Ступінь ураження пшениці завжди залежить від кількості перенощиків та строку посіву культури. Відомо, що в ранні строки сівби швидко заселяються переносниками ще з осені і, розмножуючись, вони посилено заражають посіви вірусними хворобами. Це збільшує можливості перезараження рослин при відновленні весняної вегетації.
Одним із регуляторних чинників ступеню ураження посівів пшениці вірусними хворобами є строки посіву. Вони повинні проводитись у межах рекомендованих технологій.
Основними переносниками вірусних хвороб зернових колосових культур є:
- цикадки (смугаста — Psammotettix striatus L., темна — Laodelphax striatella Fall., бліда — Javesella pellacida Fabr., шестикрапкова — Macrosteles laevis Rib.);
- однодомні види попелиць (звичайна злакова — Schizaphis graminum Rond., велика злакова — Sitobion avenae F., ячмінна — Brachycolus noxius Mordv.);
- дводомна черемхова — Rhopalosiphum padi L.);
- трипси (пустоцвітий — Haplotrips oculeatus Fabric., хлібний — Limothrips cerealium Hal., житній — Limothrips dentricornis Hal., польовий — Chirothrips manicatus Hal).
Найбільш небезпечними переносниками для озимих злаків є група сисних фітофагів осіннього періоду — цикадки і злакові попелиці, що з диких злаків та уражених падаличних сходів зернових культур переходять на сходи озимих колосових культур.
Пошкодження на ранніх стадіях рослин сисними фітофагами з додаванням вірусних інфекцій призводить до порушення нормальної функції листового апарату, знижує інтенсивність росту і розвитку рослин, кущистість, утворення вторинної кореневої системи, зимостійкість, зрідженість посівів та їх продуктивність чи провокує повну загибель посівів.
Причинами пошкодження сисними фітофагами можуть бути:
- збільшення частки неорних земель із дикорослими злаковими травами, що забезпечують безперервний трофічний ланцюг сисних комах — переносників вірусних хвороб;
- спрощений основний обробіток ґрунту та сильне засмічення сходами падалиці зернових колосових, уражених вірусними хворобами;
- значне збільшення площ під зерновими культурами за рахунок ячменю та розміщення зернових після зернових;
- не дотримання з різних причин оптимальних строків сівби з урахуванням потепління клімату. Сівбу озимих проводять у ІІІ декаді серпня замість ІІ–ІІІ декад вересня чи навіть І декади жовтня, сходи озимих з’являються за денних температур, що перевищують 18 ºС та сприяють інтенсивному розмноженню попелиць, їх міграції на посіви і живленню інших переносників вірусів;
- майже не проводяться захисні заходи озимих культур в осінній період від сисних шкідників.
Тому необхідно звернути увагу на необхідність інтегрованого захисту, зокрема, від переносників вірусів.
Вирішальне значення мають агротехнічні заходи, що сприяють підвищенню стійкості рослин проти пошкоджень і обмежують розмноження ряду шкідників. Озиму пшеницю у сівозміні розміщують після таких попередників, як чорний пар, просапні, особливо кукурудза, бобові трави, горох. Таке розміщення культур сприяє не тільки підвищенню урожайності, а й запобігає розмноженню хлібної жужелиці, злакових мух, хлібних пильщиків, хлібних жуків, злакових попелиць.
Перед сівбою підготовка ґрунту полягає у збиранні попередника, в одно- або дворазовому лущенні стерні з подальшою глибокою зяблевою оранкою. Вчасна зяблева оранка сприяє значному зниженню на полях чисельності личинок хлібних жуків, злакових мух, трипсів.
У період масового відкладання яєць хлібним жуком і озимою совкою та виплодження їхніх личинок необхідна культивація усіх парових і просапних культур. Велике значення має обробіток ґрунту в боротьбі з мишеподібними гризунами: при оранці знищується їх кормова база, руйнуються гнізда, багато гризунів гине під плугом.
