Насамперед проблема найактуальніша для малих фермерів. Більшість із них сьогодні не задоволені умовами банків щодо позик. Банки ж, своєю чергою, залічують дрібне фермерство у групу високого ризику, тому без додаткових гарантій не можуть забезпечити їх дешевими кредитами, зокрема і в розрізі аграрної іпотеки. Допомогти знайти спільний знаменник можуть державні програми, наприклад, компенсація відсоткової ставки чи Фонд часткового гарантування кредитів у сільському господарстві. Закон про останній, до слова, у Верховній Раді зареєстрували ще навесні, але його й досі не ухвалили. Також у системі створення фінансових можливостей для аграріїв важливу роль відіграє Нацбанк, який установлює коефіцієнт ліквідності для сільгоспземель. Дорадницькі проєкти, різноманітні об’єднання аграріїв й інші організації, дотичні до агросфери, теж не можуть бути осторонь.
Обговорення фінансових інструментів для фермерів відбуваються вже тривалий час у найрізноманітніших масштабах, однак спільного знаменника ще не знайдено. Наблизитись до нього спробували й під час засідання круглого столу від Київської школи економіки та Програми ЄС і Світового банку «Підтримка прозорого управління земельними ресурсами в Україні» разом із державними органами. Ми зібрали найцікавіші думки учасників заходу.
Іван СЛОБОДЯНИК, голова Всеукраїнського конгресу фермерів, голова громадського об’єднання «Агро-Продовольча Рада»:
«Прийнятним для аграрія може бути кредит під 2% річних у доларах і 5% — у гривнях»
Доступ до фінансування — це основна психологічна загроза навіть для тих фермерів, які у всьому іншому готові до ринку землі й повністю підтримують його відкриття. Найбільша кількість фермерських господарств в Україні — це ті, що обробляють близько 500 га землі, а банкам такі господарства часто не цікаві. Ще кілька років банки прямо в умовах кредитування прописували, що сільськогосподарські підприємства, які мають менше ніж 1 тис. гектарів, не мають перспектив отримати кредит і можуть навіть не звертатися в банк із запитами на кредитування. Така позиція банків зрозуміла, адже там захищаються від ризиків, зокрема, через погані баланси малих господарств і недостатню ліквідність, адже величезна частина таких господарств працює в тіні. Це призвело до того, що власники господарств сьогодні інституційно не готові до використання банківських фінансових інструментів для купівлі землі.
Компенсація відсоткової ставки також не спрацювала. Коли запровадили цю програму, то малі аграрії опинилися в замкненому колі: компенсація відсотків теоретично могла б суттєво їм допомогти, але на практиці не працювала, бо компенсацію вони могли отримати, а кредит — ні.
Ще одна проблема на шляху доступу до фінансів — це ментальний страх. Сьогодні середній вік фермерів 50+ років, у багатьох людей у такому віці й досі є страх перед співпрацею з банком, зокрема, що в разі певної проблеми можна зостатися ні з чим. Про це свідчить реакція аграріїв, коли їхні підприємства банкрутують, наприклад, цьогоріч два фермери вкоротили собі віку — вони мали кредити, а через посуху не могли їх оплачувати.
Уважаю, що Фонд часткового гарантування кредитів у сільському господарстві потрібен, він має стати інструментом урегулювання відносин між малими фермерами й банками. Іншого дієвого інструменту, який може втягнути сегмент фермерства в роботу з фінансовими установами, на сьогодні я не бачу.
Якщо говорити про відсоткову ставку на купівлю землі, то, я вважаю, що вона має бути на рівні нинішньої орендної ставки. Остання сформована ринком на стику попиту й пропозиції і дає змогу фермеру як заробляти, так і вкладати кошти в інші ресурси. Сьогодні середня ринкова вартість ціни на землю становить, за моїм підрахунками, 1000–1500 дол. за гектар. У моєму селі, наприклад, орендна ставка — 5 тис. гривень за гектар — це приблизно 178 дол., отож у відсотковій ставці це означає, що прийнятним для аграрія може бути кредит під 2% річних у доларі й 5% — у гривнях. За наявності Фонду гарантування кредитів, теперішній ціні 1000–1500 дол./га і можливості компенсації відсоткової ставки так, що вона в гривні була не більше за 5% — аграрії зможуть без стресу входити у купівлю землі під її заставу. Особисто я на це пішов би й таким чином зберіг би рентабельність, ставши повноцінним фермером.
