Соя — слабкий конкурент
проти бур’янів
Враховуючи цінність сої як джерела кормових і продовольчих ресурсів, з метою збереження та отримання високого врожаю, під час її вирощування особливу увагу необхідно приділяти заходам з обмеження шкідливості бур’янів.
Шкідливість бур’янів для культури залежить від їх видового складу, умов вологозабезпеченості, скоростиглості сорту, потужності посіву, потенційної забур’яненості орного шару, техніки і прийомів догляду за посівами. Інтегрована система заходів із захисту культури від бур’янів має першочергове значення для успішного вирощування сої.
Через сповільнений ріст на початкових етапах розвитку бур’яни сильно пригнічують рослини сої. Це обумовлює її низьку конкурентоспроможність порівняно з бур’янами, які конкурують з нею за елементи живлення, а саме за вологу, світло та поживні речовини. Забур’янення посівів сої значною мірою впливає на баланс азоту у ґрунті. Також через високий ступінь забур’янення зростає у 3–6 разів коефіцієнт водоспоживання.
Втрати врожаю від шкідливості бур’янів можуть становити від 30 до 50%. Зокрема, американські дослідники констатують, що втрати врожаю сої, за умов нехтування поширення такого бур’яну, як злинка канадська у посівах можуть становити майже 83%. Окрім того, бур’ян може бути притулком для шкідливих комах, які можуть призвести до поширення різних інфекційних хвороб. Наприклад, культура може уражуватися вірусом жовтої мозаїки.
Неглибоке проникнення коренів, низька висота рослин, слабке затінення поверхні ґрунту і повільний ріст на початку вегетації зумовлюють високу чутливість сої до бур’янів у період від сходів до гілкування (40–50 днів). Критичним періодом для контролю бур’янів є фаза з 1 по 3 справжній листок культури (табл. 1). Саме у цей період слід приділяти особливу увагу їх контролю у посівах. Окрім того, одним із важливих елементів у системі отримання високих урожаїв насіння є забезпечення обмеження шкідливості бур’янів до змикання міжрядь культури.
Таблиця 1. Шкідливість бур’янів у посівах сої
Характер і ступінь забур’яненості посівів сої визначається насамперед потенційними запасами насіння та вегетативних органів розмноження бур’янів у ґрунті, погодними умовами весною та на початку літа.
Останніми роками у посівах сої відмічається поширення і шкідливість таких бур’янів, як підмаренник чіпкий, паслін чорний, нетреба звичайна, злинка канадська. Змішана засміченість різними видами бур’янів характерна загалом для всіх регіонів країни, що, своєю чергою, веде до застосування навіть радикальних заходів їх контролю.
Агротехнічні заходи не тільки
сприяють зменшенню забур’яненості,
а й роблять рослини сої сильнішими
Зниження конкурентного взаємовпливу та зменшення забур’яненості посіву за допомогою впровадження системи агротехнічних заходів і застосування гербіцидів суттєво змінює умови росту і розвитку культури та реалізацію її продуктивного потенціалу. У чистих посівах рослини сої краще освітлені, внаслідок чого менше помітна їх етіоляція. Завдяки хімічному захисту посівів сої від шкідливості бур’янів зникає міжвидова конкуренція за площу живлення та освітлення на користь культури.
Під час контролю забур’яненості посівів сої важливим є дотримання комплексу таких заходів: очищення насіння, доведення його до високих посівних кондицій, правильне зберігання органічних добрив та їх внесення, проведення системи агротехнічних прийомів, зокрема, введення у сівозміни чорного пару та правильний догляд за ним, дотримання сівозмін, системи основного та передпосівного обробітку ґрунту, оптимальних строків і способу сівби, норм висіву насіння і догляду за посівами. Зазначені заходи не тільки сприятимуть обмеженню забур’яненості посівів, але й підвищуватимуть здатність їх протистояти негативному впливу та пригнічувати більшість видів бур’янів.
Послідовне чергування культур дозволить з мінімальними витратами створити для культури сприятливі умови вегетації. Кращими попередниками для сої є малозабур’янені поля після озимих і ярих зернових культур. Завдяки тому, що врожай зазначених культур збирають раніше за інші культури, на полях є можливість провести багаторазові обробітки у системі основної підготовки ґрунту під запланований посів. Розміщують сою також на полях після просапних, таких як кукурудза, картопля, буряк та овочеві культури. Культуру у сівозміні повертають на попереднє місце не раніше, ніж через 3–4 роки.
