Обґрунтовуючи вибір фунгіциду, слід ретельно проаналізувати видовий склад збудників захворювань і зупинитися на препараті, який пригнічує патоген, що спричиняє найбільші втрати врожаю. За шкодочинністю хвороби ріпаку розташовуються в такому порядку: альтернаріоз, фомоз, циліндроспоріоз, бактеріоз коренів, снігова плісень, пероноспороз, чорна ніжка, біль гниль, сіра гниль, біла плямистість, фузаріозне в’янення, вертицильозне в’янення. Останніми роками порушення сівозміни сприяє поширенню сірої і білої гнилей, фузаріозного і вертицильозного в’янення, снігової плісені, чорної ніжки, кили, вірусних і мікоплазмових хвороб.
Система захисту від хвороб може містити обробки фунгіцидами протягом вегетації та протруювання насіння протруйниками в такі фази: Т00 — передпосівне протруювання насіння, Т0 — перша обробка фунгіцидом-ретардантом (4−6 листків (розвиток розетки листя) / ВВСН 14−16), Т1 — друга обробка фунгіцидом-ретардантом (6−8 листків (ВВСН 16−18), Т2 — третя обробка фунгіцидом-ретардантом (8−10 листків / ВВСН 18−20), Т3 — перша обробка фунгіцидом (розвиток бокових пагонів (поновлення вегетації весною) — ріст у довжину головного пагона / ВВСН 20−29 — ВВСН 30−39), Т4 — друга обробка фунгіцидом (ріст у довжину бокових пагонів — бутонізація / ВВСН 40−49 — ВВСН 50−59), Т5 — третя обробка фунгіцидом (початок-кінець цвітіння / ВВСН 60−69).
Важливу роль має друга обробка фунгіцидом Т4, що проводиться у фазу 40−49 до 50−59, та третє обприскування Т5 у період 60−69, яке зменшує ураження стручків та підвищує олійність в 1,3−3,4 раза. Першу обробку фунгіцидом Т3 у період 20−29 до 30−39 рекомендують проводити у разі дощового літа та сильного інфекційного навантаження хворобами, що пошкоджують молоді рослини, або за відсутності висококліренсових обприскувачів, а також за застосування технологій no-till і strip-till.
Обробку посівів проти фомозу, пероноспорозу, альтернаріозу, циліндроспоріозу слід проводити в Т0 — перша обробка фунгіцидом-ретардантом (4−6 листків (розвиток розетки листя) / ВВСН 14−16) та Т3 — перша обробка фунгіцидом (розвиток бокових пагонів (поновлення вегетації весною) — ріст у довжину головного пагона / ВВСН 20−29 — ВВСН 30−39). Проте від вторинного (локального) ураження листя пероноспорозом не діють триазоли з ретардантним ефектом, а захищають профілактично фунгіциди з д. р. диметоморф, металаксил, цимоксаніл, фосетил алюмінію, азоксистробін, пікоксістробін, дімоксістробін, пропамокарб гідрохлорид.
Первинне зараження озимого ріпаку пероноспорозом відбувається приховано у ґрунті через кореневі волоски кореневої системи. Далі збудник вільно проникає в коріння, стебла, листя, поширюється в міжклітинному просторі, а на зовні через отвори продихів з нижнього боку листків виносить спороношення (зооспорангії з зооспорами), які ми бачимо у вигляді світлого нальоту. Такі хворі рослини не піддаються лікуванню і вже не дадуть урожаю. Від уражених первинним зараженням рослин інфекція поширюється дощем, вітром, комахами та водами на великі відстані (до 500 м), спричиняючи вторинне (локальне) ураження листя за дуже високої вологості, проникаючи у здорові рослини через продихи листків.
Головний захист від насіннєвої та ґрунтової інфекції пероноспорозу — це ефективні протруйники з діючих речовин або їх комбінацій (металаксил-м, флуопіколід, флуоксастробін, тирам): флуопіколід, 120 г/л+флуоксастробін, 90 г/л+ клотіанідин, 300 г/л (Модесто Плюс 8 л/1т), металаксил-м, 350 г/л (Металакс 2 л/1т), металаксил-м, 116 г/л+ тіабендазол, 20 г/л+тирам, 400 г/л (Фаер 2,5 л/1т). Наступний захист від несправжньої борошнистої роси (НБР) — захищати посіви фунгіцидами від вторинної інфекції від фази 4−6 листків.
