити це локально — смугами на відстані 35–40 см і на глибину 10–12 см культиваторами-рослинопідживлювачами, обладнаними туковисівними апаратами. За локального внесення ефективність мінеральних добрив вища на 25–60% порівняно з розкидним способом.
Основне удобрення. Фосфорні й калійні добрива вносять під зяблевий обробіток ґрунту, азотні — під передпосівну культивацію. Ефективно вносити повне мінеральне добриво навесні локально на глибину 12–14 см. Частину азоту (N20–30) можна перенести у підживлення.
Найбільш ефективним є внесення під зяблеву оранку N40Р60, а на ґрунтах, бідних на калій, — додатково К40–60. Подвійні та потрійні внесення дають значну прибавку і є економічно доцільними, особливо в роки з великою кількістю вологи.
Основними видами добрив для основного удобрення соняшнику є: діамофоска; нітроамофоска; амофос; суперфосфат; калій хлористий, різні види тукосумішей, Yara Mila тощо. Добрі прибавки врожаю дає внесення восени рідких мінеральних добрив (безводний аміак, аміачна вода, РКД) або навесні (КАС, РКД). Внесення азоту в амонійній формі дає змогу максимально зменшити втрати азоту, що вносили у період осінь — весна.
Весняне (допосівне) внесення азотних і калійних добрив бажане на легких піщаних ґрунтах за достатнього зволоження, щоб зменшити втрати від вимивання в осінньо-весняний період. Проте є застереження щодо внесення хлоровмісних добрив, зокрема хлористого калію.
Завдяки внесенню добрив N10–15P10–20K10–15 врожайність культури зросла у середньому на 7-12%
Припосівне удобрення. Обов’язковим технологічним заходом на всіх типах ґрунтів є стартове (рядкове) внесення фосфорних добрив у нормі 10–20 кг P2O5 на 1 га, особливо на полях, де внесли недостатньо добрив у допосівний період. Проте частіше вносять складні азотно-фосфорні добрива (N10Р15–20) або повне мінеральне добриво (N10–15P10–20K10–15). Якщо сіють у рядки, можна вносити також невелику норму суперфосфату чи амофосу (Р10).
Проте насіння соняшнику дуже пригнічується від контакту з добривами, навіть невеликі норми добрив, внесені безпосередньо в рядки, знижують схожість насіння. Мінеральні добрива слід вносити на 6–8 см збоку від рядка та на 3–5 см глибше, ніж заклали насіння, так, щоб між ними був прошарок ґрунту.
У Європі та Америці аграрії активно використовують під час сівби стартові мікрогранульовані добрива з великим вмістом фосфору, які допомагають прискорити проростання корінців і розпочати мінеральне живлення. Достатня забезпеченість рослин після сходів має ключове значення для отримання планованої врожайності, оскільки на ранніх етапах розвитку в конусі наростання формується зародкова меристема вегетативних (листки) і репродуктивних органів. У разі дефіциту в цей період азоту й інших елементів живлення закладається значно менше листків і квіток.
Підживлення ефективне в регіонах, добре забезпечених вологою, у роки з достатньою кількістю опадів, а також на полях, де не внесли достатню кількість добрив в основне удобрення чи навесні. Доцільно підживити азотом (30 кг/га), а за потреби, коли достатньо вологи, — з додаванням фосфору і калію (20–30 кг/га) у фазі 2–3 пар листків одночасно з першим розпушенням у міжряддях. Позакореневе підживлення азотними добривами застосовують рідко, лише в разі сповільненого росту рослин (холодний період). Фосфорні ефективні лише на початку вегетаційного періоду для кращого розвитку кореневої системи.
За недостатнього і нестабільного зволоження традиційне підживлення соняшнику у початкові фази росту азотно-фосфорними добривами часто буває малоефективним, тому його доцільно замінити більш технологічним прикореневим підживленням. Найбільший ефект підживлення дає, коли мінеральні добрива вносять у вологий шар ґрунту, не пошкоджуючи кореневу систему рослин. Підживлення буде неефективним за мілкого загортання добрив, коли вони потрапляють у сухий шар ґрунту. Так само й за глибокого, коли добрива вносять достатньо близько до рослин і пошкоджують коріння. Тому добрива необхідно вносити культиваторами-підживлювачами на глибину 8–10 см і на відстані від рядка 15–20 см. Під час другого підживлення, якщо виникає така потреба, мінеральні добрива заробляють посередині міжрядь на глибину 12–14 см. Досить ефективне прикореневе підживлення рідкими добривами, наприклад, розчином карбаміду або КАСом. Добрива вносять на відстані 20–25 см від рослин на глибину 10–12 см.
Потребу соняшнику в мікроелементах, в т. ч. бору, можна задовольнити позакореневим підживленням. Суть цього способу полягає у забезпеченні рослин доступними і швидко засвоюваними формами макро- і мікроелементів. При цьому мікроелементи засвоюються набагато швидше, аніж корінням. Після внесення мікродобрив поліпшується збалансованість мінерального живлення рослин. За даними наукових досліджень, критичний період розвитку рослин соняшнику, на який мають звертати увагу агрономи, — від 4 до 10 листків. Система позакореневого підживлення включає два важливих етапи внесення: період 3–4 і 8–10 листків.
Найефективнішими, але й найдорожчими є комплексні водорозчинні мікродобрива, які містять мікроелементи у хелатних формах. Ми вивчали вплив позакореневого підживлення комплексними мікродобривами типу РОСТОК, що містять мікроелементи у хелатній формі, й встановили високий коефіцієнт їх засвоєння та ефективність цього заходу. Посіви підживлювали у фазах 4–6 листків і бутонізації. Результати проведених досліджень свідчать, що позакореневе внесення мікроелементів в умовах Лісостепу підвищує врожайність соняшнику на 7–12%.
Анатолій ЮНИК, канд. с.-г. наук
доцент кафедри рослинництва НУБіП України,
Ігор ТРИФОНОВ, директор ФГ «Агроінвест-Топилище»
Володимир-Волинського р-ну Волинської області
