Стан посівів
Осіння вегетація та перша половина зими 2021 року мали свої особливості. Осінь була посушливою: із середини вересня й до кінця листопада — мало опадів (дещо вище від середніх багаторічних показників — 60–70 мм). Однозначно виграли ті виробники, які посіяли ріпак озимий у рекомендовані строки або навіть у надранні, особливо, якщо висівали гібриди, адаптовані до надранньої сівби.
На початку грудня в більшості областей запаси продуктивної вологи у метровому шарі ґрунту були низькі або навіть дуже низькі. Аномально тепла погода в другій половині листопада та на початку грудня подовжила період осінньої вегетації. Це супроводжувалося опадами, що частково компенсувало дефіцит вологи.
На сьогодні умови досить сприятливі для перезимівлі озимих, проте різкі перепади температури, які спостерігаються в останній період, різко знижують морозостійкість культури. Тому за відсутності снігового покриву навіть температура –10…–12 °С може призвести до суттєвого зрідження посівів. Потрібно пам’ятати й про шкоду, яку можуть заподіяти льодяні кірки, особливо притерта. Небезпека зрідження чи загибелі посівів ріпаку озимого буде актуальною принаймні ще місяць. Та й на початку весни у фазу відновлення вегетації за контрастно мінливої температури посіви ріпаку можуть вимерзнути.
Особливу увагу слід приділити пізнім посівам ріпаку, бо для слабких, недостатньо розвинених рослин весняний період може бути критичним. Недостатньо розвинена коренева система не в змозі компенсувати втрати рослиною вологи за чергування плюсових (денних) і мінусових (нічних) температур. Слабкі посіви, вдало перезимувавши під снігом, інколи не можуть витримати такої зміни температурного режиму й гинуть.
Посіви ріпаку заселені мишоподібними гризунами. Проте через зволоження ґрунту від опадів стримується їх міграція та шкідливість. Місцями помічено незначне поширення тифульозу (снігової плісняви) та сірої гнилі. Температурні умови цієї зими несуть ще одну загрозу: глибина промерзання ґрунту досить незначна, і це свідчить про потенційну загрозу розвитку хвороб і більшого пошкодження шкідниками у весняний період. Це може призвести до суттєвого зрідження посівів ріпаку, тому боронування посівів ротаційними боронами та ранньовесняне застосування фунгіцидів допоможуть стримати розвиток хвороб.
Рекомендації щодо мінерального живлення
Унесення мінеральних добрив має бути диференційованим, ураховуючи розвиток культури й густоту стояння рослин. Під культуру можна використовувати всі форми й види азотних добрив: аміачну селітру, сечовину, сульфат амонію тощо. Але перевагу надають тим, що містять амідну форму, а також сірку. Нітратні форми доцільно використовувати на слабких посівах, оскільки за їх використання спостерігається інтенсивний ріст листкової поверхні, що підвищує ризик вилягання. Загалом підживлення азотом можна поділити у співвідношенні 2 : 3 перед та на початку відновлення вегетації та 1 : 3 — у період стеблування — початок цвітіння. Можливе внесення КАС до 400 л/га в один-два заходи.
Передвесняний період і початок весняного для рослин ріпаку є одним із найкритичніших. Він уже за температури +2…+3 °С відновлює вегетацію, що значно раніше, ніж пшениця озима. Швидке наростання позитивних температур може призвести до скорочення міжфазних періодів культури, тому обов’язковим є ранньовесняне підживлення азотними добривами. Вносити азотні добрива потрібно як найраніше, щоб використати умови короткого дня для вегетативного розвитку ріпаку озимого. Потрібно пам’ятати, що будь-які візуальні ознаки браку того чи іншого елемента свідчать лише про те, що вже втратили частину врожаю. Проте слід бути обережним із ранньовесняним підживленням по мерзлоталому ґрунті. Адже внесення азоту в лютневі вікна може спровокувати відновлення вегетації. Це може бути небезпечним, особливо в північних і східних регіонах, де у другій половині лютого можливе зниження температури до –15 °С і нижче, що може викликати загибель ріпаку. Окрім того, надто раннє внесення може призвести до вимивання нітратів або до їх поверхневого стоку, особливо за внесення по сніговому покриву. Краще використовувати сульфат амонію або карбамід, щоб запобігти можливому вимиванню нітратів у ґрунтові води.