Обробку посівів озимого ріпаку проти фомозу, сірої гнилі, борошнистої росли слід проводити в Т4 — друга обробка фунгіцидом (ріст у довжину бокових пагонів — бутонізація / ВВСН 40−49 — ВВСН 50−59). Від сірої гнилі, борошнистої роси, склеротиніозу, альтернаріозу, циліндроспоріозу обробку слід проводити в Т5 — третя обробка фунгіцидом (початок-кінець цвітіння / ВВСН 60−69). При чому проти склеротиніозу фунгіциди можна вносити на початку цвітіння головної китиці, а проти альтернаріозу можна проводити в більш пізні строки — в кінці цвітіння, коли доцвітають верхівки суцвіть.
Залежно від фунгіцидної програми захисту від хвороб можливі такі схеми застосування фунгіцидів на озимому ріпаку:
• 1-разове внесення (варіант а) — ріст у довжину бокових пагонів — бутонізація / ВВСН 40−49 — ВВСН 50−59 (Т4);
• 1-разове внесення (варіант б) — початок-кінець цвітіння/ ВВСН 60−69 (Т5);
• 1-разове внесення (варіант в) — розвиток бокових пагонів (поновлення вегетації навесні) — ріст у довжину головного пагона / ВВСН 20−29 — ВВСН 30−39 (Т3);
• 2-разове (варіант а) — розвиток бокових пагонів (поновлення вегетації навесні) — ріст у довжину головного пагона / ВВСН 20−29 — ВВСН 30−39 (Т3) + ріст у довжину бокових пагонів — бутонізація / ВВСН 40−49 — ВВСН 50−59 (Т4);
• 2-разове (варіант б) — розвиток бокових пагонів (поновлення вегетації навесні) — ріст у довжину головного пагона / ВВСН 20−29 — ВВСН 30−39 (Т3) + початок-кінець цвітіння/ ВВСН 60−69 (Т5);
• 2-разове (варіант в) — ріст у довжину бокових пагонів — бутонізація / ВВСН 40−49 — ВВСН 50−59 (Т4) + початок-кінець цвітіння / ВВСН 60−69 (Т5);
• 3-разове — розвиток бокових пагонів (поновлення вегетації весною) — ріст у довжину головного пагона / ВВСН 20−29 — ВВСН 30−39 (Т3) + ріст у довжину бокових пагонів — бутонізація / ВВСН 40−49 — ВВСН 50−59 (Т4) + початок-кінець цвітіння / ВВСН 60−69 (Т5).
Існує дві системи захисту озимого ріпаку: класична та Clearfield (Клеарфілд) для стійких гібридів до імідазолінонів. На пізніх, слаборозвинених посівах з рослинами менше як 10−15 шт./1м², де є небезпека загибелі взимку, всі заходи з захисту рослин переносять на весну, щоб не витрачати кошти на осіннє внесення пестицидів.
Види фунгіцидів
За характером дії (не плутати з механізмом дії та мобільністю в рослині) фунгіциди поділяють на: профілактичної дії, вони ж захисної дії, лікувальної, викорінювальної та імунізаційної. Всі контактні фунгіциди захисної дії (манкоцеб, міді гідроксид, тирам) та фунгіциди з малою системністю (трансламінарні або локально-системні) з групи стробілуринів, бензамідазолів (беноміл), дикарбоксимідів (іпродіон), фенілпіроли (флудіоксоніл) застосовують профілактично на початкових стадіях захворювання (проростання спор на листі), початок проникнення в лист (подовження зародкової трубки, утворення апресорію).
