Як би не експериментували і не вдосконалювали технологію вирощування, однак ключовий її постулат залишається невблаганним — без вологи нічого не вийде. Не проросте насіння, не засвояться добрива, не спрацює гербіцид — взагалі нічого не буде. Надто коли мова йде про ранню весну та сівбу ярих культур. Жодні дощі не порятують посіви, якщо з самого початку були здійснені прорахунки в управлінні вологою. Саме тому сьогодні буде незайвим нагадати про те, яким чином наші колеги-аграрії розв’язують завдання збереження та накопичення вологи в грунті.
Ми не будемо вкотре описувати особливості різних підходів до обробітку грунту, починаючи із традиційної, себто застосування різних типів плугів, глибокого рихлення, мінімальної технології, і закінчуючи ноу-тіллом, стрип-тіллом, вертикальним обробітком грунту та найрізноманітнішими їх варіаціями. Як то мовиться, що не господарство, то власна вологозберігальна філософія.
Візьмемо за основу той факт, що так чи інакше з осені вже здійснено основний обробіток грунту, який передбачав можливість накопичення вологи, переважно тієї, що отримана внаслідок танення снігу в полі. Як би нам не хотілося перехитрити природу, однак факт лишається фактом: вода в полі потраплятиме передусім туди, куди фізично простіше це зробити. Тобто у нормально розрихлений грунт із великою кількістю дрібних пор і мікротріщин, у грунт структурований, а не злежаний чи оброблений лише поверхнево.
Тому вельми сумнівно, що у землю, яка оброблена, скажімо, дисковим агрегатом на глибину декілька сантиметрів, та ще й переущільнена важкою технікою, піде волога у великій кількості. Швидше вона збиратиметься на поверхні та у верхньому шарі грунту, а тоді стрімко випаровуватиметься у міру підвищення температур та зростання сонячної активності навесні.
Однак існують цілком обґрунтовані з агрономічної точки зору винятки, актуальні головним чином у степових регіонах. Добре просторікувати про накопичення вологи там, де вона восени та взимку є. Якщо ж у регіоні із посушливим кліматом впродовж усієї осені не випало жодного дощу, а взимку майже не було снігу, то мова йде винятково про збереження тієї вологи, яка лишилася під землею. Саме тому у Степу досить часто є актуальним мілке (на глибину буквально 3–4 см) лущення верхнього шару грунту, зазвичай із залишенням пожнивних решток на поверхні. Це не ноу-тілл, але дуже близько до цього, оскільки пожнивні рештки культури попередника захищають грунт від випаровування, оберігаючи відносно вологе середовище внизу. Ясна річ, що про високі врожаї тут і мови бути не може, однак за умови застосування бюджетної технології вирощування такий підхід дає певну, хай не захмарну рентабельність.
Якщо ж ми говоримо про регіони із більш-менш нормальним рівнем зволоження, то побачимо, що незважаючи на активну контрпропаганду у відношенні класичних оборотних плугів, вони використовуються майже скрізь. Понад те, навіть ті господарства, які свого часу перейшли на багатообіцяльну з точки зору економії пального мінімальну технологію обробітку грунту, нерідко повертаються до оранки. Становище не рятує навіть рекомендоване раз на 4 роки здійснення глибокого рихлення за «мінімалкою».
Вони згодні з тим, що плужна підошва — це погано; з тим, що витрачати по 30 л/га пального — це болюче з фінансової точки зору; і навіть тим, що під час оборотної оранки верхній 5-сантиметровий родючий шар грунту потрапляє на 28–30-сантиметрову глибину і втрачається біота, однак… Саме так: оранка дає результат! За умови достатньої кількості опадів, звичайно. І передусім снігового покриву, який потім накопичується на «рваній» поверхні зораного грунту і повільно просочується вниз, сприяючи швидкій мінералізації зароблених у грунт твердих пожнивних решток кукурудзи.