У районах із недостатнім і нестійким зволоженням підживлення азотними добривами найефективніше у 1–2 строки, за достатнього вологозабезпечення, особливо на малородючих ґрунтах — у 2–3 строки, і такий спосіб однозначно буде кращим за одноразове підживлення. У третє підживлення рекомендується планувати не більше як 15% загальнорічної норми азоту.
У які строки проводити перше підживлення? Якомога ближче до відновлення вегетації, щоб зменшити втрати та підвищити ефективність використання рослинами азоту. За першого азотного підживлення (у лютневі чи березневі вікна) слід уносити сульфат амонію у нормі 45–60 кг д. р. / га азоту. Амонійна форма азоту зв’яжеться з ґрунтовим розчином. Частина амонійного азоту амоніфікується у нітратну форму, яку рослини засвоюватимуть після відновлення вегетації. Окрім азоту до складу добрива входить сірка. Ріпак належить до найвибагливіших до сірки культур, потреба у якій становить 10–15 кг/т насіння, що у 2,5 раза більше, ніж зернових. Найчастіше брак сірки проявляється на ґрунтах легкого гранулометричного складу, з низьким умістом гумусу та за слаборозвиненої кореневої системи рослин. Найбільша потреба ріпаку в сірці — від початку формування стебла до утворення стручків. Потрібно враховувати, що внесення високих норм сірки може підвищувати вміст глюкозинатів у насінні. На практиці можна орієнтуватися: норма внесення сірки становить 1/4 норми азотних добрив. З досвіду господарств, які отримують щорічно понад 3 т/га ріпаку, найкращими сірчаними добривами для весняного підживлення культури є сульфат амонію та сульфат магнію. На посівах ріпаку вносять до 70 кг/га сульфату магнію або 150 кг/га сульфату амонію.
Друге весняне підживлення проводять через 12–15 днів після першого. До того ж слід урахувати стан посівів, які перезимували. Якщо зима була «м’якою» і рослини добре перезимували, то норму азоту потрібно зменшити, щоб не було надмірного забезпечення азотом. Норму азоту визначають за різницею між розрахованою нормою азотних добрив і величиною першого внесення — в середньому вона становить 60–80 кг/га. Розпочинати його слід з ослаблених посівів, підвищуючи дозу азоту до 80–90 кг/га (таблиця). Проте це стосується тільки посівів із достатньою густотою стояння рослин.
Таблиця. Передумови підвищення або зниження норми азоту за проведення підживлення ріпаку озимого
Традиційно на зріджених посівах озимих після відновлення вегетації рекомендують вносити підвищені норми азоту. Проте на посівах ріпаку все складніше: обов’язково потрібно враховувати густоту стояння рослин. Якщо посіви зріджені (<25 шт./м²), внесення азотних добрив потрібно змістити на пізніші терміни.
Спочатку, після відновлення вегетації, потрібно застосувати морфорегулятори в половинній нормі (азоли, мепікватхлорид) або фунгіциди з рістрегуляційними властивостями в максимальній дозі (д. р. тебуконазол) та інсектициди від прихованохоботників. Унесення рістрегуляційних препаратів простимулює посилене гілкування рослин. Це дозволить у майбутньому завдяки додатковим гілкам частково компенсувати випадання рослин у зимовий період. Після того як на рослині будуть помітні бічні гілки, проводять підживлення азотними добривами для інтенсивного росту останніх.
Якщо ж азотні добрива вносити традиційно: підвищені норми зразу ж після відновлення вегетації, то сформуються рослини з малою кількістю бічних гілок — а це призведе до суттєвого недобору врожаю.
