Підступний фітофтороз знищує врожай
Поява фітофторозу у Європі датується 30–40 роками ХІХ сторіччя. Згодом інфекційну природу цієї хвороби встановив німецький вчений Генріх Антон де Барі. Відтоді вивченням гриба (грибоподібного організму) Phytophthora infestans (Mont.) de Bary і хвороби, яку він спричиняє, вивчають учені багатьох країн
Щорічні недобори врожаю становлять 10–50%, а за епіфітотій — до 100%. В умовах України часті епідемії фітофторозу почалися з другої половини ХХ століття, що зумовлено високою пластичністю та пристосованістю патогену до екологічних умов.
Фітофторозом уражуються квітки, плоди, листки та стебла томатів. За ураження листків переважно на краю пластинок утворюються бурі плями, навколо яких можна спостерігати блідо-жовту облямівку. В умовах вологої, теплої погоди плями швидко збільшуються в розмірах, а з нижнього їх боку часто утворюється білувате нашарування, розташоване на всій поверхні ураженої ділянки. На черешках, листі плями бурі, витягнуті в довжину, без нашарування.
Плоди схильні до захворювання на різних етапах розвитку. На уражених зелених плодах утворюються розпливчасті, коричневі, тверді на дотик плями, а внутрішня тканина набуває світло-коричневого забарвлення. Конфігурація плям на поверхні плодів буває різноманітна: кільцеподібна, концентрична, облямована та інша. За сильного розвитку хвороби весь плід стає коричневим. В умовах високої вологості повітря на поверхні уражених плодів можна спостерігати слабкий білуватий наліт, що складається з органів спороношення патогену.
На уражених стеблах з’являються плями неправильної форми, темно-бурого кольору, які часто зливаються й утворюють некротичні перетяжки. Поверхневий наліт не спостерігається.
Шкідливість фітофторозу томату полягає в такому: уражене листя відмирає, що призводить до зменшення асимілятивного апарату рослин; хворі плоди стають непридатними для харчових цілей; проникнення патогену усередину плодів призводить до втрати врожаю насіння та зниження його посівних якостей.
Збудник фітофторозу пасльонових — Phytophthora infestans (Mont.) de Bary у циклі розвитку має безстатеву й статеву стадії. Безстатева представлена міцелієм гриба, який формується в уражених тканинах рослин і продукує органи спороношення — спорангієносці зі спорангіями, які у вигляді пучків (білуватого нальоту) виходять із продихів листя. За допомогою зооспорангіїв, що розносяться вітром і дощовою водою, гриб поширюється під час вегетації. За вегетаційний сезон патоген може продукувати кілька безстатевих генерацій, які забезпечують епідеміологічний розвиток захворювання.
До 80-х років ХХ століття розвиток P. infestans в умовах України відбувався у безстатевій стадії. Водночас 1986 року було виявлено утворення ооспор (статева стадія). Ці структури здатні виживати міжвегетаційний період у рослинних рештках, а також у ґрунті в природних умовах та зберігати патогенні властивості.
Паразитична спеціалізація гриба P. infestans поширюється на рослини родини Пасльонових. В Україні патоген уражає картоплю і томат, а також трапляється на рослинах баклажану.
Джерелами інфекції є уражені рослини томату, картоплі та ооспори гриба, що зберігаються в ґрунті.
Вплив погоди на розвиток хвороби
Інтенсивність розвитку фітофторозу значно залежить від погодних умов. Спалахи хвороби зазвичай відбуваються у періоди тривалої вологої погоди. У процесі еволюції P. infestans пристосувався до наземного існування, але не втратив здатність до життя у воді. Тому вологість повітря — головний чинник, що визначає розвиток хвороби. Для спороношення патогену оптимальною є відносна вологість повітря понад 95%. Проростання зооспорангії з утворенням зооспор відбувається тільки в краплині води. Тривалість інкубаційного періоду хвороби може становити від 3 до 11 днів. Після проникнення патогену в рослину швидкість розвитку захворювання багато в чому залежатиме від температури. Найкоротший період інкубації спостерігається за температури 20–25 °С.
Короткий інкубаційний період і висока пластичність структур патогену щодо умов довкілля призводять до того, що поодинокі джерела його спороношення дуже швидко продукують десятки тисяч зооспорангіїв, які, своєю чергою, проростають зооспорами й зумовлюють вибуховий, лавиноподібний характер розвитку захворювання, яке за сприятливих умов може протягом кількох днів перерости в епіфітотію. Слід також зазначити наявність у збудника фітофторозу фізіологічних рас.
Важливість сівозміни в боротьбі з інфекцією
Захист томату від фітофторозу повинен базуватися на фітосанітарних і терапевтичних заходах. Необхідно дотримуватися в першу чергу сівозміни (культурозміни), що знижує запас інфекції в ґрунті. Просторова ізоляція між полями томату і картоплі повинна бути не менше 500 м, що зменшує поширення патогену аерогенним шляхом. Розміщувати томати слід на ділянках, що добре провітрюються. Важливо дотримуватися оптимальних термінів висадки та створення оптимальної густоти насадження. Своєчасне та якісне виконання усіх агротехнічних прийомів під час догляду за рослинами зменшує уражуваність рослин фітофторозом.