Лікувальні (куративні, терапевтичні) системні фунгіциди (ксилемно-мобільні та флоемно-мобільні) діють на збудника хвороби зсередини рослини, від моменту проникнення. Найбільша ефективність приблизно до середини латентного (прихованого) періоду розвитку захворювання та проростання в листку, поки не з’явилися видимі ознаки. До них належать тріазоли, імідазоли, феніламіди (мефеноксам), деякі стробілурини (азоксистробін, флуаксостробін) тощо. Активність тріазолів від хвороб зменшується за низхідною: іржа — септоріоз — борошниста роса. Імідазоли: септоріоз — фузаріоз. Морфоліни: борошниста роса — іржа.
Найефективнішими препаратами від борошнистої роси є фунгіциди з групи морфолінів (спіроксамін, фенпропідін, фенпропіморф). Відмінною особливістю морфолінів є їх висока літність (тиск пари за +20 °С), у того ж спіроксаміну вона вище в 500 разів, ніж у найлетючішого стробілурину. Біологія розвитку борошнистої роси така, що міцелій знаходиться на поверхні листка, а не всередині, і, щоб ефективно боротися з таким поверхневим патогеном, використовують контактні фунгіциди або системні з високою летючістю. Це так званий ефект «парової фази», коли діюча речовина фунгіциду активна не тільки в місці безпосереднього нанесення, але і за його межами. Активність у паровій фазі також мають пікоксистобін і трифлоксистробін, але у них вона набагато менша.
Викорінювальні фунгіциди (антиспорулянти) пригнічують утворення спор. До них належать стробілурини, деякі контактні фунгіциди.
Імунізаційні фунгіциди активізують захисні механізми в самій рослині, інша назва — еліситори. До них належать деякі контактні фунгіциди (на основі міді), фунгіциди групи фосфонових кислот (фосетил алюмінію).
У складі багатьох комбінованих фунгіцидів в основному поєднуються діючі речовини профілактичної і лікувальної дії з різними механізмами впливу на патоген: стробілурини з триазолами, карбоксаміди з триазолами, триазоли з бензимідазолами. Це дає змогу розширити спектр активності фунгіцидів і більш гнучко розподіляти час обробки.
Часто виникають питання стратегії застосування двокомпонентних препаратів з різних класів із профілактичними та лікувальними властивостями або однокомпонентних фунгіцидів із профілактичною (карбоксаміди, стробілурини) або лікувальною дією (тріазолів). Фунгіцид захисно-лікувальної дії із широким спектром і тривалим захисним ефектом (стробілурини + триазоли, карбендазими + триазоли) кращий для обробки в період росту у довжину бокових пагонів — бутонізація / ВВСН 40−49 — ВВСН 50−59 (Т4), оскільки такий фунгіцид дозволить згладити післядію помилок під час вибору і внесення першого фунгіциду весною в період розвитку бокових пагонів (поновлення вегетації весною) — ріст у довжину головного пагона / ВВСН 20−29 — ВВСН 30−39 (Т3) і дасть час для аналізу фітосанітарної обстановки.
Стробілурини і карбоксаміди зазвичай застосовують профілактично в Т3 або в Т4 від листових хвороб. Триазоли застосовують в Т4 або Т5, як правило, лікувально за досягнення ЕПШ листових хвороб. За відсутності хвороб внесення триазолів зазвичай не ефективне.
Стробілурини застосовують профілактично, вони не дають проростати спорам збудника, але не лікують, коли гриб уже проник усередину. Триазоли навпаки лікують, але на проростання спор не впливають. Стробілурини можуть профілактично працювати до шести тижнів, триазоли набагато менше (2−3 тижні). Водночас застосування однокомпонентних стробілуринів чи двокомпонентних фунгіцидів із захисно-лікувальною дією (стробілурини + триазоли, карбендазими + триазоли) на озимому ріпаку в Т4 — друга обробка фунгіцидом (ріст у довжину бокових пагонів — бутонізація / ВВСН 40−49 — ВВСН 50−59), Т5 − третя обробка фунгіцидом (початок-кінець цвітіння / ВВСН 60−69) часто за високих температур призводять до закриття продихів листя контактними компонентами препарату та порушення їх транспірації, в’янення листя.