Для збору сталих урожаїв є обов’язковим внесення органічних і мінеральних добрив. Завдяки цьому зернові культури менше пошкоджуються гессенською і шведськими мухами, менше гине рослин у фазі пошкодження головного стебла. При застосуванні фосфорних і калійних добрив підвищується стійкість озимих проти зеленоочки.
Рекомендовано проводити ранньовесняне боронування ґрунту перед посівними роботами. Це не дає змогу подолати верхній шар злаковим мухам, що заляльковуються у ґрунті. Поля, де висока чисельність личинок хлібних жуків, дротяників, що живуть у ґрунті, слід відвести під пізні культури — просо, кукурудзу, картоплю, гречку, але попередньо провести три культивації ґрунту.
За ранніх стислих строків сівби високоякісним насінням знижується шкідливість хлібних жуків, злакових мух, клопів черепашок, зеленоочки, трипса, сірої зернової совки, попелиць, хлібних пильщиків. При надто ранніх строках сівби озимої сильно пошкоджуються гессенською і шведськими мухами, зеленоочкою.
Дієвим є спосіб в обмеженні розмноження та зменшенні втрат від хлібних клопів, хлібної жужелиці, хлібних жуків, зернової совки, а саме ранні і стислі строки збирання врожаю, а затяжне збирання дасть змогу шкіднику закінчити свій розвиток і накопичити достатньо жирового тіла для зимівлі.
Якщо запізнитися зі збиранням врожаю, то кількість падалиці збільшиться, що дасть змогу розмножитися шведській та гессенській мухам, злаковій попелиці, зерновій совці, мишоподібним гризунам.
Для значного зменшення пошкоджень, особливо зернової совки, хлібних жуків, клопів черепашок необхідно застосувати розподільне збирання врожаю у стислі строки. Ефективним є внесення яйцеїда трихограми проти озимої совки на Поліссі, в Лісостепу і північній частині Степової зони України.
Детально розглянемо найнебезпечніших шкідників посівів зернових колосових культур.
Гессенська муха поширена по всій території України, але найбільше шкодить у Степу та Лісостепу України. Пошкоджує пшеницю, жито, ячмінь та злакові трави.
Комаха темно-сірого або бурого кольору, 2,5–3,5 мм завдовжки. У самиці черевце з червоною смужкою і червоно-бурими цяточками. Личинки живляться у піхві листків, і в разі пошкодження головних стебел восени або до виходу в трубку ріст центрального листка припиняється, пошкоджені стебла гинуть, а в період виходу в трубку вони повторно згинаються і вилягають.
Сприяють розмноженню гессенської мухи тривалі посушливі періоди та суха погода у час яйцекладки весняним та літнім поколінням.
Важливу роль в обмеженні чисельності шкідника відіграють паразити. Їх виявлено 25 видів. Із паразитів мухи найбільше значення має Platigaster minutus Lind., самиці якого відкладають яйця у яйця шкідника. Паразит Trichacis remulus Wark. заражує яйця і молоді личинки гессенської мухи
Заходи захисту. Дотримання сівозміни, віддаленість ярих посівів від озимих (не менш ніж на 800–1500 м). Лущення стерні відразу після збирання врожаю із подальшою ранньою глибокою оранкою (при такому способі гине до 97% шкідника).
Обов’язковою умовою є знищення пирію, проведення ранніх агротехнічних строків сівби для ярих культур та оптимальні строки для озимих культур, здійснення ретельного обробітку ґрунту, удобрення полів під озиму пшеницю та жито, рано навесні підживлення фосфорно-калійними добривами та використання високоякісного посівного матеріалу.
Проводити обприскування дозволеними до використання інсектицидами.
Зеленоочка поширена повсюдно по Україні. Пошкоджує озиму та яру пшеницю, ячмінь, жито, дикорослі злаки.
Муха завдовжки 3–5 мм, блідо-жовтого забарвлення, з темною трикутною плямою на голові. Розвивається у двох поколіннях. Мухи другого покоління вилітають перед збиранням ярих, але яйця відкладають у вересні після появи сходів озимих. Восени личинки живляться всередині стебел, внаслідок чого уражені стебла гинуть.
Заходи захисту такі самі, як проти гессенської мухи.
