Звичайна (летюча) сажка
Хвороба проявляється у фазі викидання волотей. На ураженій рослині замість волоті формується здуття, яке покрите сірувато-брудною тонкою плівкою, що легко розтріскується. Із тріщин висипається чорна спорова маса — теліоспори гриба. Незруйнованими залишаються лише провідні пучки у вигляді тоненьких чорних ниток.
Збудником хвороби є гриб Sphacelotheca destruens, який у циклі свого розвитку формує теліоспори. Під час обмолочування зерна теліоспори розпорошуються і потрапляють на поверхню здорового зерна (заспорене насіння) або у грунт. Тип інфекції поверхневий.
Основне джерело інфекції — заспорене насіння і теліоспори, які зберігаються у незруйнованих жовнах у грунті до двох років. Життєздатність поодиноких теліоспор у грунті становить кілька місяців.
За сівби заспореного насіння в грунт проростають одночасно зернівка і теліоспори патогена на її поверхні, утворюючи базидії з базидіоспорами. Після коопуляції базидіоспор формується інфекційна гіфа, яка проникає у молодий проросток проса. Після зараження грибниця патогена поширюється міжклітинно по рослині, дифузно поширюючись, досягає конуса наростання і проникає у листки, стебла і волоть. У фазі викидання волоті патоген повністю руйнує всі елементи волоті, за винятком провідних пучків, гіфи грибниці видозмінюються і розпадаються на численні чорні теліоспори, які прикриті в здутті сірувато-брудною тонкою плівкою.
Оптимальна температура для проростання теліоспор гриба в грунті — 25–30°С, мінімальна — 5–10°С.
Шкідливість хвороби виявляється у вигляді прямих недоборів через руйнування волотей і недорозвиненість уражених рослин (приховані недобори), які в сумі можуть становити 20–30%.
Дрібноспорова сажка
Проявляється хвороба у період викидання волоті. В уражених рослинах замість волоті утворюється еліпсоподібні або майже циліндричні вздуття, розміром 3–5 х 5–6 мм, які вкриті жовтуватою оболонкою. У суху погоду оболонка здуття легко розривається, і з нього висипається коричнева порошкоподібна спорова маса. Хворі рослини відстають у рості і розвитку, їх продуктивність суттєво знижується.
Збудник хвороби — базидіальний гриб Sphacelotheca manchurica. Біологічні особливості гриба аналогічні збуднику звичайної сажки проса.
Джерело інфекції — заспорене насіння і теліоспори, які зберігаються в незруйнованих жовнах у грунті до двох років.
Захисні заходи. Проти сажкових хвороб ефективними заходами є вирощування стійких сортів, дотримання сівозміни, збалансоване живлення рослин, оптимальні строки сівби високоякісним протруєним насінням, своєчасне проведення агротехнічних заходів, що сприяють швидкому розвитку рослин в ранні фази вегетації, подрібнення і загортання післяжнивних решток.
Склероспороз
Хвороба виявляється переважно у другій половині вегетації рослин. На листках з’являються буруваті, розпливчасті плями, на яких утворюється слабкий білувато-сірий наліт. Уражені листки пізніше потовщуються і скручуються, листкова пластинка розтріскується, і з потовщень тканини висипається темно-коричнева маса спор (ооспори гриба). Іноді на уражених рослинах тичинки набувають листоподібної форми, чим і пояснюється часткова стерильність суцвіття.
Збудником хвороби є гриб Sclerospora graminicola, який, окрім проса, уражує кукурудзу та багато культурних і диких злаків. В циклі свого розвитку формує зооспорангієносці з зооспорангіями у вигляді білувато-сірого нальоту і ооспори. Зооспорангії гриба проростають у краплинній волозі та утворюють зооспори, які викликають зараження рослин протягом їх вегетації.
Ооспори гриба утворюються в середині уражених тканин. За дозрівання ооспор листкова пластинка розтріскується паралельно жилкам, і ті висипаються на поверхню грунту.
