Ця культура вибаглива до вологи. Маючи коефіцієнт водоспоживання близько 100, вона витрачає на формування високого врожаю зерна до 5–6 тис. м3 води, у тому числі від початку вегетації навесні - до 4 тис. м3 води. Таку кількість води засвоюють рослини при вологості середньосуглинкових темно-каштанових ґрунтів, чорноземів південних у період вегетації не менше 70–75% НВ.
Середньорічна кількість опадів на півдні України становить 350–400 мм, що недостатньо для формування високопродуктивного посіву пшениці. Тому в умовах південного Степу важливим заходом підвищення її урожайності є зрошення.
Вирощують озиму пшеницю із застосуванням зрошення у Херсонській, Миколаївській, Одеській областях та в АР Крим.
Для зрошення найбільш придатні короткостеблові сорти озимої пшениці, стійкі проти вилягання та водночас високопродуктивні.
Розширення площ посіву озимої пшениці на зрошуваних землях збільшує валові збори зерна, покращує структуру посівних площ у господарстві, а також є доцільним, тому що строки поливу її не співпадають із поливами інших культур сівозміни.
Перед сівбою - вологозарядкові поливи
Вологозарядкові поливи, як відомо, проводять восени, коли припиняють поливи взагалі, а вегетаційні - весною, до початку масового поливу інших культур.
До оранки вологозарядкові поливи здійснюють на дуже засушених солонцюватих ґрунтах для покращення якості оранки.
Зрошення озимої пшениці в Степу України має свої особливості. В отриманні високих урожаїв цієї культури вирішальна роль належить передпосівним вологозарядковим поливам. Застосування їх дозволяє передусім отримати своєчасні та дружні сходи, добре кущення та нормальний розвиток рослин пшениці в осінній та весняний періоди. Достатнє зволоження ґрунту з осені сприяє також інтенсивному росту, розвитку і глибшому проникненню кореневої системи.
Слід відмітити, що в період осінньої вегетації у рослинах озимої пшениці відбувається загартовування до знижених температур. Цей процес супроводжується накопиченням цукрів та зменшенням вмісту води в рослинах. Після вологозарядкового поливу вказаний процес відбувається більш інтенсивно, ніж при нестачі вологи в ґрунті.
Переваги поливу
Вологозарядковий полив разом з опадами створює запаси вологи в ґрунті на глибині до двох метрів, яка використовується рослинами під час весняно-літньої вегетації, тому вегетаційних поливів проводиться менше.
Вологозарядкові поливи сприяють підсиленню мікробіологічних процесів у ґрунті й зниженню засміченості посівів. Зменшення бур’янів пояснюється тим, що при поливах восени створюються добрі умови для їх проростання, які потім знищуються передпосівним обробітком ґрунту. Окрім того, однорічні ярі бур’яни, які зійшли восени і не були знищені культивацією, гинуть взимку; добре розвинена при поливі озима пшениця сильно пригнічує появу бур’янів у весняно-літній період. У результаті цього урожай озимої пшениці від вологозарядкового поливу значно підвищується.
Застосування лише передпосівного глибокого зволоження ґрунту збільшує урожай озимої пшениці удвічі-тричі порівняно з урожаєм по непарових попередниках без зрошення та не поступається, а в багатьох випадках перевищує урожай по чистих парах.
Норми та технологія поливу
Найбільш прийнятними нормами вологозарядкових поливів під озиму пшеницю слід вважати 800–1200 м3 води на гектар. При високому рівні ґрунтових вод, з метою не допустити їх із поливною водою та не викликати вторинного засолення ґрунту, норми передпосівних поливів повинні бути зменшені до 300–600 м3 води на гектар.
Вологозарядкові поливи можна розпочинати за декілька тижнів до сівби. Головну увагу при цьому слід звернути на збереження вологи у верхньому шарі ґрунту. Закінчувати поливи необхідно з таким розрахунком, щоб було достатньо часу для передпосівного обробітку ґрунту та своєчасної сівби.
