Рішення ніби й логічне, бо більше нічого на богарі в степу не росте, однак Південь України — це арена вже багаторічного протистояння фермерів із рослиною-паразитом соняшнику, сумновідомим вовчком соняшниковим. Порушивши нехай одноманітну, але ж сівозміни, ми ризикуємо наразитися на справдешній вибух вовчку.
Звісно, що традиційні методи подолання цієї проблеми нібито всім добре відомі. Ринок переповнений пропозиціями генетично стійких гібридів до 6–7 рас вовчку, їх чимала кількість може вирощуватися із застосуванням потужних гербіцидів, що «валять» усі небажані рослини на полі, включно з вовчком. Однак, на жаль, попри все це, вовчок не просто процвітає на Півдні та Сході України, а ще й дедалі впевненіше почувається в північніших регіонах. З такими темпами за кілька років цю проблему сповна відчують на собі й фермери в Лісостепу. Принаймні жодних перепон для цього поки що не існує.
Ніхто не заперечує, що висів гібридів соняшнику, стійких до 7 рас вовчку та Євролайтнінгу чи Експресу — це хороша заявка на перемогу над вовчком у конкретному сезоні на конкретному полі. У більшості випадків це поки що спрацьовує, надто ж якщо в господарстві трудяться тямущі агрономи.
Проте і тут існує низка проблем, які наростають із кожним роком. По-перше, захист від семи чи навіть більше рас вовчку — це поняття досить умовне. Ніхто насправді не знає, скільки у цієї рослини-паразита рас, так би мовити, глобальних, а скільки ще — місцевих, що утворилися в конкретних ґрунтово-кліматичних умовах. Тому гібрид соняшнику, який демонструє відмінну стійкість проти вовчку, скажімо, в Одеській області, може провалитися на Миколаївщині чи Донеччині. З тим таке враження, що з кожним роком рослина-паразит потихеньку підбирає ключики до генетично стійких гібридів. А проте альтернативи останнім не існує, і слід похвалити селекційні компанії, що примудряються тримати темп у боротьбі з вовчком.
По-друге, щоб ґрунтовий гербіцид спрацював як слід, потрібна волога. Її у степових областях найчастіше немає. У всякому разі гербіцид, здатний вичистити під «нуль» усю рослинність на полі, так чи інакше пригнічує навіть стійкі до нього гібриди соняшнику. У поєднанні з дефіцитом вологи це може нашкодити посівам цієї культури не менше, ніж вовчок.
Тому протистояння фермерів із всюдисущою рослиною-паразитом у степовій зоні України дещо однобічне: вовчок наступає, а людина змушена тримати удар. Проте утворення нових рас відбувається набагато швидше, як порівняти з гібридами соняшнику підвищеної стійкості. Також вовчок стрімко поширюється й географічно.
Відповідно, щоб зупинити розвиток рослини-паразита в конкретно взятому господарстві, недостатньо просто придбати посівний матеріал, нехай навіть найкращий, і залити поля гербіцидами. Потрібно щось більше.
Для початку потрібна значно більш розмаїта сівозміна, ніж та, що практикується в південних областях України. Ротація соняшник — озимі зернові з поверненням квітки сонця на те саме поле через рік зовсім недостатньо. Насіння вовчку здатне очікувати свого часу в ґрунті до 20 років. Звісно, що не можна відмовитися від соняшнику на такий час, але якби проміжок між його сівбою становив хоча б 4–5 років, то вже було б легше.
Тут торкаємося одного з найболісніших для вітчизняних фермерів питань: а що можна виростити в Степу без зрошення, окрім соняшнику й озимих зернових? Правильна відповідь: хіба що трохи гороху, можливо сорго чи гірчицю. Ось ніби й усе…
Ні, не все. У Степу нормально можна вирощувати різноманітні кормові трави. Проблема з вовчком соняшниковим виникла не на порожньому місці, а стала наслідком бездумної гонитви за підвищенням прибутковості з кожного гектара. До пори, до часу це все діяло, а тоді «несподівано» виявилося, що не можна сіяти один соняшник. І його вирощування з кожним роком супроводжується дедалі більшими проблемами.
Саме так, і кукурудза на силос, і сорго, і суданська трава провокують проростання рослини-паразита, після чого вона гине. Додавання до сівозміни кормових культур знизило б загрозу з боку вовчку до прийнятного рівня, не кажучи вже про поліпшення характеристик ґрунтів, зокрема завдяки внесенню органічних добрив. Так, молочне чи інше тваринництво може і не таке вигідне, як того б хотілося, проте в більшій перспективі без нього ніяк не обійтися. Те, що роками вирізалося, буде десятиліттями відновлюватися — зі значними зусиллями та капіталовкладеннями.
Ще один момент, яким часто нехтують, — недотримання елементарних запобіжних заходів поширенню рослини-паразита. Майже ніхто не очищає колеса транспорту на полях, робочого взяття, інших об’єктів, на яких потенційно він може перенестися від поля до поля. Після цього ці комбайни рухаються на Північ й акуратно заражають наступні поля. Жодного разу не доводилося чути, щоб якісь карантинні служби щось перевіряли чи змушували додатково очищати техніку. А це все, на жаль, не жарти і не чиїсь примхи. Якщо вовчок розпережеться на повну силу, то погано буде всім.
У всякому разі думати про по-справжньому ефективну стратегію боротьби з цією рослиною-паразитом потрібно вже сьогодні. Тут не відбутися простим вибором гібридів і хімікатів.
Ігор КОВАЛЕНКО, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