Ріпак добре реагує на внесення мікроелементів. Серед мікроелементів для розвитку рослин ріпаку озимого найбільше значення має бор, який відіграє важливу роль у біології запліднення, підвищує еластичність тканин і, отже, знижує розтріскування стебел і кореневої шийки за зниження температури й сильного росту, унаслідок чого зменшується ураженість рослин хворобами. Бор сприяє приросту коренів, що позитивно впливає на початок росту рослин навесні й знижується ступінь ураження рослин ріпаку хворобами.
За урожайності 3 т/га ріпак виносить із ґрунту 250–350 г бору. Доведено, що рослини інтенсивніше споживають бор на ґрунтах із більшим умістом калію. Ознаки бор-дефіциту підсилюються за браку кальцію. Найкраще застосовувати позакореневий спосіб унесення бору, розділяючи повну норму на кілька внесень, тому що, потрапляючи в ґрунт, бор поступово переходить у недоступні для рослин сполуки. Для забезпечення бором краще використовувати добрива, у яких він перебуває в органічній формі. У такій формі він значно швидше засвоюється та є нетоксичним для рослин.
Ріпак озимий поглинає близько 25% бору восени решту — у весняну вегетацію. Тому його потрібно вносити у вигляді підживлень один раз в осінній період і двічі — у весняний: перший раз (40% весняної норми) — після відновлення вегетації ріпаку (у стадії диференціації бруньок), вдруге (60% весняної норми) — у фазу бутонізації (із цинком у фазу формування пиляків) разом з унесенням фунгіцидів й інсектицидів. Доза разового внесення борних добрив по листку — 200–400 г/га д. р. За вирощування ріпаку ярого рекомендують разове внесення бору в період зелених стручків у нормі 200–250 г/га.
Важливий біогенний елемент, який не враховують фахівці під час вирощування ріпаку, — магній. Він потрібен для утворення вегетативних органів рослини ріпаку. Потреба в ньому — в межах 30–50 кг/гa. Дефіцит забезпечення ріпаку MgO спостерігається на ґрунтах із низькою поглинальною здатністю. Він посилюється на кислих ґрунтах (підвищення концентрації іонів алюмінію, марганцю і водню). Тому визначення оптимального показника рН — головна умова ефективності застосування MgO. Завдяки внесенням магнієвих добрив у разі його низького вмісту в ґрунті, збільшення врожаю ріпаку становить до 0,6 т/га і більше.
Мікроелементи доцільно застосовувати у вигляді позакореневого підживлення рослин ріпаку у формі хелатів.
Технології захисту ріпаку озимого під час наступної вегетації
У весняну вегетацію основну увагу приділяють захисту від шкідників і хвороб, унесенню регуляторів росту (часто це фунгіциди з рістрегуляційними властивостями), меншою мірою — контролюванню рівня забур’яненості. Зазвичай ріпак озимий за сприятливих умов вирощування у весняний період вегетації є однією з найконкурентніших до бур’янів культур. Проте на зріджених посівах за порушення агротехніки та несприятливих (насамперед посушливих) погодних умов ріпак може сильно заростати бур’янами. На таких полях втрати від бур’янів можуть бути значно вищими й сягати більше як 30%. Тому, коли прогнозовані прямі й непрямі збитки від забур’яненості можуть бути вищими ніж затрати на внесення гербіциду, необхідно проводити хімічний захист. У разі засмічення полів злаковими бур’янами можна застосовувати гербіцид із д. р. хізалофоп-п-етил у нормі 2,0–3,0 л/га до появи відкритого бутона у ріпаку діаметром понад 2 см. Проти дводольних бур’янів добрий результат дає внесення гербіциду з д. р. клопіралід + піклорам + амінопіралід, який має широке вікно застосування проти дводольних бур’янів (ВВСН 12–39 (осінь — весна).
На посівах ріпаку в умовах нестійкого та достатнього зволоження рекомендують дві фунгіцидні обробки: перша — після відновлення весняної вегетації (д. р.: тебуконазол; протіоконазол + тебуконазол), друга — у фазу цвітіння або після закінчення цвітіння на центральному пагоні (д. р.: ципроконазол + азоксистробін; флуопірам + протіоконазол; боскалід + димоксистробін; пікоксістробін + ципроконазол).
