Приміром, у село. Свіже повітря, парне молоко, катання на конях або велосипедах, збір ягід - краса! До того ж величезна фінансова перевага - відпочинок у сільській місцевості обходиться недорого.
Причому багато експертів давно сходяться на думці, що прагнення міських жителів до тиші і спокою може у прямому розумінні врятувати українське село і, крім цього, підняти українську економіку.
З фінансового погляду такий вид відпочинку взаємовигідний для обох сторін: для сільського жителя цей вид послуг - можливість заробити на відпочивальниках, а для туристів - дешевий здоровий відпочинок і данина моді. Отак з’являється термін «сільський зелений туризм».
Він може бути трьох видів. По-перше, агротуризм, який пов'язаний з використанням підсобних господарств населення або земель сільськогосподарських підприємств, які тимчасово не використовуються в аграрній сфері.
Цей вид може не мати обмежень у навантаженості на територію і регламентуванні видів розважального відпочинку. По-друге, відпочинковий туризм. Базою його розвитку є капітальний житловий фонд (садиби господарів) та наявні природні, рекреаційні, історико-архітектурні, культурно-побутові та інші надбання тієї чи іншої місцевості.
По-третє, це екотуризм - науково-пізнавальний вид сільського зеленого туризму, характерний для сільських місцевостей і сіл, розташованих у межах територій національних парків, заповідних зон, природних парків тощо, де передбачено відповідні обмеження щодо навантажень на територію та регламентовано види розважального відпочинку.
Але будемо розбиратися у цій темі послідовно.
Сільський зелений туризм - це саме той сектор економіки, який вимагає чималої уваги з боку українців.
Він потенційно може забезпечити значний внесок в економіку села у вигляді нових робочих місць, збільшення надходжень від зовнішньоекономічної діяльності, поповнення державного бюджету через сплату податків, сприяє зниженню імпорту і інтенсифікує використання місцевих сировинних ресурсів.
Іноземні туристи, прихильники відпочинку в українському селі, як і регіональні споживачі, платять усі відповідні податки, зокрема податок на додану вартість і акцизний збір, і спричиняють за собою сплату інших податків другими господарюючими суб'єктами.
Специфіка сільського туризму як галузі економіки полягає у тому, що це індустрія експорту, яка здатна забезпечити надходження чималих інвестицій, при цьому зберігши їхнє джерело на своїй території. Що мається на увазі: більшість експортерів вивозять свої товари з країни до споживача.
У туризмі споживач прибуває до країни для того, щоб придбати і спожити продукти і послуги.
У випадку нашої країни - це конче важливо. В умовах несприятливої кон'юнктури внутрішнього і зовнішнього ринку, стагнації виробництва в найгіршому становищі опинилося саме українське село. Через складний економічний стан в країні поширюється безробіття.
Через постійний відтік молоді до великих міст занепадає соціальна інфраструктура. В результаті соціально-економічного занепаду села поглибилася демографічна криза. А це, в свою чергу, ставить під загрозу існування українського села як явища.
Світова практика доводить, що в подоланні цих негативних тенденцій можуть допомогти несільскогосподарські види діяльності. Насамперед ті, котрі не вимагають державних капіталовкладень, а можуть задовольнятися використанням власного потенціалу: існуючих сільських територій, приватного житлового фонду, матеріального достатку.
Окрім господарів, котрі надають послуги з сільського зеленого туризму, може отримати робочі місця більшість мешканців окремо взятого села, які займаються якимись народними промислами і несуть в маси національний колорит.
Отже, сільський туризм є одним з найбільш дешевих і доступних видів туристичного відпочинку для людей, що приїжджають з міста. За готель завжди доводиться платити чималу суму. Щонайменше вдвічі більшу, ніж за тиждень проживання в сільській хаті.
А оскільки цей вид туристичного відпочинку побудований на принципі самоексплуатації селянина, він сприяє створенню нових робочих місць. Це є перша його перевага.
З іншого боку, туризм це галузь, яка нерозривно пов’язана з народною творчістю.
