При затриманні відновлення вегетації озимої пшениці особливо велике значення має інформація щодо життєздатності рослин на кожному окремому полі. Адже ці дані отримані на одних посівах можуть виявитись недостатніми для прогнозування стану інших посівів.
Діагностика перед
підживленням
У системі агротехнічних прийомів особлива роль належить використанню різного роду підживлень рослин озимої пшениці мінеральними добривами. Найвища ефективність досягається при використанні азотних добрив. На сьогодні ситуація з мінеральним живленням ґрунтів настільки змінилася, що потребує перегляду системи удобрення сільськогосподарських культур і озимої пшениці зокрема.
Традиційні підходи до підживлення посівів озимої пшениці азотними добривами можуть мати низьку ефективність і навіть зумовити втрати врожаю та зниження рентабельності їх використання. Класична система підживлення озимої пшениці у ранньовесняний період передбачає підживлення слаборозвинутих посівів після гірших попередників по мерзлоталому ґрунті, а потім використання прикореневого підживлення у кінці фази кущіння. Нормально розвинуті посіви незалежно від попередників пропонувалося підживити прикореневим способом у середині або ж наприкінці фази весняного кущіння.
Такі рекомендації були розроблені з урахуванням певної системи удобрення озимої пшениці та всіх сільськогосподарських культур у сівозміні. Вони виявлялися ефективними за умови, що на кожен гектар ріллі вносилося від 80 до 110 кг/га елементів мінерального живлення та існування паритету цін на мінеральні добрива і сільськогосподарську продукцію.На сьогодні внаслідок зміни вищенаведених чинників і особливо умов мінерального живлення рослин все більшої актуальності набувають методи діагностики. Вони дозволяють визначити норму використання азотних добрив та розробити схему підживлення посівів озимої пшениці, перш за все залежно від умов мінерального живлення. Такий підхід на перше місце у системі ранньовесняних підживлень ставить не попередник, а стан розвитку рослин та наявність доступних елементів живлення у ґрунті.
Ефективність використання азотних добрив у системі ранньовесняних підживлень залежить від строків та способів їх внесення. Дія азоту у ті чи інші фази росту та розвитку рослин озимої пшениці абсолютно різна. Чим раніше проводиться ранньовесняне підживлення, тим більшими є сподівання на підвищення урожайності, а чим пізніше — тим більш ймовірніше поліпшення якісних показників зерна (табл. 1).
Таблиця 1. Дія весняно-літніх підживлень азотом на
репродукційний процес рослин озимої пшениці
Як визначити норму
удобрення правильно?
Надзвичайно важливе значення має норма використання азотних добрив. Існує декілька підходів щодо її визначення. Найбільш широко використовується норма, вказана в рекомендаціях науково-дослідних установ. При цьому вона встановлюється на основі проведення польових досліджень. Головний недолік полягає у тому, що рекомендовані норми не враховують реального різноманіття ґрунтової родючості та вмісту основних елементів живлення у ґрунті того чи іншого підприємства і є середньозваженою величиною. В одних випадках ця норма буде завищеною, а в інших — навпаки, заниженою.
Другий метод базується на визначенні вмісту доступного азоту в ґрунті та розрахунок його потреби на заплановану урожайність. Його головна перевага в тому, що розрахована норма внесення азоту буде відображенням реального стану родючості того чи іншого поля. Але при цьому абсолютно не враховується стан розвитку рослин озимої пшениці на початку ранньовесняного періоду та фітоценотичні зміни у посівах озимини протягом весняно-літнього періоду.
Ми пропонуємо інший підхід до визначення норми використання азотних добрив у ранньовесняних підживленнях. Головна суть у тому, що норма внесення азотних добрив розраховується за показниками виносу азоту однією тонною зерна та відповідною кількістю соломи з обов’язковим урахуванням запасів азоту у ґрунті і головне — стану розвитку рослин озимих зернових культур у ранньовесняний період. Результати наукових досліджень свідчать, а практика сільськогосподарського виробництва переконує, що сподіватися на однакову урожайність посівів зі щільністю стеблостою 1100–1300 і 350–500 стебел майже неможливо. Тому фізіологічні потреби таких посівів у азотному живленні різні. Внесення однієї і тієї ж норми азоту для перших посівів може виявитися недостатньою, а для других надто великою, що вкрай неприпустимо за нинішніх економічних умов господарювання.