Навесні за висоти рослин 20–25 см, особливо за високих доз азоту, слід використовувати регулятор росту з д. р. дифеноконазол + паклобутразол і дозою препарату 0,5 л/га. Це сприяє вкороченню і зміцненню стебла, що запобігає виляганню; стимулюванню гілкування для збільшення кількості стручків на рослині та більш одночасному цвітінню ріпаку й відповідно рівномірнішому терміну дозрівання культури. Окрім ретардантного ефекту цей препарат має добрі фунгіцидні властивості. Залежно від умов вегетаційного періоду можна провести обробку в пізніші строки: наприкінці фази бутонізації. Для цього можна використати комбінацію з мепікват-хлориду + медконазол або хлормепікват-хлорид + тебуконазол
Ріпак можуть сильно пошкоджувати шкідники. Найпоширеніші: хрестоцвіті блішки; ріпаковий квіткоїд; прихованохоботники; попелиця; трач; ріпаковий, капустяний стручковий комарик й ін. Проти основних шкідників посіви ріпаку озимого обробляють інсектицидами різних хімічних класів: піретроїди, неонікотиноїди та фосфорганічні препарати. Обираючи інсектицид, слід ураховувати особливості біології шкідника. Найбільшу увагу на інсектицидну обробку необхідно приділити в південних областях, бо через м’яку зиму перезимовує дуже багато шкідників.
Перше внесення інсектицидів проводять після відновлення вегетації разом із фунгіцидним захистом. Потрібно обов’язково враховувати температурний режим: за умов низьких температур (≥+6 °С) ефективним буде застосування препаратів із д. р.: хлорпірифос + циперметрин; дельтаметрин; альфа-циперметрин. За підвищення температури можна застосовувати д. р.: клотіанідін + лямбда-цигалотрин; тіаклоприд + дельтаметрин. Синтетичні піретроїди за тривалістю захисної дії (5–10 днів) є менш ефективними для захисту посівів від прихованохоботників. Тому їх слід поєднувати з препаратами групи неонікотиноїди.
Друге внесення інсектицидів (д. р. піметрозин, лямбда-цигалотрин) доцільно і необхідно застосовувати у фазу бутонізації: від початку («зелений бутон») й до закінчення цієї фази («жовтий бутон»). ЕПШ квіткоїда у цю фазу — 5 жуків на рослину, а у фазу цвітіння — 6–8 жуків на рослину. За переходу ЕПШ у фазу цвітіння необхідно провести повторне внесення інсектициду. Проте у цій фазі захист ріпаку має бути особливим: адже саме тоді триває масовий виліт медоносних бджіл на культуру. Тому інсектициди слід уносити надзвичайно обережно, тільки ввечері й ті, що є максимально безпечні для бджіл (д. р. тіаклоприд; ацетаміприд).
Небезпечні для посівів ріпаку шкідники і в період формування та наливання насіння, на що слід звернути увагу в плануванні наступного внесення інсектициду проти стручкового прихованохоботника, капустяного стручкового комарика, попелиці та ін. (д. р. тіаклоприд; циперметрин + хлорпірифос). Проблему часто підсилюють природні умови: за високої температури та низької вологості повітря рослина ріпаку утворює потужний восковий наліт, що призводить до стікання робочого розчину.
Пошкодження, завдані капустяним стручковим прихованохоботником і капустяним стручковим комариком, — це своєрідні ворота для дуже небезпечних хвороб ріпаку: фомозу, альтернаріозу, сірої гнилі. Тому знищення шкідників є ефективним засобом запобігання ураженню хворобами.
Анатолій ЮНИК, канд. с.-г. наук, доцент кафедри рослинництва
Національного університету біоресурсів і природокористування України
Віктор ГУРНАК, директор ФГ «ТЕРРА» Голопристанського р-ну Херсонської обл.