Цікаво, що адепти традиційної оранки сьогодні воліють поєднувати цей дідівський агрозахід із модним застосуванням глибокорозпушувачів. Багато де технологія осіннього обробітку грунту модернізувалася таким чином: перший рік — оранка, наступний — глибоке рихлення, або два роки — плуг, третій — глибокорозпушувач. Це дає змогу поєднати переваги обох технологій, і передусім — забезпечити посіви навесні вологою.
Традиційна технологія обробітку грунту навесні передбачає дотримання трьох ключових умов:
• перша — активне застосування різноманітних легких зубчастих та голкових борін для закриття вологи і руйнування кірки;
• друга — ставка на високу продуктивність виконання усіх видів грунтообробних та посівних операцій;
• третя і на сьогодні ключова умова — наявність широкого арсеналу технічних засобів для того, щоб оперативно прийняти оптимальне рішення. Скажімо, здійснити у разі критичної потреби прямий висів насіння. Для цього потрібно мати відповідну сівалку. Чи встановити спарені колеса на трактор (в ідеалі — придбати гусеничний рушій), аби зайти в поле бодай на декілька днів раніше.
В цьому плані мені імпонує технологія окремих західних виробників, зокрема чеського Bednar. Вони пропонують фактично стрип-тільний агрегат із функціями глибокрозпушувача з одночасним внесенням міндобрив на двох різних рівнях. Ця конструкція готує смуги, в які буде висіяне насіння, розпушуючи під ними грунт на глибину 40–45 см, одночасно вносячи гранульовані добрива в обраних агрономом горизонтах. При цьому міжряддя лишаються необробленими, тому згідно із задумом конструкторів із них стікає більша частина вологи у розрихлені смуги, себто туди, де знаходиться коренева система рослин.
Загалом технологія стрип-тілл і окремі її модифікації пропонують доволі цікаві рішення щодо забезпечення рослин додатковою вологою та її збереження. Особливо показово це на посівах озимих культур, скажімо ріпаку, рослини якого знаходяться немовби на підвищеннях. Натомість міжряддя трохи заглиблені. Тому сніг затримується внизу, і розтаючи, потрапляє до коренів рослин, що навесні є просто безцінним.
Ще більш ефективним є правильне управління рослинними рештками у технології смугового обробітку грунту, що поєднує переваги ноу-тілл та класичної системи обробітку землі. Річ у тім, що щільно вкритий рослинними рештками грунт, як це передбачає технологія ноу-тілл, водночас забезпечує таку істотну агротехнічну перевагу, як збереження вологи та при цьому сповільнюється прогрівання грунту. Відповідно, незрідка агроном, який працює у регіоні, де весна лишилася винятково на календарі (вчора розтав сніг, а сьогодні вже за +20!), розривається поміж бажанням сіяти, використавши вологу в грунті, та необхідністю почекати, поки прогріється земля, однак інтенсивніше випаровуватиметься волога, та ще й сходи опиняться під потужним палючим сонячним «пресом».
Технологія стрип-тілл дає змогу лишити цілковито вкриті соломою міжряддя, однак при цьому виставити під поки що лагідне весняне сонечко вже оброблені чорні смуги. Завдяки цьому зона висіву насіння буде прогріта до оптимальної температури, але закриті міжряддя дадуть змогу запобігти надмірному випаровуванню вологи.
Сьогодні потрібно бути готовим до всього, оскільки кліматичні умови змінюються, причому показово, що жоден сезон не схожий на попередній. Це означає, зокрема, і те, що технічні можливості господарства повинні враховувати отакі от «погодні форс-мажори». Маю підозру, що мої знайомі фінські фермери, котрі мають чотири 200+-сильні трактори для обробітку 400 га із відповідним шлейфом знарядь, дотримуються тієї ж думки. Там у Фінляндії щось виростити також, мабуть, непросто. Хоча, ймовірно, придбати добрий трактор набагато легше…
Ігор ПАВЛЮК, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