Таким чином, для визначення норми використання азотних добрив необхідно мати інформацію про наявність азоту у ґрунті та оцінити стан розвитку рослин озимої пшениці на кожному полі. Стан розвитку рослин необхідний для прогнозування можливого рівня урожайності. Оцінивши реально цей показник на кожному полі, можна розрахувати загальні потреби азотного живлення рослин за наявними показниками виносу одиницею продукції та відповідною кількістю соломи. Норма внесення азоту буде рівнятися різниці між розрахованими нами потребами рослин на формування певного рівня урожаю та наявністю його у ґрунті.
Такий підхід дозволяє диференційовано підійти до кожного окремого поля і чітко засвідчує, що навіть для сільськогосподарських підприємств з невеликими посівними площами озимини не може бути однієї і тієї ж норми. Це забезпечує найвищу ефективність використання мінеральних добрив, і що головне, може наблизити умови азотного живлення до фізіологічних потреб рослин.
Стан розвитку рослин та запаси азоту у ґрунті того чи іншого поля становлять основу для визначення строків, способів та послідовності проведення підживлення різних полів. Ці фактори зазвичай будуть залежати від строку відновлення вегетації. Передусім необхідно буде підживити ті посіви, які найбільшою мірою потребують додаткового азотного живлення. Посіви, які добре або ж середньо забезпечені азотом і мають добрий стан свого розвитку, підживлюються пізніше. Тому у таких посівах намагаються стимулювати не процеси кущіння, а збільшення продуктивності колоса.
Заходи за різних умов
відновлення вегетації
Розглянувши методологічні підходи використання підживлення як одного з основних агротехнічних прийомів весняного догляду за посівами озимої пшениці спробуємо вибудувати систему його застосування.
При ранньому відновленні вегетації зріджені, слабко та середньо розвинуті посіви необхідно підживити якомога раніше по мерзлоталому ґрунті дозою азоту 25–30 кг діючої речовини на 1 га, що буде стимулювати додаткове весняне кущіння та підвищення загальної щільності стеблостою; розвинуті та перерослі посіви підживити N25–35 прикореневим способом (сівалками) в середині фази весняного кущіння.
В подальшому не виключається додаткове підживлення посівів у разі виникнення сприятливих умов вологозабезпечення. Норму внесення азоту необхідно буде встановити виходячи зі щільності стеблостою та потенційних можливостей посівів.
За умови відновлення вегетації за середньо-багаторічними показниками (третя декада березня) стратегія підживлення посівів наступна:
- нерозкущені посіви озимої пшениці зі щільністю стеблостою 350–450 шт./м² необхідно буде підживити якомога раніше. Найбільша ефективність цього заходу буде досягнута по мерзлоталому ґрунту. Норма внесення добрив має бути обов’язково пов’язана з можливим рівнем урожайності. Необхідно пам’ятати, що за такого відновлення вегетації урожайність цих посівів буде нижчою, ніж за її раннього відновлення.
- нормально розвинуті посіви, у яких нараховується 1200–1500 стебел на 1 м², необхідно підживити у кінці фази кущіння-на початку трубкування;
- підживлення загущених посівів зі щільністю понад 2000 стебел на 1 м² потрібно провести на початку фази трубкування прикореневим способом.
За пізнього відновлення вегетації, яке безпосередньо буде викликане подовженням тривалості зимового періоду і є найбільш небезпечним, діагностика стану посівів набуває першочергового значення. Питання підживлення за цих умов настільки складне, що доходить до критичної межі: чи доцільно як з фізіологічної, так і економічної точок зору проводити підживлення взагалі? Небезпека з фізіологічної точки зору в цьому випадку полягає у надмірному ослаблені рослин тривалим зимовим періодом та низьким вмістом вуглеводів. Проведення підживлення таких рослин сприяє інтенсивному поглинанню азоту з мінеральних добрив, а запасів вуглеводів недостатньо для його включення у білкові молекули. В такому випадку можливе фізіологічне отруєння рослин. Тобто якщо до підживлення посіви були зеленими, то через 7–10 днів вони втрачають інтенсивність росту, жовтіють, а у деяких випадках навіть гинуть. Цей процес особливо посилюється в умовах посухи.Неодноразові спостереження за такими посівами дозволяють стверджувати, що підживлення надто ослаблених внаслідок тривалого зимового періоду посівів можна проводити лише тоді, коли вони утворять нові весняні вторинні корені. Це єдине свідчення того, що рослини регенерували всі пошкодження і відновили свої фізіологічні процеси та здатні нормально засвоювати елементи живлення.
