Як один із оптимальних варіантів альтернативи посівам кукурудзи є підбір культур, що вирізняються високою врожайністю і посухостійкістю. Саме такою культурою є сорго, яке має багато переваг над іншими зерновими з точки зору вирощування, зберігання, обмолоту, використання для приготування харчових продуктів та за харчовою цінністю. Сорго є добрим попередником для озимої пшениці, а в посушливі роки за врожайністю переважає кукурудзу. Сучасні гібриди забезпечують по 12–13 т зерна з гектара. Крім того, сорго має на 2–3% більше білку, ніж кукурудза, та не поступається їй за амінокислотним складом.
Сорго з давніх часів використовується не тільки як посухостійка харчова і фуражна, але і як культура, з соку якої в минулі часи одержували харчовий сорговий сироп. Світова практика теж давно звернула увагу на сорговий сік, якого в стеблах даної культури міститься до 70%, а вміст розчинних вуглеводів окремих сортозразків перевищує 20%. Тому в США та інших країнах, де вирощують цукрове сорго, із його стебел добувають розчинний цукор, а в останні роки і біоетанол.
Враховуючи глобальні зміни клімату в бік посилення посух, цінні властивості сорго, його високий генетичний потенціал та спроможність раціонально використовувати агрокліматичні ресурси Південних гостропосушливих регіонів України, для збільшення виробництва зерна, силосної маси, круп’яних виробів, та покращення якості продукції.
Сорго невибаглива культура, яка спроможна давати високі урожаї в різних кліматичних умовах на різноманітних ґрунтах (легких і важких глинистих) завдяки потужній, глибоко проникній у ґрунт кореневій системі. Невибагливість сорго до ґрунтів дозволяє використовувати його як першу культуру при освоєнні еродованих схилів. Непридатними для сорго можна вважати тільки надмірно зволожені заболочені ґрунти з близьким заляганням ґрунтових вод.
Сорго належить до найбільш жаро- та посухостійких культур. Серед польових культурних рослин майже немає рівних йому за здатністю переносити тривалі і жорсткі посухи. Рослина сорго, хоча й економно витрачає воду, але за вегетаційний період при формуванні великої маси урожаю на випаровування використовує значну кількість води. Без шкоди для себе може переносити дуже високу температуру повітря та ґрунту. Клітини листя не страждають від сильного сонячного нагрівання і не витрачають на своє охолодження зайву вологу посиленим випаровуванням (що відбувається у більшості інших рослин). Транспіраційний коефіцієнт, тобто кількість води, яку випаровує рослина в процесі утворення однієї вагової одиниці сухої речовини надземної маси, у сорго невеликий — 300 (у кукурудзи — 338, пшениці — 513, гороху — 730). Якщо в ґрунті зберігається хоч трохи вологи, то воно продовжує рости, незважаючи на сильну спеку і сухість повітря, мало страждає від суховіїв. Коли ж ґрунт пересихає, то рослини здатні впадати в анабіоз, а після випадання дощу знову починають добре рости і розвиватися. Однією з переваг перед іншими злаковими культурами є порівняно слабке ушкодження сорго шкідниками. Так, з великого числа шкідників, сорго суттєво пошкоджується тільки злаковими попелицями, дротяниками і підгризаючими совками.
Використання сорго на кормові цілі в харчовій та переробній промисловості
Зернове сорго — цінна харчова культура. З нього можна виготовляти крохмаль. В сортах і гібридах зернового сорго міститься 69–83% крохмалю. За цим показником більшість сортів сорго не тільки не поступаються кукурудзі, але і перевищують її. Сорговий крохмаль широко використовується в харчовій, текстильній, гірничорудній, металургійній, паперовій, медичній та інших галузях промисловості. Зі 100 кг зерна сорго можна отримати 65 кг крохмалю або 30–35 кг спирту. При врожаї зерна сорго 5,0 т/га вихід спирту складає 1500–1700 л, що у 2,0–2,5 раза більше, ніж при використанні для цього ячменю при його врожаї 2,5 т/га і на 100–150 л більше, ніж із картоплі при врожаї останньої 15,0 т/га. За своєю структурою сорговий крохмаль мало чим відрізняється від картопляного і значно кращий кукурудзяного.
