Крім створення відповідних умов для використання ґрунтової вологи, не менш важливим для озимих зернових культур є забезпечення оптимального мінерального живлення рослин.
Елементи живлення, як відомо, здатні потрапляти в рослину виключно в розчиненому вигляді, тому важливого значення набуває проведення підживлень у строки, коли рослини можуть максимально використати поживні елементи, розчинені у вологому ґрунтовому середовищі.
Сучасна науково обґрунтована система підживлення озимих зернових культур певною мірою відрізняється від традиційної, яка застосовується у більшості господарств. В Інституті рослинництва ім. В. Я. Юр’єва НААН протягом багатьох років проводяться дослідження з удосконалення системи підживлення озимих зернових культур.
Виходячи з результатів проведених досліджень, у цій статті наводимо окремі рекомендації, які, на нашу думку, слід враховувати під час проведення підживлення у господарствах.
Спосіб та строк проведення підживлення
До останнього часу в зернових господарствах країни основну частку добрив у підживлення вносили по мерзлоталому ґрунту. Такий спосіб внесення добрив для пшениці та інших озимих зернових є найбільш відомим та поширеним практично скрізь, де вирощують ці культури. Втім, внесення мінеральних добрив по мерзлоталому ґрунту має як позитивні, так і негативні моменти. До позитивних передусім відносять те, що при його застосуванні добрива потрапляють до рослин вже з перших теплих днів, коли температура повітря і ґрунту прогрівається до 50С й вище і відновлюється весняна вегетація культури. При цьому створюються найкращі умови для розчинення добрив. За такого способу підживлення рослини озимих пшениці, жита, тритикале та ячменю встигають утворити додаткові пагони весняного кущення, що має вирішальне значення у роки з дефіцитом вологи у посівний період.
Підживлення озимих зернових по мерзлоталому ґрунту є актуальним лише у тому випадку, коли рослини пішли в зиму нерозкущеними (після гірших попередників, за пізніх строків сівби та за недостатньої кількості опадів у посівний період). Ефективність цього способу підживлення істотно знижується у роки зі стрімким наростанням температури повітря та ґрунту під час відновлення весняної вегетації, оскільки за таких умов рослини не встигають утворити додаткових пагонів продуктивного кущення. У такому випадку внесені мінеральні добрива використовуються для інтенсивного росту тих пагонів, які сформувалися ще з осені. За підживлення по мерзлоталому ґрунту, особливо при випадінні рясних опадів навесні частина добрив може вимиватися у нижні ґрунтові горизонти, навіть потрапляти у ґрунтові води, в результаті чого також знижується ефективність їх внесення.
Період року, коли можна застосовувати підживлення по мерзлоталому ґрунту, дуже короткий. Як правило, йдеться лише про декілька днів перед відновленням весняної вегетації, коли ґрунт ще мерзлий, але сніговий покрив уже зійшов. Якщо за плюсової температури повітря ґрунт почав «відходити», то заїзд агрегатів у поле призводить до значного травмування посівів через утворення глибоких та «змазаних» технологічних колій. У подальшому такі колії значно погіршують проведення наступних технологічних операцій.
З нашої точки зору, на добре розвинутих з осені посівах підживлення по мерзлоталому ґрунту застосовувати недоцільно. Якщо рослини озимих зернових перед припиненням осінньої вегетації встигли сформувати в середньому по 2-4 пагони кущення, то додаткове формування нових пагонів навесні призводитиме до так званого паразитування, тобто утворення непродуктивного підгону. Рослина буде змушена годувати непродуктивні пагони, втрачаючи поживні речовини, необхідні для підтримки колосоносних стебел.
Отже, підживлення по мерзлоталому ґрунту можна застосовувати лише на нерозкущених посівах, в інших випадках перевагу слід віддавати прикореневому підживленню.
Прикореневе підживлення
Застосовують два способи проведення прикореневого підживлення: врозкид та у рядки. В обох випадках добрива вносяться лише при настанні фізичної стиглості ґрунту, тобто після відновлення весняної вегетації озимих, після підсихання верхнього шару ґрунту. Фізичну стиглість можна легко визначити органолептично: вона настає, якщо ґрунт не липне до рук, а при розминанні розсипається.