Передпосівні вологозарядкові поливи, як правило, проводять після оранки по борознах, смугах та дощуванням. Якщо поле орють до поливу, доцільно одночасно з оранкою провести нарізання поливних борозен. Борозни повинні бути глибиною 20–22 см на відстані 70–80 см одна від одної.
Якщо полив проводять по наявних поливних борознах попередника, поле після нього також підлягає оранці. При цьому з метою знищення пожнивних залишків попередньої культури перед оранкою поле обробляють дисковими знаряддями.
Строки мають бути оптимальними
Попередниками озимої пшениці в умовах зрошення можуть бути люцерна, кукурудза на силос, зернобобові та рис. Головна вимога до попередника - збирання його в такі строки, після яких залишалося б достатньо часу для проведення передпосівного вологозарядкового поливу, після поливного обробітку ґрунту, внесення добрив та сівби озимої пшениці в оптимальні строки. Високоякісне проведення цих робіт дає можливість отримати високі урожаї пшениці після будь-яких попередників. Недотримання вказаних вимог значною мірою знижує роль навіть найкращого з них.
Особливо велике значення для отримання високих урожаїв озимої пшениці на зрошуваних землях мають строки сівби, оскільки залежно від цього рослини потрапляють у різні умови живлення, температури, вологості гурту та повітря. По-різному відбуваються процеси накопичення пластичних речовин та набувається стійкість до несприятливих умов зимівлі, шкідників та хвороб. При надто ранніх строках сівби спостерігається переростання рослин, непродуктивна витрата вологи, поживних речовин, значне ураження хворобами та шкідниками. Все це спричиняє значний вплив на продуктивність рослин та знижує урожай зерна.
За звичайних для Херсонської області погодних умов осені зниження урожайності на пізніх строках сівби буває більш суттєвим. У південних районах Херсонщини її необхідно сіяти у другій половині вересня й закінчувати до 5 жовтня, а в районах Північного Криму - у третій декаді вересня та першій декаді жовтня. Допустимим строком сівби слід вважати тут 20 жовтня. Відхилення від оптимальних строків сівби призводить до значного зниження урожаю.
Найкраще сіяти по рисі
Сорти озимої пшениці, яку вирощують в умовах зрошення, повинні відрізнятися високою чутливістю на додаткове зволоження та стійкістю рослин проти вилягання та грибкових хвороб.
Зерно озимої пшениці, яке вирощували в умовах зрошення, містить дещо менший відсоток білка та клейковини. Але доведено, що зниження вмісту клейковини, білка та інших показників якості зерна озимої пшениці в умовах зрошення відбувається в основному не від поливів, а головним чином в результаті низького рівня мінерального живлення та недотримання вимог агротехніки.
Озима пшениця, що висівається у рисових чеках, показує добрі результати при розміщенні в сівозміні як перед рисом, так і після нього. Однак, якщо в першому випадку після збирання пшениці залишається досить часу для підготовки ґрунту до сівби рису, то в другому - він буде обмежений. Тому при сівбі озимої пшениці по рису її необхідно розміщувати після ранньостиглих сортів.
Агротехніка при вирощуванні озимої пшениці в рисових чеках нічим не відрізняється від загальноприйнятої, однак має ряд позитивних відмінностей. По-перше, немає необхідності здійснювати вологозарядковий або сходовикликаючий полив, позаяк сходи пшениці ми одержуємо за рахунок запасів вологи, що залишилися у ґрунті після вирощування рису. По-друге, полив слід проводити тільки один (наприкінці травня), але не звичайним способом за допомогою дощувальних машин, а шляхом затоплення чека (за типом рису), нормою 1600 м3/га. Однак необхідно чітко дотримуватися наступного: період повного затоплення й всотування води не повинні перевищувати 24 години.
Отже, в умовах зрошення при дотриманні всіх вимог агротехніки та високого рівня живлення є повна можливість отримати не тільки високі урожаї озимої пшениці, але і зерна із задовільним вмістом клейковини, білка та інших показників його якості.