Цукрове сорго — важливий вуглеводний корм. Крім кормових цілей, цукрове сорго відіграє важливу роль як сировина для харчової промисловості в зв’язку з наявністю в сокові стебел значної кількості цукрів. За вмістом цукрів в сокові стебел цукрове сорго не поступається цукровій тростині, але різко відрізняється за складом. Якщо цукрова тростина в своєму сокові містить виключно сахарозу (кристалізуючий цукор), то в сокові цукрового сорго, крім сахарози, міститься значна кількість глюкози і розчинний крохмаль, який перешкоджає кристалізації. Тому з соку цукрового сорго виробляють не кристалічний сухий цукор, а сорговий мед, рідкий цукор і патоку, які мають високу поживну цінність у зв’язку з високим вмістом глюкози. Тому рідкий цукор цукрового сорго можна вживати людям, хворим на цукровий діабет. Рідкий цукор можна використовувати в кондитерській промисловості для виготовлення цукерок, печива, а також хлібобулочних виробів і для переробки на етанол. Продукт — глюкозо-фруктозний сироп рафінадної чистоти використовується в харчовій промисловості.
Виробництво біоетанолу із зерна цукрового сорго швидко розвивається в США, Мексиці, Аргентині, а із соку — в Китаї, Індії та ін. Для одержання біогазу використовують віничне сорго, а також подрібнені стебла інших видів сорго. Таким чином, сорго відкриває нові широкі можливості для розвитку як малого, так і великого бізнесу в сферах виробництва та переробки сільськогосподарської продукції. Воно є універсальною культурою, яка поїдається всіма видами тварин і птиці, є харчовим продуктом для населення і сировиною для одержання енергетично важливого біоетанолу.
Подальше збільшення обсягів виробництва та асортименту круп’яних виробів потребує вирощування таких культур, які за конкретних агрокліматичних умов спроможні давати стабільно високі врожаї продовольчого зерна доброї якості. Таким вимогам відповідає нова круп’яна культура сориз (сорго рисоподібне). Господарська та економічна доцільність широкого впровадження соризу у виробництво посилюється через різке зменшення посівних площ традиційної круп’яної культури — рису. Сориз поєднав у собі кращі властивості хлібного сорго і високу посухостійкість, солевитривалість та невибагливість до ґрунтів з високою технологічністю, доброю харчовою цінністю та смаковими якостями на рівні рису. Завдяки складній гібридній природі сорти соризу характеризуються цінними фізико-хімічними властивостями зерна з такими технологічними параметрами крупи з нього, як висока скловидність, значна твердість, висока білковість та характерна структура крохмалю, які добре задовольняють вимоги харчово-концентратної промисловості та зумовлюють широкий спектр використання продукції.
Технологія вирощування сорго
Сорго — культура, відносно невибаглива до ґрунтів. Тільки в степовій зоні України площа орної землі з солонцюватими чорноземами і темно-каштановими ґрунтами та солонцями складає понад 1 млн га. На таких ґрунтах соргові культури можуть формувати добрий врожай, в той час як інші культури різко знижують свою продуктивність. Сорго можна вирощувати на всіх типах ґрунтів з реакцією ґрунтового розчину рН від 5,5 до 8,5 і з концентрацією солей 0,6–0,8%. Сорго є фітомеліорантом і здатне в процесі вегетації переводити важкодоступні елементи фосфору, калію та мікроелементів в легкодоступні. Характерною особливістю сорго є повільний ріст надземної частини рослин (30–40 діб від сходів). В цей час інтенсивно формується їх коренева система, що зумовлює підвищені вимоги до вибору попередника, обробітку ґрунту, догляду за посівами і особливо до боротьби з бур’янами. Виходячи з цього, попередниками сорго повинні бути культури, які залишають після себе поля чисті від бур’янів. До таких відносяться зернові колосові, зернобобові та просапні культури. Не можна розміщувати посіви сорго після проса і суданської трави, а також небажано розміщувати після соняшника. При належній культурі землеробства соргові культури в монокультурі не знижують врожайність, тому сорго можна вирощувати на одному полі впродовж 3–5 років. За 8-річними даними ДУ Інституту зернових культур встановлено, що при внесенні добрив на гербіцидному фоні сорго можливо вирощувати як беззмінні посіви без зниження врожаю. Зернова продуктивність сорго при цьому була не нижча, ніж при його вирощуванні в сівозміні зайнятий пар — озима пшениця — озима пшениця — сорго.