Основне джерело інфекції — уражені рослинні рештки і насіння, на яких збудники хвороби зберігається у формі ооспор. Резерватором інфекції можуть бути багаторічні злаки, на яких гриб може зберігатися і грибницею.
Ооспори навесні проростають, утворюють зооспорангії, з яких виходять зооспори, і поширюючись, викликають первинне зараження рослин. Вторинне зараження відбувається за допомогою літніх зооспорангіїв патогенів. Найбільш сприйнятливе просо до хвороби в стадії проростання насіння і в період утворення 3–4 листків. Шкідливість хвороби полягає у зниженні асиміляційної поверхні рослин, в результаті передчасного відмирання уражених листків, що суттєво впливає на їх продуктивність. За сприятливих умов для розвитку патогенів захворювання може повністю знищити врожай.
Захисні заходи. Дотримання сівозміни і просторової ізоляції між полями проса нинішнього і минулого років, між полями проса і кукурудзи, могара, злакових трав, які уражуються збудником хвороби, протруєння насіння, знищення бур’янів, ретельне загортання післяжнивних решток у грунт.
Септоріоз
Проявляється хвороба протягом усієї вегетації рослин. Уражуються всі надземні частини рослин, особливо листя і його піхви. Захворювання має дві форми. Перша проявляється на уражених органах рослин у вигляді вузьких, спочатку світло-сірих, а потім буро-сірих плям, із вузьким червонуватим обідком, на яких групами формуються пікніди. За другої форми плями білясті, витягнуті, з вузьким бурим обідком, на них пікніди формуються поздовжніми рядами.
Збудниками хвороби є мітоспорові гриби з роду Septoria: першої форми — S. panici-miliacei; другої — S. graminum.
Під час вегетації гриби поширюються пікноспорами. Проростають пікноспори за наявності краплинної вологи і температури 3–32°С (оптимум 18–24°С). Інкубаційний період хвороби за сприятливих умов становить 8–11 діб. Джерелом інфекції є уражені рештки рослин, скирти соломи, а інколи і насіння, на яких зберігаються пікніди з пікноспорами. Збудники септоріозу проса уражують багато злакових культурних рослин і бур’янів, рештки яких теж можуть бути додатковим джерелом інфекції.
Захисні заходи. Дотримання сівозміни і просторової ізоляції між посівами проса нинішнього і минулого років, між посівами проса і посівами злакових культур, збирання урожаю у стислі строки; ретельне очищення, сушка і повітряно-тепловий обігрів насіння, обов’язкове протруєння насіння, оптимальні строки сівби і норми висіву насіння, збалансоване живлення рослин, ретельне загортання рослинних решток і знищення бур’янів, вирощування стійких сортів.
Меланоммоз
Хвороба поширена в північних районах України. Проявляється на сходах і дорослих рослинах. Уражені сходи ослаблені, мають блідо-зелений колір. Біля кореневої шийки і на перших листках з’являється білуватий або рожево-фіолетовий наліт. При сильному уражені молоді рослини в’януть і гинуть. У дорослих рослин на волоті й особливо на квіткових плівках спочатку утворюється білий, а потім рожево-фіолетовий наліт грибниці, яка проникає у зародок зерна. У місцях нальоту на молодих і дорослих рослинах формуються чорні плодові тіла — перитеції.
Збудником хвороби є сумчастий гриб Melanomma panici-miliacei, який у циклі свого розвитку формує плодові тіла — перитеції з сумками і сумкоспорами. Зберігається гриб на насінні, рештках частин волоті у вигляді перитеціїв і грибниці. Шкідливість хвороби полягає у зрідженні посівів у результаті випадання уражених рослин, зниженні врожаю і якості зерна.
Захисні заходи. Всі заходи, що проводяться на просі проти септоріозу, є ефективними і проти меланоммозу.
