М. СКИДАН,
У той же час, надлишок азотного живлення призводить до порушення процесів обміну в рослинах, збільшення стерильності пилку при заплідненні, в результаті чого зростає пустозерність, знижується маса 1000 зерен. При цьому підвищується питома вага соломи в загальній біомасі рослин, що викликає їх вилягання, зменшується стійкість до ураження збудником пірикуляріозу, подовжується вегетація рису.
У специфічних анаеробних умовах затоплюваного ґрунту слід використовувати ті форми, які містять азот в амонійній і амідній формах: сульфат амонію з вмістом азоту 20,5-21,0%, сечовину (46% азоту), а також вуглеамонійні солі (ВАС), які містять 17% азоту, 50% вуглекислоти і являють собою суміші карбонату і гідрокарбонату амонію. Саме амонійна форма азоту закріплюється ґрунтовим поглинаючим комплексом та постачає рослини рису цим поживним елементом впродовж вегетаційного періоду. Нітратний азот здебільшого вимивається з водою у нижні горизонти ґрунту або відновлюється до вільного азоту в процесі денітрифікації і також втрачається.
Азотні добрива вносять до сівби рису. Мінеральні добрива, особливо азотні, загортаються у ґрунт одразу після їх внесення культиваторами різних модифікацій, зубовими боронами, іншим знаряддям. Здебільшого цю операцію поєднують із передпосівною культивацією. Розрив у часі між внесенням азотних добрив і затопленням чеків має бути найкоротшим у зв’язку з тим, що в сухому ґрунті амоній, який входить до складу сульфату амонію, переходить у нітратну форму і при затопленні чеків вимивається з фільтраційними водами.
З метою попередження непродуктивних втрат азотних добрив їх загальну норму рекомендується вносити в два строки: 50-75% в основне допосівне внесення та 25-50% у підживлення у фазі сходів-повного кущіння рису та у фазі трубкування.
Важливим аспектом вирощування будь-якої сільськогосподарської культури є економічна ефективність виробництва. Тому при внесенні мінеральних добрив під посів рису дози їх повинні бути економічно обґрунтованими і покликані забезпечувати максимальний чистий прибуток.
Встановлено, що найбільш значний вплив на урожайність рису мають такі агротехнічні фактори, як засоби захисту рослин та добрива, що становить близько 30% та 25% відповідно (графік).
Графік. Вплив агротехнічних факторів на урожайність рису
Дослідження проводили на дослідному полі Інституту рису НААН в стаціонарній рисовій сівозміні. Чергування культур наступне:
1. — люцерна;
2. — рис;
3. — рис;
4. — пшениця озима;
5. — рис;
6. — ячмінь ярий або горох;
7. — рис;
8. — ячмінь ярий з підсівом люцерни.
Норма висіву насіння — 7 млн/га схожих насінин. У дослідах висівали ранньостиглий сорт Дебют, середньостиглі сорти Адмірал та Онтаріо.
За результатами розрахунку економічної ефективності застосування різних доз добрив на посівах рису було встановлено, що найкращі економічні показники були на низьких фонах живлення у сорту Адмірал, а на високих фонах живлення — у сорту Онтаріо. Ці сорти характеризуються найбільшими урожайностями. При цьому найбільший рівень рентабельності був у сорту Онтаріо на фоні N180Р30 і становив 54,6%.
Слід зазначити, що вирощування раннього сорту Дебют було нерентабельним на низьких фонах живлення. За результатами досліджень рентабельним виробництво цього сорту було лише на трьох фонах живлення: а саме на N120+30Р30, N120+30+30Р30 та N180Р30. Рівень рентабельності за цих варіантів становив 15,7%, 21,4% та 22,0%.
Сорт Адмірал відзначився тим, що рентабельність на фоні без добрив була найбільшим серед досліджуваних сортів і становила 29,0%.
Таким чином, чистий прибуток з 1 га залежав перш за все від величини приросту урожаю, собівартість і рентабельність — від величини витрат.
Але необхідно звернути увагу на те, що наведені вище результати досліджень з впливу системи живлення на урожайність ранньостиглого сорту Дебют ніяким чином не зменшують важливість та доцільність вирощування ранньостиглих сортів рису. В кожному господарстві слід вирощувати 2-3 сорти з різною тривалістю вегетаційного періоду. Це дасть можливість підтримувати рівень продуктивності посівів на високому рівні незалежно від конкретних умов року, провести збирання врожаю в оптимальні строки з мінімальними втратами при найбільш раціональному використанні збиральної техніки, покращити якість зерна рису, зменшити витрати на його очищення та сушіння, а також ввести у сівозміни озимі культури. Тому під ранньостиглі сорти слід відводити приблизно 20% посівних площ, під середньостиглі — приблизно 50% та під пізньостиглі — приблизно 30%.