_____________________
Діюча речовина фунгіцидів захисної дії здатна захистити всю рослину цілком або окремі її органи від зараження фітопатогенними грибами. Під її впливом збудник гине повністю або стримується розвиток його спор і міцелію в місці ураження
_____________________
Вирішальну роль в обмеженні розвитку фітофторозу мають терапевтичні заходи. Починати обробку рослин фунгіцидами слід профілактично з урахуванням прогнозу розвитку захворювання. Станом на 2023 рік у «Переліку пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні», налічується велика кількість препаратів (на основі різних діючих речовин), які призначені для захисту томатів від фітофторозу (рис. 1).
Рис. 1. Діючі речовини – складові фунгіцидів для захисту томатів від фітофторозу (Перелік пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні, 2023 р.)
За характером дії на збудників хвороб фунгіциди діляться на дві групи: захисні (профілактичні) і терапевтичні (лікувальні, викорінювальні, куративні, знищувальні).
Діюча речовина фунгіцидів захисної дії здатна захистити всю рослину цілком або окремі її органи від зараження фітопатогенними грибами. Під її впливом збудник гине повністю або стримується розвиток його спор і міцелію в місці ураження.
Захисні фунгіциди здатні знищувати спори фітопатогенних грибів, що проростають, на поверхні вегетуючих органів рослини. У цій стадії розвитку спори чутливі до фунгіциду. Діюча речовина потрапляє в ростову трубку патогену до його проникнення в тканини рослини-живителя, після чого захисні фунгіциди стають малоефективними.
Фунгіциди терапевтичної (викорінювальної, лікувальної) дії викликають загибель збудника хвороби до виникнення перших симптомів захворювання, що не дає можливості патогену розвиватися і поширюватися в інші тканини та рослини.
_____________________
Контактні фунгіциди не здатні проникати в тканини рослин, але пригнічують спори та міцелій на поверхні листків, плодів, насіння тощо. Діючі речовини контактних фунгіцидів не переміщуються в рослинах
_____________________
Контактні фунгіциди не здатні проникати в тканини рослин, але пригнічують спори та міцелій на поверхні листків, плодів, насіння тощо. Діючі речовини контактних фунгіцидів не переміщуються в рослинах. Вони впливають на збудників за безпосереднього контакту з репродуктивним органом (спорами) і запобігають зараженню рослин.
Манкоцеб знижує адаптацію патогенів до системних фунгіцидів, інгібує дію життєво важливих ферментів у грибних клітинах та пригнічує їх розвиток. У відкритому ґрунті препарат включають до антирезистентної програми захисту овочевих культур від фітофторозу та альтернаріозу. Зазвичай після використання системного препарату рослини 2-3 рази обприскують одним із контактних препаратів на основі манкоцебу або іншої діючої речовини.
Гідроксид міді. Фунгіциди на його основі застосовують профілактично. Вони є контактними препаратами, які створюють захисний шар, що не допускає проникнення патогенів у тканини рослин. Після контакту з обробленою поверхнею спори швидко поглинають іони двовалентної міді, і як тільки токсична концентрація всередині клітини досягнута, процес інфікування припиняється.
Азоксистробін захищає рослини тривалий період, якщо обприскування насаджень томатів проводили за появи перших симптомів хвороби. У застарілих вогнищах хвороби ефективність невисока. Механізм дії ґрунтується на інгібуванні мітохондріального дихання. Ця особливість обумовлена найбільшою чутливістю до препарату спор, які проростають, та утворення апресоріїв. Азоксистробін також проявляє антиспоролюючий ефект. Препарат має лікувальні властивості, але його зазвичай використовують профілактично.
Азоксистробін володіє високою рухливістю (дифузно рухається в клітині від точки поглинання та переміщується по судинах ксилеми), здатен рівномірно перерозподілюватися по листках (трансламінарні властивості), не накопичується по краю та вершинах листків. Препарат застосовують тільки в системі з іншими фунгіцидами.
Манкоцеб + диметоморф. Препарати на їх основі є двокомпонентними: контактний компонент (манкоцеб) і системний (диметоморф). Володіють специфічною активністю проти фітофторозу томатів. Диметоморф ефективний проти штамів збудника фітофторозу, стійких до феніламідів. Діє на всіх стадіях розвитку хвороби та захищає листя, стебла, плоди. Препарат має трансламінарну та контактну дію. Надійний захист культур забезпечується за обприскування рослин до появи перших ознак хвороби.
Оксатіапіпролін + фамаксадон. Препарати на їх основі є системно-контактними. Фунгіцид швидко потрапляє через листя і переміщується в рослині, забезпечуючи захист листя, що не повністю розкрилось, та нових пагонів, що розвиваються. Рекомендується застосовувати не біше трьох разів поспіль або ж чергувати з фунгіцидами, що мають інший механізм дії.
Наявність на ринку засобів захисту рослин фунгіцидів із різними діючими речовинами (рис. 1) вимагає розробки ефективних систем захисту рослин, які б запобігали формування у патогенів резистентності, забезпечували збереження врожаю та його якості. Також при застосуванні хімічних засобів проти фітофторозу необхідно дотримуватися регламенту їх використання (норми витрати, кратності застосування, терміну очікування).
Михайло РЕТЬМАН, канд. с.-г. наук, завідувач відділу
використання меліорованих земель, старший дослідник,
Інститут водних проблем і меліорації НААН
Мирослав ПІКОВСЬКИЙ, д-р с.-г. наук, доцент,
Національний університет біоресурсів і природокористування України