До переваг розкидного підживлення відносять швидкість та дешевизну проведення операції. Для цього способу часто використовують сільськогосподарську авіацію, особливо коли з осені не було закладено технологічних колій. Втім, ефективність підживлення врозкид проявляється лише за випадіння опадів після проведення операції. За відсутності опадів добрива, які потрапляють на поверхню сухого ґрунту, не розчиняються, в результаті чого поживні елементи не потрапляють до кореневої системи рослин.
Найбільшу ефективність має прикореневе підживлення озимих рядковими (зерновими) сівалками. По-перше, добрива, які вносяться рядковими сівалками, потрапляють одразу в ризосферну (кореневмісну) зону ґрунту, з якої найбільш швидко та в максимальній мірі засвоюються кореневою системою. По-друге, рядкові сівалки поряд із підживленням виконують допоміжну, не менш важливу функцію - руйнування ґрунтової кірки, завдяки чому істотно покращується повітропроникність та знижується температура верхнього шару ґрунту, що в сукупності сприяє кращому росту й розвитку рослин.
До недоліків прикореневого рядкового підживлення відносять травмування рослин під час проведення операції. Але, за нашими спостереженнями, процент пошкоджених сошниками рослин після правильно проведеного прикореневого підживлення незначний і становить у середньому від 3% до 7%. За такого рівня пошкодження рослин урожайність озимих зернових не тільки не знижувалася, але й завдяки руйнуванню ґрунтової кірки підвищувалася, навіть тоді, коли для експерименту використовували сівалку без добрив. Але варто зауважити, що за недотримання певних умов під час проведення прикореневого підживлення частка пошкоджених посівів може збільшуватися до 15-25%, що призводитиме до істотної втрати врожайності.
Отже, для якісного проведення прикореневого підживлення рядковими сівалками потрібно стежити, щоб не забивалися сошники. Заблокований сошник, який їде «юзом» по полю, фактично знищує усю рослинність на своєму шляху, залишаючи після себе неглибокий рівчак. Напрям руху сошника повинен бути чітко паралельним руху коліс сівалки, в іншому випадку він пошкоджуватиме рядки посівів.
Традиційно в сільськогосподарській літературі рекомендовано, щоб агрегат, який здійснює прикореневе підживлення, рухався впоперек або по діагоналі до посіяних рядків. Це пояснюється нібито зниженням травмування посівів. Натомість, за нашими спостереженнями, такий напрямок руху агрегату є невиправданим. Ми рекомендуємо спрямовувати агрегат для підживлення вздовж рядків, оскільки саме за такого напрямку руху забезпечується найкраща якість виконання роботи: аерація та рівномірний розподіл добрив. За руху агрегату в напрямку рядків посіву сошник сівалки, який потрапляє на висіяний рядок, одразу скочується в зону міжряддя, тим самим мінімізуючи пошкодження рослин.
Види добрив
Серед видів добрив, які застосовуються у весняне підживлення, більшість аграріїв перевагу традиційно віддають аміачній селітрі.
Справді, якщо мова йде про підживлення по мерзлоталому ґрунту, то аміачна селітра є чи не єдиним видом добрив, придатним для застосування в такий спосіб, оскільки має високу розчинність, а отже, і добру проникність у ґрунтове середовище. При застосуванні весняного підживлення врозкид перевагу також варто віддавати аміачній селітрі, оскільки інші види добрив мають гіршу розчинність. Натомість при застосуванні прикореневого підживлення рядковими сівалками асортимент рекомендованих добрив істотно розширюється. Так, з азотних добрив, крім селітри, можна застосовувати сечовину. Недоліком сечовини (карбаміду) є те, що біурет, який утворюється при її розкладі, спочатку може призводити до часткового пригнічення рослин озимих. Натомість коренева система рослин озимих спроможна більш тривалий час використовувати азот із сечовини, ніж з селітри. Тому за однакових доз азоту перевагу при застосуванні прикореневого підживлення у рядки варто віддавати сечовині. Крім азотних, у прикореневе підживлення можна застосовувати також комплексні (азотовмісні) добрива. Але в умовах недостатнього зволоження ефективність комплексних добрив, порівняно з простими азотними, знижується, оскільки розчинність сполук фосфору та калію значно менша, ніж азоту. Проте малорозчинні комплексні мінеральні добрива, які вносилися під озимі зернові культури, використовуються наступними культурами у сівозміні, тому їх внесення є цілком виправданим.
Отже, враховуючи наведені рекомендації, та при зваженому творчому підході до проведення весняного підживлення можна сподіватися на одержання високої урожайності озимих зернових культур у 2013 році.
