-
Як економічна ситуація в Україні відображається на аграрному секторі, зокрема на вітчизняному ринку зерна?
— Та криза, яка останнім часом не оминула українських підприємців, аграріям пішла на руку — більша частина їх продукції йде на експорт, що в умовах девальвації національної валюти дозволяє збільшити виручку в гривневому еквіваленті. Тому хоча ціни (у валюті) на міжнародному ринку залишаються сталими, вітчизняному виробнику це вигідно.
Загалом в останні роки розвиток аграрного сектору в Україні набирає все більше обертів: фаховий рівень фермерів зростає, вони все більше враховують у своїй діяльності тенденції міжнародного ринку зерна. Для них актуально вже не просто зібрати урожай та здати його на елеватор — цьогоріч господарства прагнуть самостійно виходити на експорт, шукають способи отримання додаткових прибутків. Говорячи про ті ж зернові культури, як, наприклад, кукурудзу, пшеницю, то нинішнього року ми не отримаємо таких рекордних урожаїв, як минулого, але все одно результати валового збору врожаю позитивні. Так, з ріпаку в Україні було зібрано один із найбільших урожаїв — 2,1 млн т, що майже вдвічі більше, ніж торік, з яких приблизно 1,75 млн т піде на експорт. Євросоюз є основним імпортером нашого ріпаку, оскільки Україна географічно розташована поряд із країнами Європи. Як приклад можна привести ту ж Німеччину, в якій власний урожай ячменю та ріпаку цього року був незадовільний через погані погодні умови, рівень виробництва значно впав, і попит на український є високим. Нині вже експортовано близько 1 млн т цієї культури.
-
Які інновації можуть бути корисними нашим господарствам у плані зниження власних економічних ризиків, безпосереднього контролю виробництва?
— Серед українських фермерів дедалі більшого поширення набирає застосування тих же дронів для контролю за станом посівних площ. Технологічний рівень виробництва стає дедалі вище у багатьох питаннях, у тому числі активно освоюються елементи точного землеробства, і це знову-таки обумовлено тим, що одним із головних напрямків нашого експорту зараз є Євросоюз, відтак, продукція має відповідати європейським стандартам якості.
Щодо економічної політики, то можна привести приклад США, де є Чиказька біржа зерна, на якій фермери заключають контракти зі страхування свого врожаю (так зване хеджування) на випадок значного зниження цін на ринку. Так само переробники можуть страхувати себе від зростання цін на зернові та олійні. Таким чином, коли фермер вирішує посіяти певну зернову культуру, і шляхом цього страхування фіксує її ціну, виходячи з поточної вартості зерна на самій біржі. Так виробник отримує, з одного боку, домовленість із переробником на продаж свого врожаю за середньою ринковою вартістю, і з іншого — гарантію, що навіть у випадку падіння цін отримає кошти, передбачені контрактом. Побічним ефектом є те, що у випадку значного подорожчання зернових надприбутки аграрій навряд чи зможе отримати. Але такі контракти дають гарантію стабільності в плані реалізації своєї продукції.
В Україні, на жаль, ці засоби наразі є недоступними, оскільки у нас відсутня власна сільськогосподарська біржа, а для виходу на Європейську або Чиказьку є низка складнощів, зокрема, значні довгострокові валютні вклади. Але в цілому, виходячи з досвіду американських та європейських фермерів, вони успішно використовують ці інструменти, що дозволяє їм не перейматися щодо можливого обвалу цін, адже впевнені, що своє зерно реалізують за тією ціною, що закладена у їхніх контрактах.
При цьому український ринок зерна зараз вже безпосередньо залежить від міжнародних біржових — так, для наших учасників ринку прямим ідентикативом є ціни на зернові культури, зазначені на міжнародних біржах. Наприклад, якщо кукурудза на Чиказькій буде дешевшати, її вартість в Україні теж піде вниз.
Якщо порівняти українського та європейського виробників, ми побачимо, що у Європі фермер продає продукцію фактично за собівартістю, оскільки дуже багато коштів вклав у землю, виробництво. І виживає переважно завдяки дотаціям від своєї держави. А в Україні рівень рентабельності для аграріїв достатньо високий: візьмемо ті ж соняшник, сою, ріпак — рентабельність у середньому по них досягає 80–90%. Це зумовлено великими масштабами самих господарств, що дозволяє виробнику акумулювати всі кошти, які він вкладає.
-
Ваші прогнози щодо стану ринку зерна в Україні в найближчій перспективі, рекомендації фермерам?
— Якщо брати ріпак та ячмінь, то потенціал зростання на цих ринках поки що зберігається. Та для виробника не варто затягувати з реалізацією цих культур надто довго, максимально — до середини жовтня. Щодо пшениці — очевидним є тренд до зниження цін, але поступово її вартість буде відновлюватись. На початку сезону очікувалося зменшення обсягів виробництва у світі, оскільки за прогнозами очікувався баланс попиту та пропозиції пшениці на ринках. Але коли Росія почала збір свого врожаю, стало очевидним, що він цього року стане рекордним, при тому, що в них залишились великі запаси зерна ще з минулого сезону. Ці фактори і зумовлюють тиск Росії на міжнародний ринок пшениці. Проте ми все ж таки очікуємо, що приблизно до жовтня ситуація з пшениці стабілізується, оскільки попри рекордний урожай логістичні можливості Росії є доволі обмеженими — аналогічна ситуація вже була у 2015 році, і тоді саме через проблеми з логістикою ця країна не змогла вийти на першу позицію серед експортерів пшениці.
Таким чином, для українських фермерів буде вигідніше не реалізовувати все своє зерно одразу — краще робити це частинами (наприклад, 30% — до збору врожаю, 30% — до вересня, 30% — залежно від ситуації листопад-грудень, 10% — лютий), оскільки ціни ще можуть зростати. Керуючись такою стратегією, навіть за умови коливань курсу фермер зможе отримати стабільний середній рівень прибутку від продажу своєї продукції, аніж коли він одразу продасть весь урожай за поточною ціною сьогодні.