Людина, яка відпочиває в селі, обов’язково поринає в атмосферу традицій, культури і духовності українського народу. Гостя саджають за стіл, який заставлений національними стравами, він співає національні пісні і розважають його українськими традиційними забавами.
Отже, перевага друга - соціокультурна - полягає у тому, що сільський туризм сприяє формуванню національної самосвідомості та поширенню українських традиції.
Якщо говорити про територіальний розвиток галузі, то, за даними турагентств, ситуація виглядає таким чином.
Зрозуміло, що найактивніше ця галузь розвивається на Західній Україні. У Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській і Чернівецькій областях це вже є серйозним видом діяльності і одним з основних джерел місцевого прибутку.
Взимку туристів сюди приваблюють гірськолижні курорти, можливість зустріти Новий рік і колоритні Різдвяні свята, влітку - краєвиди, чисте повітря, прогулянки горами. Найбільш популярні центри зеленого туризму в Карпатах - Яремче, Татарів, Ворохта, Верховина, Косів, Вижниця, Яблуниця, Ясіня, Рахів, Сколе, Славське.
Якість обслуговування в господарствах сільського зеленого туризму у цьому регіоні перебуває на майже європейському рівні. Це зумовлене присутністю чималої кількості європейців в областях, які вимагають звичних для себе умов.Тому українцям доводиться тримати рівень.
Друге місце за рівнем співвідношення попиту і пропозиції посідає південний регіон країни. Тут велику популярність має літній відпочинок в Криму. Море, сонце, фрукти - це все зрозуміло, але це ще не все. Родзинкою Криму є його багатоетнічність.
Тут можна доторкнутися до культури кримських татар, болгар, німців, греків, вірменів, італійців, пізнати їхній побут, покуштувати страви традиційних кухонь і, звичайно ж, відвідати відомі пам'ятники природи і історії. Щоправда, цей регіон теж має свою специфіку.
По-перше - сезонність. До Криму можна їхати тільки влітку, інші пори року для туристів не пристосовані. По-друге - не завжди доцільне співвідношення ціна-якість. Сервіс, на жаль, потребує значного розвитку, який багато у чому пригальмовують місцеві чиновники із їхнім бюрократизмом.
Миколаївська область пропонує свої послуги в живописній місцевості на берегах Південного Буга в Першотравневому районі.
Тут починається ландшафтний природний парк «Гранітно-степове Побужжя», відомий багатством флори і фауни на скелястих гранітних берегах каньйону річки. Місцевість просто створена для активного відпочинку, особливо скелелазіння і сплаву по порогах.
Асоціація фермерів «Придунав'я» запрошує на цікавий відпочинок у районі Ізмаїла Одеської області - в унікальних куточках природи з відвідуванням біосферного заповідника, системи озер, знайомства з неповторною культурою і звичаями багатьох національностей, які тут проживають.
На окрему увагу заслуговує Поділля.
Основу цієї історичної території складають три області - Тернопільська, Хмельницька і Вінницька. Незвичайна ця місцевість своїм ландшафтом, який формується невеликими горами - Кременецькими, Товтрами, Вороняками, Гологорами, Опиллям і глибокими каньйонами Дністра, Південного Буга з численними припливами.
Через Поділля проходили головні шляхи набігів турок і татар на Україну, тому тут залишилася безліч пам'ятників оборонної архітектури серед яких відомі Кам'янець-Подільський і Хотинська фортеця.
Відоме Поділля і у спелеологічному світі, адже тут більше сотні печер, з яких найвідоміша «Оптимістична», занесена в Книгу рекордів Гіннесу як рекордсмен з довжини в Європі (207 км).
Усе це можна побачити, користуючись послугами селян.
Найбільш відомі райони прийому туристів на Тернопільщині - околиці Кременця і Почаєва, а також села в каньйоні Дністра. Хмельничани пропонують свою гостинність у Кам'янець-подільському районі і Грициве.
В останньому пропонується додатково активний відпочинок, освітньо-краєзнавчі програми і програми оздоровлення, зокрема, можливість рибалки, подорожей в ліс до ставків і джерел з ночівлями в наметах, діти тут можуть навчитися ліпити з натуральних матеріалів іграшки і сувеніри, а господарі печуть в печі на вугіллі дуже смачний домашній хліб.
