Ірина САДОВА, спеціально для "АС"
На цих полях експериментально виведено понад сто знаменитих сортів вітчизняної пшениці, які визначають фон сучасної зернової України. Ними і зараз засівають площі у 2 млн га, експортують до сусідніх країн. Сорт номер один Подолянка теж народився на цих дослідницьких експериментальних селекційних угіддях Інституту фізіології рослин та генетики Національної академії наук України.
Але такі досягнення списаному «ІЛові» байдужі. До нього час від часу прилітає, наче з дитячої пісеньки, «голубий вертоліт» його господарів, таких собі простеньких «дрібних підприємців».
У сусідстві, на тих же дослідницьких полях красується склад (чи то по-сучасному, логістичний центр) фармацевтичної продукції. Місцеві знають, що то «бізнес сина Богатирьової». Зручно: порт-траса-митниця-аптеки. Служба безпеки у 2013-14 роках змусила спритників сплатили мільйонні штрафи за фальсифікат. Нічо’ — розкошують і далі, розчепірившись на цінних орних землях.
Нинішнього Великодня, коли нормальні люди молилися по церквах і розговлялися паскою з крашанками, поля під Глевахою було порізано спецтехнікою глибоченними ровами у людський зріст. «Щоб ми не змогли заїхати і посіятися», — констатують науковці.
Операція «захват»
Віктор ШВАРТАУ, Член-кореспондент НАН України,
доктор біологічних наук, заступник директора з наукової роботи
Інституту фізіології рослин і генетики Національної Академії наук України
Дерибан найцінніших державних земель розпочався з 2004-2005 років. Певний час Інститут навіть не підозрював, що насправді відбувається. Аж доки на дослідницьких ділянках не розпочалося шалено-активне будівництво. Як з’ясувалося, Глевахівська селищна рада самовільно на всі боки почала роздавати рішення про вилучення і передачу у приватну власність особливо цінних (!) земель, категорично захищених законом. Земель, до яких принципово не мала ніякого відношення. Дивно чарівним чином очевидне беззаконня підтримав Васильківський держкомзем, районна адміністрація, які «порішали» питання із видачею актів на землю новим власникам, зокрема під забудову.
Відтоді ще однією спеціалізацією нашого галузевого Інституту стали судові баталії. Захлинаємося від кількості судових засідань, котрих упродовж року буває до 500, по 10-15 засідань на тиждень! Наші опоненти, безумовно, ставлять на тяганину, вимотують наше терпіння і кошти. У них цих коштів, звичайно, достатньо, адже очевидно нажилися на земельних махінаціях із такою цінною землею. Інститут постійно виграє суди різних рівнів. Але попри все ЗАХОПЛЕННЯ ЗЕМЕЛЬ ВСЕ ОДНО ТРИВАЄ!!!
Одна із наших опонентів, громадянка Петровська (дрібний підприємець на ринку з київською пропискою, котру упродовж усіх цих років нам так і не довелося побачити, хіба що спілкуємося через представників та листуванням) набирається нахабства пропонувати Інституту фізіології рослин та генетики… «орендувати її землі».
Стратегія очевидна: чим абсурдніше і нахабніше дієш — тим легше досягаєш результатів. І «верхи» мовчать — повна безкарність.
Місцеві у заручниках
Заручниками схеми дерибану за роки конфлікту стали й прості люди, котрим «щедра рука» глевахівських та васильківських місцевих чиновників теж нарізала невеличкі наділи по краях академічних земель. Люди ніби мають схожі на законні документи, видані поза чергою на земельні ділянки у селищній раді й на «безоплатній основі» у 2005-2013 роках, пробують будуватися, а насправді опиняються у лещатах учасників скандалу. Ходять протестувати під Кабмін та Академію наук, намагаючись знайти свою правду. Тим часом ділки, не без допомоги чиновників і без зайвого галасу вперто продовжують окуповувати родючі площі літаками, гранітними плитами, ровами, складами та іншим будівництвом. Мало того, грубо погрожують трактористам, комбайнерам дослідницького центру, які намагаються виїхати на роботи в поле, залякують працівників. Усіляко намагаються перекрити заїзди на ділянки, де мусять відбуватися експериментальні роботи науковців-селекціонерів. Втрачається база вітчизняної селекції, напрацьована кількома поколіннями українських вчених.
Дві наукових сили чи одна мафія?
Втручання в орний масив, його перекроювання насправді знищує не тільки здобутки Інституту фізіології рослин і генетики. У комплексі під Глевахою давно органічно співіснують два різних наукових центри. Всередині аграрного комплексу розташований Науково-інженерний центр «Матеріалообробка вибухом» Інституту електрозварювання імені Є. Патона НАН України, який експлуатує профільний дослідно-випробувальний полігон. Він також є науковим об’єктом, що віднесений до Національного надбання України. Цей полігон має охоронну зону. Саме у цій забороненій зоні і роздавалися ділянки Глевахівською селищною радою. Вилучення земель охоронної зони потужного зброярського центру фактично призведе до його ліквідації. Численні намагання рейдерів вилучити ці землі значно активізувалися останнім часом. Науковці вчергове звертаються по допомогу до Генпрокурора, Міністра внутрішніх справ, Голови Верховної Ради, у ЗМІ.
Схеми всюди однакові
Микола ГАВРИЛЮК, доктор с.-г. наук, професор,
академік НААН,
Заслужений працівник сільського господарства України,
заступник директора
Інституту фізіології рослин і генетики Національної Академії наук України:
Ми спробували викликати міліцію, коли виявили, як понівечено ровами наші родючі землі. Міліція на наш виклик не приїхала. Прокуратура теж «не бачить» порушень. Можливо, хоча б очільники цих відомств почують наші волання про допомогу зупинити рейдерів. Кому як не силовикам наводити порядок із прямим порушенням закону!
Спілкувалися з директором Селекційно-генетичного інституту в Одесі — там так само рейдери шматують дослідницькі землі, за аналогічними схемами: місцеві органи виписують незаконні акти, починається судова тяганина — сценарій дерибану однаковий. Той же принцип, знаємо від колег, накладається і при нищенні обласних сортодослідних станцій.
Ділки поспішають довершити свої напрацьовані схеми, доки відчувають, що немає чіткої державницької позиції щодо цінних земель. Сьогодні більшість земель в Україні перебуває у приватній власності, площ для організації наукових дослідження обмаль. Спеціалісти знають: робота над сортом триває 10-15-20 років. Таких розкошів на приватній землі ми не дочекаємось. Вже намагалися налагодити співробітництво, скажімо, із крупними агрохолдингами — навіть під їх замовлення проводити наукові роботи. Кивають головами, але ще жоден не виділив землі під науку серед своїх сотень тисяч гектарів. Про дрібних фермерів і мови немає.
То на які задвірки витісняється наука, а з нею і продовольча безпека та гідність, яку ми досі мали завдяки своїм досягненням у світі? До кого іти за допомогою, аби відстояти багаторічну базу державної селекції?
Подаючи позицію науковців, котрі хочуть захистити дослідні землі, ми запрошуємо до продовження розмови й інших спеціалістів. Зокрема, й тих, що постраждали від корупційних схем, пов’язаних із землею.
Цілком прогнозовано, що напруга загостриться і у зв’язку із майбутнім можливим відкриттям ринку землі. Плануємо вже у наступних випусках газети запропонувати нашим читачам також коментарі фахівців, котрі проаналізують причини, через які земельні конфлікти власне стали можливими, і що може убезпечити від них надалі.