Бура плямистість (гельмінтоспоріоз)
У фазі сходів на перших листочках утворюються спочатку світло-зелені, згодом бурі, широкі плями. Уражені коренева шийка і корені буріють та загнивають. Такі уражені рослини зазвичай випадають, що викликає зрідженість посівів.
На дорослих рослинах, особливо у фазі викидання волоті, хвороба проявляється на листках у вигляді довгих еліпсоподібних бурих плям із облямівкою. У вологу погоду уражена тканина покривається сірувато-бурим нальотом. Уражені листки передчасно в’януть і відмирають.
Збудником хвороби є сумчастий гриб Pyrenophora chaetomioides (анаморфа: Helminthosporium panici-miliacei Nisikado), який формує конідіальне і сумчасте спороношення.
Під час вегетації рослин гриб поширюється конідіями. Конідії проростають у краплинній волозі або 100% вологості повітря у межах 5–36°С (оптимум 22–28°С).
Основне джерело інфекції — уражені рослинні рештки і насіння, на яких збудник хвороби зберігається у вигляді грибниці, конідій та сумкоспор.
Шкідливість хвороби проявляється у вигляді зниження асиміляційної поверхні рослин, що є причиною низької продуктивності рослин. Недобір урожаю зерна може сягати 15–20% і більше.
Захисні заходи. Всі заходи, що проводяться на просі проти септоріозу, є ефективними і проти бурої плямистості.
Бактеріальна плямистість
Проявляється хвороба на сходах при утворенні 2–3 листків, але частіше в період фаз трубкування-викидання волоті. На листках з’являються спочатку жовто-зелені, а пізніше з кремовим відтінком маслянисті плями, часто з коричневою облямівкою. Плями спочатку овальні, а потім стають видовженими. Вони виявляються як у середині, так і по краях листкової пластинки. Найбільш інтенсивний розвиток хвороби спостерігається на нижніх листках.
На волоті і стеблах плями коричневі, зі світлішою центральною частиною. На зерні вони виявляються рідко. Особливо інтенсивно хвороба проявляється у вологу погоду.
Хворобу викликають бактерії Pseudomonas syringae pv. holci, які уражують також сорго, могар, кукурудзу і злакові бур’яни.
Шкідливість хвороби виявляється у зниженні асиміляційної поверхні росин, в результаті передчасного відмирання уражених листків, що призводить до зниження продуктивності рослин. В окремих колосках волоті зерно не утворюється або формується щуплим, маса уражених зерен майже удвічі менша, ніж здорових. Недобір урожаю зерна сягає 20% і більше. Джерелом інфекції є неперегнилі уражені рештки рослин і заражене насіння.
Смугастий бактеріоз
Хвороба виявляється протягом вегетації рослин на листках, стеблах і волоті. На листках з’являються широкі, маслянисті, спочатку яскраво-жовті, пізніше світло-коричневі плями без облямівки, що просвічуються у вигляді смуг. Вони часто вкриті тонкими, білими або сріблястими лусочками з висохлого ексудату бактерій. На піхвах листків і стеблах утворюються бурі плями, які пізніше чорніють. Тканини у цих місцях прояву плям розмочалюються, стебла надламуються, спостерігається відмирання уражених стебел ще на початку трубкування. Уражена волоть поникає і набуває вигляду дозрілої, у ній зазвичай зерно відсутнє (стерильна волоть).
Хворобу викликають бактерії Pseudomonas syringae pv. striafaciens, які під час вегетації рослин поширюються вітром, з краплями дощу. Мінімальна температура для розвитку бактерій — 6°С, оптимальна –32–35°С, максимальна — 45°С. Джерелом інфекції є неперегнилі уражені рештки рослин і заражене насіння.
Меланоз
Найбільш типові ознаки хвороби виявляються на просі у фазі наливу та дозрівання зерна у волоті у вигляді білувато-сірих, білуватих плям, потемніння і некрозу зерна. Уражене насіння втрачає схожість.