Тріазоли більш розчинні у воді, отже, у них вища системність, ніж у стробілуринів та морфолінів. У стробілуринів вища ліпофільність, отже, вони краще здійснюють захист у місті проникнення гриба в рослину. Морфоліни більш леткі, значить, захист здійснюється не тільки того місця, куди потрапив фунгіцид, але й навколо, що важливо для боротьби з поверхневими патогенами.
Виникають питання щодо ефективності поєднання триазолів із стробілуринами у двокомпонентних препаратах, а також триазолів із карбоксамідами зі зменшеними дозами діючих речовин у порівнянні з однокомпонентними триазолами, стробілуринами, карбоксамідами у повній номі. Наприклад, ефективніше діє однокомпонентний фунгіцид у більшому дозуванні Азоксин 0,6−0,8 л/га (азоксистробін, 250 г/л) у порівнянні з багатокомпонентним фунгіцидом із меншими дозами діючих речовин Капітал 1−1,2 л/га (азоксистробін 150 г/л+ципроконазол, 60 г/л+епоксиконазол, 50 г/л). За профілактичного використання в Т3, Т4 за відсутності хвороби триазоли у складі двокомпонентних препаратів будуть марними, оскільки триазоли застосовують за наявності хвороби. Діятиме профілактично лише другий компонент препарату (стробілурини або карбоксаміди), який перебуватиме у зменшеному дозуванні у порівнянні з однокомпонентним фунгіцидом. Є думка, що однокомпонентні фунгіциди краще діють, оскільки там дози діючих речовин більші, ніж у половинних дозах діючих речовин двокомпонентних препаратів.
Резистентність до фунгіцидів
Не слід забувати про резистентність хвороби до фунгіциду. Найшвидше виникає стійкість хвороби до діючої речовини, а потім до всіх діючих речовин цього хімічного класу через один сайт дії в клітині, коли беруть двокомпонентні фунгіциди з різних класів з меншими половинними нормами у порівнянні з однокомпонентним препаратом з повною нормою д. р. Така політика у розробці фунгіцидів призводить до виникнення швидкої резистентності хвороб до д. р. препаратів. Наприклад, якщо до азоксистробіну з класу стробілуринів виникла стійкість у хвороби, то і до інших представників класу стробілуринів (димоксистробін, пікоксістробін тощо) хвороба матиме стійкість. Водночас до односайтових однокомпонентних препаратів грибні організми також дуже швидко пристосовуються. Через це з’явилися стійкі форми хвороб до чистих стробілуринових фунгіцидів. Після цього стали стробілурини застосовувати у поєднанні не лише з іншими хімічними класами, але й з половинними зменшеними нормами з метою економії. Двокомпонентні фунгіциди з різних класів з повними нормами, як в однокомпонентних фунгіцидах, з позиції вартості не вигідні.
Карбендазін і тебуконазол використовують вже пів століття на соняшнику, ріпаку, зернових культурах, сої. Стійкість хвороб до цих препаратів здебільшого уже виробилася. Відповідно, до діючих речовин із цих класів бензимідазоли (карбендазін, тіабендазол, беноміл) або триазоли (дифеноконазол, епоксиконазол, метконазол, міклобутаніл, пенконазол, пропіконазол, протіоконазол, тебуконазол, тетраконазол, триадимефон, флутриафол, ципроконазол) також буде резистентність хвороб. Сайт дій в клітині у розрізі хімічного класу та механізму дії на патоген один і той самий. Фунгіциди однокомпонентні односайтові та багатокомпонентні з меншими дозами діючих речовин — це швидкий шлях до створення швидкої стійкості хвороб до діючих речовин препаратів.
Закупівлю фунгіцидів наперед для нового сезону бажано проводити для комбінованих діючих речовин (стробілурини з триазолами, карбоксаміди з триазолом), які можна застосовувати універсально для обробки перед зараженням і після зараження. Зазвичай придбання триазолів заздалегідь для економії і профілактичного використання не є ефективним заходом.
Сергій ХАБЛАК, агроном, д-р біол. наук,
Інститут харчової біотехнології та геноміки