Сою не рекомендовано висівати після соняшнику і зернобобових культур. Соя як бобова культура є цінним попередником для інших культур сівозміни. Залишаючи у ґрунті після збирання добре розвинуту кореневу систему з бульбочковими бактеріями, вона сприяє нагромадженню азоту, поліпшує його структуру й родючість. Соя використовує важкорозчинні поживні речовини з нижніх шарів ґрунту і включає їх у кругообіг живлення. В середньому на 1 га після культури у ґрунті залишається майже 40–60 кг азоту, 20–25 кг фосфору і 30–40 кг калію.
Значний вплив на проростання насіння бур’янів, що перебуває у ґрунті, має система основного обробітку ґрунту. Більше насіння бур’янів сходить із рівної поверхні ущільненого ґрунту, ніж із розпушеної.
Поверхневий обробіток ґрунту підвищує виживання насіння бур’янів, але зменшує забур’яненість орного шару. Кількість сходів бур’янів, особливо злакових, за поверхневого способу обробітку ґрунту зростає в 1,5–2,5 разу порівняно з обробітками, під час яких пласт ґрунту перевертається.
Глибокий обробіток ґрунту з перевертанням шару зменшує проростання насіння бур’янів, але збільшує потенційну забур’яненість ґрунту.
Як зменшити динаміку ґрунтового
банку насіння бур’янів
Соя потребує певної системи передпосівного обробітку ґрунту і догляду за посівами. Важливим є висів культури в оптимальні строки, високий агрофон, що підсилює темпи росту рослин сої. Обмеження поширення бур’янів є одним із головних завдань системи догляду за посівами цієї культури.
Соя сама не може успішно протистояти процесу забур’янення посіву, особливо на початку вегетації, тому для забезпечення високої продуктивності культури одним із заходів є застосування гербіцидів під час її вирощування.
У посівах багаторічні бур’яни є найбільш шкідливими й обмеження їх чисельності забезпечується впровадженням системи інтегрованого захисту впродовж кількох послідовних років. Однорічні ж бур’яни є менш шкідливими, але через те, що вони розмножуються насінням, системи заходів лише зменшують рівень їх чисельності на полі, але повністю не контролюють.
У системі контролю однорічних бур’янів акцент робиться на впровадженні заходів, які забезпечують досягнення трьох цілей, пов’язаних із динамікою популяцій бур’янів насіннєвого способу розмноження: зменшення кількості сходів бур’янів, збільшення природної загибелі насіння бур’янів і зменшення формування життєздатного насіння бур’янів. Знання динаміки популяції бур’янів забезпечує скорочення використання гербіцидів на 50%.
Динаміка популяції усіх бур’янів визначається їх біологічними особливостями, екологічними вимогами та наявними ресурсами території. В однорічних бур’янів насіння є ключовим моментом динаміки популяції цих видів.
Основним показником довгострокової ефективності контролю однорічних бур’янів є динаміка ґрунтового банку їх насіння. Тактична ефективність контролю популяції конкретного виду визначається зменшенням його чисельності в гербокритичний період — показник уникнення біологічної шкоди, а стратегічна — зменшенням формування життєздатного насіння.
Восени для обмеження шкідливості осоту проводять лущення. Перше здійснюють дисковими лущильниками на глибину 6–8 см, друге — полицевими лущильниками на глибину 12–14 см. Для контролю пирію використовують подвійне дискування на глибину 10–12 см важкими боронами, наприклад типу БДТ-3, БДТ-7. Якщо площі під посів сої мають надмірну забур’яненість, доцільно для обмеження їх чисельності здійснити внесення гербіцидів суцільної дії на основі гліфосату (наприклад, Раундап, Ураган та ін.) за 2–3 тижні до оранки.
На полях, засмічених багаторічними коренепаростковими бур’янами, знищення їх також починають восени, застосовуючи пошаровий обробіток грунту з використанням гербіцидів, рекомендованих «Переліком пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні». Хімічні засоби захисту вносять по розетках бур’янів (осотів), що відросли. Оранку проводять не раніше ніж через 12–15 днів після обприскування для повнішого проникнення гербіцидів у кореневу систему бур’янів.
Глибина зяблевої оранки під сою повинна бути 28–30 см. Після просапних попередників орють на глибину 25–27 см без попереднього лущіння. Глибока оранка сприяє розвитку кореневої системи і збільшує кількість бульбочкових бактерій.