Шведська муха поширена повсюдно, де є культурні та дикорослі злаки, але найбільшої шкоди завдає у Лісостеповій та Лісовій зонах, у районах із помірним кліматом.
Шведська муха відкладає яйця у піхву листка, але переважно за проросткову плівку злаків. Виплоджені личинки через 5–7 днів проникають усередину стебла та живляться тканиною центрального листка і зачатком колоса. Внаслідок чого він засихає, і згодом рослина гине.
Заходи захисту. Після збирання врожаю — лущення стерні разом із подальшим раннім заорюванням сходів падалиці та пирію. Проводити ранні строки сівби, внесення добрив, навесні — підживлення мінеральними добривами. Впровадження сортів, стійких проти пошкоджень шведською мухою.
Пшеничний трипс поширений у всіх зонах України, але особливо у Степових та Лісостепових районах. Пошкоджує озимі і ярі культури. Комаха 1,3–1,5 мм завдовжки, колір темно-коричневий, майже чорний. У пошкоджених трипсом рослинах зменшується колос, що призводить до утворення порожніх колосків. Коли пшениця достигає, личинки трипсів опускаються з рослин у місця зимівлі. Якщо проводити ранню оранку полів, знищується 70–85% личинок. Істотне значення в обмеженні чисельності пшеничного трипса мають два спеціалізовані ентомофаги: хижий трипс елотрипс, який знищує яйця до появи личинок, хижий жук-малашка, який проникає у порожнину стерні і знищує трипсів.
Заходи захисту. Після збирання врожаю лущення стерні. Проводити ранню оранку полів після озимих і ярих зернових культур, що спричиняє загибель личинок трипса, котрі зимують (до 85%).
Зернова совка. Метелик 40–42 мм, із передніми сірувато-коричневими крилами з сірою короткою рискою. Продовжує живитися до пізньої осені опалим зерном, листками падалиці та пирію.
В обмеженні чисельності зернових совок істотну роль відіграють паразити, хижаки, хвороби.
До активних паразитів належить браконід апантелес. Муха псевдогонія паразитує на лялечках зернової совки.
Заходи захисту. Проводити передпосівну весняну культивацію ґрунту і обробіток міжрядь на пропасних культурах, висіяних після пшениці. Лущення стерні та проведення ранньої глибокої зяблевої оранки. Вчасно збирати урожай та негайно очищувати й просушувати зерно. При масовому розмноженні зернової совки урожай необхідно збирати вночі, що забезпечить можливість знищити до 60–90% гусениць.
Звичайна злакова попелиця має розмір до 2 мм завдовжки та трав’янисто-зеленого забарвлення з яскравою зеленою смужкою.
Злакова попелиця поширена у степовій південній частині Лісостепової зони України. Пошкоджує ячмінь, овес, озиму та яру пшениці, рис, кукурудзу, просо.
Попелиці спричиняють деформації, скручування листків, викривлення пагонів, гальмують ріст і розвиток. Дуже пошкоджені рослини не виколошуються. На колосі утворюється недорозвинене насіння, частково погіршуються його посівні якості.
При появі сходів попелиці перелітають на них, де з’являються самиці-статеноски. Попелиці розвиваються за помірної теплої погоди, але за сухості повітря їх кількість різко зменшується.
Шкідлива черепашка поширена переважно у Степовій зоні та частково у південо-східних районах Лісостепу. Пошкоджує пшеницю. Клоп 10–12 мм завдовжки, від жовто-сірого до темно-коричневого забарвлення.
Пошкоджені рослини засихають, а в період колосіння утворюють повну білоколосість. Личинки живляться соком листків, згодом соком колосових лусочок, зерен.
Зовнішні ознаки пошкодження зерна: на поверхні залишається слід уколу у вигляді темної крапки, навколо якої утворюється світло-жовта пляма; інколи на зерні в межах плями виникають здавленості або зморшки.
Природними ворогами клопа черепашки є паразити і хижаки, яких налічується 15 видів.
Ольга ВЛАСОВА, канд. с.-г. наук, Інститут захисту рослин НААН