У тих випадках, коли існує цілковита впевненість щодо високої життєздатності рослин озимої пшениці, то за пізнього відновлення вегетації:
- слаборозвинуті посіви необхідно підживати якомога раніше. Чим пізніше буде проводитися підживлення таких посівів, тим менша його ефективність;
- нормально розвинені посіви з вищезазначеними для цієї групи показниками щільності необхідно підживити по мерзлоталому ґрунті або ж прикореневим способом відразу після появи такої можливості;
- надмірно розкущені посіви за пізнього відновлення вегетації потрібно підживити наприкінці фази кущіння або ж на початку трубкування.
Дослідженнями, проведеними в 2007–2009 рр. у Кіровоградському інституті АПВ, встановлено, що внесення азотних добрив у дозі N30 по мерзлоталому ґрунті забезпечує прибавку врожаю 0,51 т/га, прикоренево — 0,50 т/га, а при поєднанні цих агрозаходів — 0,59 т/га.
Щодо встановлення норми використання азотних добрив для проведення підживлення озимих зернових культур, то незалежно від строків відновлення весняної вегетації її визначення потрібно провести на основі запасів азоту в ґрунті та стану розвитку рослин на початку весняної вегетації.
Позакореневе
підживлення озимини
В основному ранньовесняне підживлення по мерзлоталому ґрунті, прикореневе у фазі кущіння та на початку виходу рослин у трубку сприяє зростанню урожайності озимої пшениці і, як свідчать численні дослідження, майже не впливає на якісні показники зерна. Проте такий підхід для виробників, котрі намагаються отримати високоякісне зерно внаслідок застосування позакореневого підживлення рослин сечовиною, є надто небезпечним. Прикореневі підживлення рослин дійсно перш за все стимулюють репродукційні процеси у рослин, у результаті чого збільшується рівень урожайності. Але при цьому досить часто упускається те, що саме вони забезпечують певний вміст азоту у вегетативних частинах рослин, який виступає основою для формування високоякісного зерна (табл. 2).
Таблиця 2. Доцільність позакореневих підживлень у фазі колосіння
(діагностика у фазі трубкування)
Ефективність дії позакореневого підживлення рослин у фазі колосіння перш за все залежатиме від вмісту азоту у вегетативних частинах рослин. Якщо він буде низьким, то позакореневе підживлення виявиться цілком неефективним щодо поліпшення якісних показників зерна (табл. 3).
Таблиця 3. Влив позакореневого підживлення на урожайність та якість
зерна озимої пшениці (середнє за 57 польовими дослідами)
Переконливими щодо високої ефективності позакореневого підживлення рослин озимої пшениці азотом у фазі колосіння є наступні дані.
Проведення позакореневого підживлення азотом у фазі колосіння та пізніше значною мірою модифікується умовами зовнішнього середовища та організаційно-агротехнічними факторами. Лише дотримання вимог застосування цього прийому може забезпечити відповідний позитивний ефект.
Умови, при яких найбільш ефективне проведення позакореневого підживлення:
- кількість азоту у верхніх листках рослин від 1,6 до 3,1%;
- оптимальний період: колосіння — формування зернівки — початок наливу;
- найбільш оптимальна форма азоту — сечовина;
- вміст біурету у сечовині не повинен перевищувати 0,3%;
- концентрація робочої рідини має бути у межах 10–15%;
- суха погода знижує ефективність підживлення, волога, навпаки — збільшує;
- проведення боротьби із клопом шкідлива черепашка;
- здоровий, здатний до функціонування листковий апарат;
- здатність сортів формувати високоякісне зерно.