На відміну від інших культур сорго добре переносить засолені ґрунти і виступає в якості фітомеліоруючої культури, виносячи з врожаєм значну кількість натрію, хлору і магнію. Воно витримує концентрацію розчинних солей 0,6–0,8, що в 1,5 раза більше, ніж кукурудза. Виходячи з цього, сорго можна розміщувати першокультурою при освоєнні засолених ґрунтів. За даними Інституту землеробства НААН, саме сорго як попередник не поступається кукурудзі, а після низькорослих скоростиглих сортів при дотриманні рекомендованої технології врожайність озимої пшениці на темно-каштанових ґрунтах знаходиться на рівні класичного для зони Степу попередника — кукурудзи МВС.
Система основного обробітку ґрунту під сорго для всіх напрямків використання не різниться між собою і зумовлюється ґрунтово-кліматичними умовами вирощування та біологічними особливостями культури. Основними регіонами соргосіяння є райони недостатнього зволоження, тому максимальне накопичення та збереження вологи при обробітку ґрунту є однією з найважливіших умов одержання високих врожаїв сорго. Обробіток ґрунту під сорго, при розміщенні його після озимих або ярих колосових культур, починається з лущення стерні дисковими лущильниками, яке проводиться після збирання попередника, на глибину 7–8 см. При наявності значної кількості однорічних та багаторічних бур’янів в період появи розеток проводять друге лущення на глибину 10–12 см. Через 10–15 діб після лущення проводиться оранка на глибину 25–27 см. В разі використання гербіцидів (раундап або його аналоги) друге лущення, після появи розеток багаторічних бур’янів, замінюють обробкою гербіцидом (раундап, 4–5 л/га) з витратою робочої рідини 250–300 л/га. Оранку на таку ж глибину, в цьому разі, починають через 15–20 діб після внесення гербіциду. Така підготовка ґрунту забезпечує знищення коренепаросткових бур’янів до 85–100%. З метою забезпечення і накопичення запасів продуктивної вологи в ґрунті, зяблеву оранку необхідно з осені вирівняти (провести чизелювання). Невирівняний зяб, як в осінньо-зимовий період, так і навесні до настання фізичної стиглості ґрунту втрачає значну кількість вологи. Таке поле в шарі ґрунту 0–10 см містить значно менше вологи, ніж вирівняне з осені. Боронування на важких суглинистих ґрунтах проводять у два сліди, на легких піщаних — в один слід. Якщо поле з осені не було вирівняне, то весною на важких ґрунтах необхідно провести чизелювання на глибину 10–12 см. Подальший обробіток ґрунту залежить від погодних умов. Якщо поле чисте від бур’янів, то достатньо однієї передпосівної культивації на глибину 5–6 см. В разі значного забур’янення проводять дві культивації: першу — на глибину 10–12 см, другу (передпосівну) — на 5–6 см. Навесні передпосівний обробіток ґрунту включає ранньовесняне закриття вологи важкими зубовими боронами в один-два сліди впоперек або по діагоналі до оранки. В роки з недостатнім зволоженням ефективним агрозаходом є коткування ґрунту кільчасто-шпоровими котками після першої культивації, що сприяє підвищенню температури і вологості верхнього шару ґрунту, інтенсивному проростанню бур’янів, які потім знищуються передпосівною культивацією. Взагалі ж, як показує практика, ґрунт під посів сорго краще готувати як під овочеві культури і тими ж знаряддями. Головним є знищення бур’янів при зберіганні вологи на глибині загортання насіння.
Борис ВАРЕНИК, канд. с.-г. н.,
завідувач відділу СГІ-НЦНС
Василь ГАМАНДІЙ, канд. с.-г. н.