За відгуками туристів рівень сервісу не набагато поступається карпатському. Особливо останнім часом, коли місцева влада почала окремо інвестувати саме в розвиток сільського туризму.
Якщо говорити про столицю та її околиці, то на Київщині, за твердженням туроператорів, найбільшої популярністю користується Кагарлицький район, де створюється історико-археологічний комплекс на матеріалах розкопок поселень трипільської культури. Інша зірка на туристичному небосхилі - місто-музей Переяслав-Хмельницький та його околиці.
На особливу увагу заслуговує також «Соколиний хутір» на Чернігівщині по сусідству з відомим палацово-парковим ансамблем у Качанівці. Тут відтворена оригінальна обстановка українського села. Туристам пропонують цілий комплекс послуг від справжньої української кухні до сауни, екскурсій та козачих ігор.
Полтавщина пропонує для туристів відпочинок на берегах Хорола, Сули, Псла. Головні центри сільського туризму - Великі Сорочинці і Диканька - місця, пов'язані з Гоголем, а також столиця українського гончарства - село Опишня Зінькіського району.
Дніпропетровщина користується чималою популярністю у любителів козацтва - тут лишилося чимало пам’яток, пов’язаних із цією сторінкою української історії. Зі слів представників ринку, саме у цій області ніша сільського туризму не надто забита, тому є надзвичайно перспективною для всіх бажаючих займатися цією діяльністю.
Черкащина наразі має понад 70 угідь, спеціалізується на зеленому туризмі і вважається однією з найперспективніших областей у цій галузі.
Харківщина пропонує в прикордонних з Росією районах тур «Хазарський шлях» і водний тур «Печенізьке водосховище» з відпочинком на річці Сіверський Донець. За відгуками рівень сервісу вищий за середній і потребує подальшогорозвитку.
Важливе питання - державна підтримка галузі. Попри те, що, нібито, всі давно зрозуміли принади сільського туризму в Україні, підтримують його наразі виключно морально. І то не завжди. Ще 2006 року у розвиток галузі не робилося жодних капіталовкладень з боку держави.
Останні кілька років ситуація дещо поліпшилася і більшість обласних рад почала виділяти із бюджетів кошти на розвиток саме зеленого туризму.
Що ж стосується законодавчої підтримки, то ту все заплутано. Колись давно, ще 2003 року, Президент підписав указ про пільгове кредитування будівництва сільського житла для надання відповідних турпослуг.
Верховна Рада ухвалила Закон України «Про селянське господарство», де зазначено, що селянське господарство може займатися сільським зеленим туризмом, і така діяльність охарактеризована як підсобна, а не підприємницька. Проте оскільки визначення самого терміна «сільський зелений туризм» досі не існує, селяни не можуть скористатися цією нормою закону і, скажімо, не платити податків.
Тому і виходить, що більшість таких господарів працюють, не реєструючи ані своєї справи, ані своїх гостей. Відповідно, стовідсотково точної інформації про те, як у нас розвивається зелений туризм, не в змозі дати ніхто. Що цікаво, це не заважає українським господарствам, які працюють у сфері зеленого туризму, плідно співпрацювати із іноземними турфірмами, які пропонують такі тури в Україну.
Щоправда, така співпраця існує переважно із господарствами західних регіонів.
Президент Федерації сільського туризму Володимир КАФАРСЬКИЙ вважає, що держава мала б зробити елементарне - видати інформаційні довідники для туристів, у яких би зазначалося, де, як, у кого можна відпочити в селі, систематизувати основні санітарно-епідеміологічні вимоги і впорядкувати оподаткування тих сільських господарів, які приймають туристів. Було б непогано, до речі, вирішити питання зі страхуванням туристів.От тоді галузь могла б впевнено стояти на ногах.
Теоретично, всі ці питання вирішує законопроект «Про сільський зелений туризм». Але цей документ має один суттєвий недолік - ще у 2006 році він «завис» на стадії доопрацювання у Верховній Раді. Відтоді систематично говорять про його прийняття, але на тому справа закінчується і коли його приймуть на практиці - невідомо.