Доцільність підсіву
чи пересіву озимини
Кожен рік, навіть за сприятливих умов росту та розвитку рослин озимої пшениці, тою чи іншою мірою постає питання, як поступити зі зрідженими, ослабленими, слаборозвинутими посівами озимини.
На нашу думку, питання підсіву чи пересіву повинно вирішуватись з урахуванням ряду факторів, але першочерговим критерієм для окремо взятого сільськогосподарського підприємства має бути та мінімальна урожайність, яка є економічно доцільною.На основі результатів і практичного досвіду рекомендується виважений підхід до підсіву чи пересіву озимих залежно від зрідженості та розвитку посівів, часу відновлення вегетації та інших чинників. Як показують дослідження, посіви з густотою рослин 250–300 шт./м², які знаходяться на початку фази кущіння, забезпечують вищу урожайність, ніж підсіяні чи пересіяні.
При густоті 180–220 нерозкущених рослин на 1 м² посіви підсівають ярим ячменем або ж ярою пшеницею лише при пізньому відновленні вегетації, коли процеси весняного кущіння і росту озимих будуть пригнічені. Його здійснюють якомога раніше за фізичної стиглості ґрунту. Запізнення із проведенням підсіву веде до різкого зниження ефективності цього агрозаходу. У разі використання ярої пшениці, що дозволить отримати продовольче зерно, велику увагу необхідно надати добору сортів. Цінність сорту зростатиме зі зменшенням притаманної йому довжини періоду вегетації.
Надто зріджені посіви з густотою 100–150 нерозкущених рослин на 1 м² при ранньому відновленні вегетації насівають ярим ячменем або ж ярою пшеницею, а при пізньому, на фоні стрімкого підвищення температурного режиму повітря та значних втратах вологи з верхніх шарів ґрунту — пересівають кукурудзою, соєю, гречкою або іншими ярими культурами.
Щодо насіннєвих посівів, то тут слід надзвичайно вдумливо підходити до підсівів чи пересівів, залежно від продуктивності та цінності сортів. Виправданими будуть навіть зріджені насіннєві посіви.
Повний пересів площ озимини — це останній крок, який може бути прийнятий не лише спираючись на вищенаведені рекомендації, а й з урахуванням організаційних факторів. Звичайно, що організаційні умови більшою мірою є сприятливими для сільськогосподарських підприємств зі значними площами посіву озимої пшениці та ранніх ярих культур. Повний пересів має відбутися після завершення сівби ранніх ярих культур. При такому підході у цих підприємствах з’являється ще певний проміжок часу, щоб дійсно переконатися у правильності прийнятого рішення.
Що робити з посівами, де сходи
не отримали в осінній період?
Для озимої пшениці та типово озимих сортів ячменю ситуація, коли насіння проросло в осінній період, але не зійшло, значно краща, ніж воно не проросло б взагалі. Процес яровизації, без якої озимі зернові культури не колосяться, проходить уже в паростках, які навіть не зійшли. Цей факт підтверджується результатами досліджень, проведеними у Кіровоградській ДСГДС. За даними наукових досліджень та виробничої перевірки у 2014–2015 рр., при сівбі в пізні строки (із 01.11 по 01.12), за умови раннього відновлення вегетації, сприятливих погодних умов у весняний період та відповідного догляду, посіви озимої пшениці забезпечували рівень врожаю 4,38–4,48 т/га (фаза входження у зиму: 1–2 листки — «шильце»), 4,08–4,25 т/га (сходи відсутні, проростки розміром 0,5–2,0 см), ячменю озимого — 3,79–3,80 та 3,62–3,69 т/га відповідно.
Наразі поспішно робити якійсь висновки з можливого пересіву озимих культур, особливо тих, що знаходяться у слабкому і зрідженому стані, оскільки погодні умови в ранньовесняний період досить мінливі, і стан озимини може змінитися як в кращу, так і в гіршу сторону.
Назар УМРИХІН, канд. с.-г. наук, завідувач
лабораторією біоадаптивних технологій в АПВ
Олег ГАЙДЕНКО, канд. техн. наук, учений секретар
Кіровоградської ДСГДС НААН
Микола МОСТІПАН, канд. біолог. наук, завідувач к
афедрою загального землеробства ЦНТУ