Передпосівний обробіток грунту
має дуже важливе значення
Період від початку весняного обробітку ґрунту до сівби становить 30–40 днів, що дозволяє якісно підготувати ґрунт, зокрема, провести агротехнічні заходи, які сприятимуть зменшенню забур’яненості посівів.
Своєчасне та якісне проведення агротехнічних заходів у посівах сої сприяє не тільки зменшенню шкідливості бур’янів, але й обмежує ріст і розвиток шкідливих організмів, що, своєю чергою, забезпечує отримання її високих урожаїв.
До агротехнічних заходів належать закриття вологи ґрунту, культивація, передпосівний обробіток ґрунту, боронування та інші. Весною, як тільки ґрунт перестає мазатися, боронуванням важкими боронами закривають вологу грунту. Після проростання бур’янів (фаза білої ниточки) проводять культивацію, наприклад КПС-4 в агрегаті з боронами. У разі необхідності, скажімо, поява нової хвилі бур’янів, такий обробіток повторюють для її знищення.
Однією з головних умов одержання високих урожаїв сої є ретельний передпосівний обробіток ґрунту, який здійснюють на глибину сівби. Для цього передбачено закриття вологи важкими зубовими боронами та обробіток ґрунту комбінованими агрегатами типу «Комбінатор», «Компактор», «Європак», які створюють дрібногрудкувату структуру ґрунту та сприятливі умови для сівби і росту сої. Передпосівний обробіток грунту повинен бути мінімальним та водночас забезпечувати знищення проростків і сходів бур’янів, збереження вологи, додаткове вирівнювання поверхні поля.
Якщо з осені поля під посів культури не вирівняно, весною проводять проміжну культивацію на глибину 10–12 см. У разі необхідності така культивація здійснюється також до внесення добрив. Передпосівну культивацію виконують на глибину 5–6 см з одночасним внесенням гербіцидів. Зменшення кількості обробок і застосування комбінованих агрегатів сприяє збереженню оптимальної структури грунту. На зрошенні ефективні дві весняні обробки: під час масових сходів ярих і зимуючих бур’янів — перша, друга (передпосівна) — під час появи середньопізніх бур’янів (амброзії, курячого проса, щириці, канатника, нетреби) з одночасним внесенням гербіцидів.
Зразу ж після сівби поле коткують для покращення умов проростання насіння і підвищення польової схожості. Подальший догляд за посівами залежить від технології вирощування культури — за умов застосування гербіцидів чи без внесення препаратів. Якщо гербіциди не вносили, або з якихось причин ефективність їх невисока (гербіциди грунтової дії здатні впливати на проростки рослин бур’янів лише за наявності достатньої кількості вологи у верхньому шарі ґрунту), то необхідно насамперед провести 1–3 досходових боронування. Найкраще виконувати досходове боронування під час, коли проростки бур’янів перебувають у фазі білих ниточок. Пошкодження проростків культурних рослин не повинно перевищувати 1%. Враховуючи біологічні властивості сої, її рослини дуже ламкі, і на початкових фазах вегетації потребують «м’яких» режимів обробітку, тому що вони легко травмуються і пошкоджуються. Сходи боронують поперек поля у сонячну погоду, коли рослини втрачають тургор і менше пошкоджуються боронами.
Перше боронування посівів рекомендується провести вже через 3–4 дні після сівби, коли насіння сої лише наклюнулося, а бур’яни знаходяться у фазі білої ниточки, друге — через 8–10, третє — через 12–14 днів. Рослини сої переносять боронування легко. Лише фаза вигнутого коліна, яка настає за 2–3 дні до появи сходів, є критичною для боронування. На посівах сої, залежно від забур’яненості, як правило, проводять 1–2 післясходових боронування, при цьому перше виконується тоді, коли рослини вже добре укорінилися і мають висоту 10–12 см. Досходове боронування знижує забур’яненість сої на 40–50%, післясходове — на 50–60%, а досходове у поєднанні з післясходовим — на 65–75%. Під час боронування до сходів швидкість руху агрегату не повинна перевищувати 5–6 км/ год., по сходах — 4–5 км/ год. Строки проведення міжрядних обробок і їх кількість залежать від появи бур’янів. За вегетацію здійснюють, як правило, 2–4 міжрядних обробки.