Хворобу викликають бактерії Xanthomonas campestris pv. herbicola. Вони під час вегетації проса поширюються механічним шляхом — вітром, з краплями дощу, комахами. Оптимальна температура для росту бактерій — 28–30°С, мінімальна — 4°С, максимальна — 36–37°С.
Уражена тканина бактеріями згодом заселяється сапрофітними грибами та іншими мікроорганізмами, які викликають подальше руйнування зерна. В уражених зернівках відбувається інтенсивний гідроліз білків і крохмалю. В результаті підвищеної активності протеолітичних та амілолітичних ферментів спостерігається перегрупування фракцій ліпідів, і відбувається накопичення меланоідинових речовин та руйнування каротиноїдів.
Меланоз більш інтенсивно розвивається на пізніх посівах проса, ніж на ранніх. Підсилюється розвиток хвороби за умов тривалого знаходження скошеного проса у валках, особливо у вологу дощову погоду. Джерелом інфекції є заражене насіння і неперегнилі уражені рештки.
Захисні заходи. Проти бактеріальних хвороб проса ефективними заходами є дотримання сівозміни, просторової ізоляції між полями проса і посівами кукурудзи, могара, чумизи, злакових трав; знищення бур’янів, своєчасне збирання урожаю, ретельне очищення, просушування і протруєння насіння, глибоке загортання післяжнивних решток у грунт, вирощування стійких сортів.
Мозаїка
Хвороба проявляється у фази кущення-молочна стиглість зерна. На листках паралельно центральній жилці по всій довжині з’являються мозаїчні плями у вигляді жовтувато-білих штрихів і смуг. Уражені рослини відстають у рості, і за посухи можуть загинути ще до утворення волоті.
Збудником хвороби є вірус російської мозаїки пшениці Winter wheat russian mosaic virus (WWRMV), який, окрім проса, уражує пшеницю, овес, жито, ячмінь, кукурудзу та дикорослі злаки. Основне джерело інфекції — інфіковані рослини пшениці озимої, жита та злакові бур’яни, що зимують, в соку яких зберігається вірус. Резерватором вірусу є також яйця, відкладені восени інфікованими цикадами.
Захисні заходи. Дотримання сівозміни з мінімальним насиченням зерновими колосовими культурами і просторової ізоляції між полями озимих і ярих злакових культур, ретельного і своєчасного знищення падалиці озимих і ярих культур, дотримання оптимальних строків сівби, знищенні бур’янів — резерваторів інфекції, проведення захисних заходів проти цикад-переносників вірусної інфекції.
Інтегрований захист проса від хвороб
Інтегрований захист проса від хвороб є складовою частиною інтенсивної технології вирощування культури, яка спрямована на запобігання масовому розвитку хвороб, а в разі їх появи — на можливість їх швидкого обмеження до економічно невідчутного рівня їх шкідливості.
Найбільш економічно доцільним і екологічно безпечним методом захисту є створення і впровадження у виробництво стійких до хвороб високопродуктивних сортів. Високою польовою стійкістю до звичайної сажки та середньою стійкістю до інших хвороб характеризуються сорти: Вітрило, Денвікське, Золушка, Константинівське, Новокиївське 01, Олітан, Омріяне, Полтавське золотисте, Східне, Таврійське, Ювілейне.
Суворе дотримання правил насінництва. Збір насіння зі здорових ділянок. Ретельне очищення, сортування і калібрування насіння. Воно повинно відповідати вимогам першого і не нижче другого класів. Чистота насіння повинна бути не нижчою 98,5%, схожістю вище 90%. Реалізація і посів елітного насіння, ураженого збудниками сажки, не дозволяється.
Календарний план проведення захисних
заходів на просі проти хвороб
Дотримання науково обгрунтованої сівозміни. Просо краще розміщувати на чистих від бур’янів полях після озимих культур, багаторічних трав, зернобобових, картоплі. На попереднє місце в сівозміні його можна повертати не раніше, ніж через 3 роки. Не слід сіяти просо після суданської трави, сорго, чумизи, могара і кукурудзи, які уражуються багатьма спільними збудниками хвороб і пошкоджуються спільними видами шкідників. У зоні недостатнього зволоження його не слід розміщувати після культур, які дуже висушують грунт (цукрові буряки, соняшник) та знижують стійкість рослин до більшості хвороб.
Проти насіннєвої інфекції збудників грибних і бактеріальних хвороб, підвищення продуктивності рослин проводять протруєння насіння зі зволоженням або водними суспензіями (10 л/т) препаратами на основі діючих речовин: беномілу, з. п. (Фундазол, 2,0 кг/т); N-(диоксотіолат 3-іл) дитіокарбамату калію, з. п. (Сульфокарбатіон-К, 0,5–1,0 кг/т). Протруєння поєднують з обробкою насіння одним із дозволених регуляторів росту рослин: Вермістим, р. (8–10 мл/ кг); Вимпел, р. (300–500 г/т); Ендофіт L1, в. р. (3–5 мл/т); Марс-У, р. (260 г/т) або біопрепаратом Азотофітом, р., (200 мл/т).
Дотримання просторової ізоляції (не менше 0,5 км) між полями нинішніх посівів проса і полями минулорічних посівів, а також посівами суданської трави, сорго, могара, які мають спільних збудників хвороб.
Просо позитивно реагує на внесення органічних і мінеральних добрив. Органічні добрива вносять під попередник, а мінеральні — фосфорні і калійні — під оранку, азотні — в передпосівну культивацію. Внесення високих доз азоту сприяє інтенсивному ураженню рослин меланозом, гельмінтоспоріозом, склероспорозом, септоріозом, бактеріальними хворобами. У рядки під час сівби слід вносити гранульований суперфосфат у дозі 10–15 кг/га діючої речовини, що суттєво підвищує стійкість рослин до багатьох інфекційних хвороб.
Сіяти просо слід в оптимальні строки, коли температура грунту на глибині 8–10 см прогріється до 12–14°С, з одночасним внесенням у рядки гранульованого суперфосфату в дозі 10–15 кг/га діючої речовини, що сприяє створенню оптимальних умов для проростання насіння, появи сходів, росту і розвитку рослин. За ранніх строків сівби посилюються пліснявіння насіння і розвиток сажок, за пізніх — зростає інтенсивність ураження рослин меланозом.
З метою забезпечення здорового фітосанітарного стану посівів проса, знищення злакових бур’янів-резерваторів інфекції багатьох збудників бактеріальних і вірусних хвороб, підвищення продуктивності рослин проводять обприскування посівів дозволеними гербіцидами. Знищення бур’янів, особливо таких як куряче просо, мишій сизий, мишій зелений та шкідників проса, суттєво зменшує розвиток та розповсюдження гелмінтоспоріозу, склероспорозу, бактеріальних і вірусних хвороб. На широкорядних посівах проводять дво-, триразове розпушення міжрядь; підживлення рослин біопрепаратом Азотофітом, р., (500 мл/га) та одним із регуляторів росту рослин: Вимпел, р. (300–500 г/га) або Ендофіт L1, в. р. (3–10 мл/га).
Своєчасне і без втрат збирання урожаю, що сприяє зменшенню ураження рослин проса збудниками пліснявіння, меланозу, гельмінтоспоріозу, склероспорозу і бактеріальних хвороб. З метою запобігання розвитку меланозу зерна під час його зберігання проводять повітряно-тепловий обігрів, сонячне опромінення насіння.
Якість вирощеної продукції повинна відповідати вимогам чинних стандартів ДСТУ 4790:2007; ДСТУ 4138–2002; ISO 24333:2009; CODEX STAN193–2009.
Своєчасний обробіток грунту після збирання проса сприяє зменшенню запасу інфекції збудників хвороб і знижує їх життєздатність.