Олег БАЧИНСЬКИЙ, співзасновник виробничого кооперативу «Як бджола»:
«Умови для кредитування купівлі землі мають бути гнучкими, без узагальнень, із комплексним підходом до аналізу конкретних господарств»
Я вважаю, що 5% річних — це прийнятна цифра для малого фермера, але за створення кредитних умов для купівлі землі слід ураховувати ще низку умов. Зокрема, окрім відсоткової ставки слід брати до уваги ще й перший внесок, який готові заплатити фермери. Особисто для мене — це 15–20%. Через непіднімний перший внесок мені не вдалося скористатися програмою 5–7–9: банк кредит на трактор погодив, але за умови 50%-го першого внеску. Оплатити таку частину я не можу, тому довелося скористатися лізинговою компанією з більшим відсотком. Думаю, невеликі фермери поділяють цю думку. Банки вважають нас більш ризикованими клієнтами.
Варто враховувати також і форму діяльності, наприклад, у нас є 160 членів кооперативу — це мало б ураховуватися як менш ризиковано і, відповідно, впливати на умови кредитування. Також значення має і використання землі: якщо її придбати для однорічних культур на інтенсивній технології — це один бізнес, якщо ж вирощувати ягоди на органіці — зовсім інший: така діяльність складніша, потребує менше площі, але водночас маржинальніша і прибутковіша. Це все варто розділяти. Умови для кредитування купівлі землі мають бути гнучкими, без узагальнень, із комплексним підходом до аналізу конкретних господарств. Особисто я вважаю, що перевагу треба надавати органічним виробникам, ягідникам і садівникам — тим видам аграрної діяльності, які створюють додану вартість.
Михайло СОКОЛОВ, заступник голови Всеукраїнської аграрної ради:
«Треба продумувати програми, які б давали малим фермерам доступ до готових прорахованих бізнес-моделей і змогу отримувати під них кредитування»
До обговорень про кредити для купівлі землі, коли ця сама земля є заставою, варто додати ще один пункт — коефіцієнт ліквідності. Сьогодні проблемою є те, що коефіцієнт ліквідності Нацбанку на сільськогосподарські землі найнижчий. Це параметр, що визначає, скільки відсотків від ціни застави банк може враховувати для визначення, чи достатньою є застава. З таким коефіцієнтом ліквідності, як сьогодні, навіть за першого внеску 30% самої землі все одно буде не достатньо як застави для кредиту на її купівлю.
Малий фермер, через відсутність іншої застави потрапляє таким чином у пастку. Фонд гарантування кредитів частково може позбутися цієї проблеми, але повністю її розв’язувати варто зміною коефіцієнта ліквідності. Нині він такий низький, зокрема, тому, що оцінюють реальні земельні ділянки, які зазвичай маленькі. І справді, цікавості до 2 га посеред чужого великого поля очікувати не доводиться, така застава неліквідна. Однак, якщо фермер консолідував землю і має вже, наприклад, 50 га, то йдеться про іншу заставу, яка повинна мати інший коефіцієнт ліквідності. Це треба враховувати, чого Нацбанк наразі не робить.
Ще одна проблема — в оцінюванні бізнес-моделі. Ухвалюючи рішення про видачу кредиту, банк аналізує, чи надійна бізнес-модель позичальника і чи дає змогу оплачувати кредит, щоб банку не довелося стягувати й потім продавати заставу. Багато малих фермерів вирощують зерно на 50–200 га — у таких масштабах вони не конкурентні ані із середніми, ані тим паче з великими господарствами. Якщо ж малі фермери провадитимуть види діяльності, у яких вони найбільш конкурентоздатні, то їхня бізнес-модель буде надійнішою й перспективнішою, зокрема для банків. Ідеться про ягідництво, садівництво, тепличне господарство — навряд хтось зможе у цих галузях конкурувати з малим місцевим фермером, який швидко ухвалює рішення, оперативно реагує на проблеми й розв’язує їх.
Перейти на таку бізнес-модель із нинішнього становища малим аграріям складно, адже інвестиції в гектар, скажімо, ягідника значно більші, ніж очікувана вартість цього гектара. Відтак знову виникає запитання: «Де взяти гроші, щоб інвестувати?» Тому крім Фонду гарантування вкладів і роботи з коефіцієнтом ліквідності треба продумувати програми, які б давали малим фермерам доступ до готових прорахованих бізнес-моделей і змогу отримувати під них кредитування. Точного розуміння й бачення, якою має бути така програма, у мене немає, але над нею варто працювати, інакше ми не зможемо змінити роботу малих фермерів і зробити її стійкою. Разом із розвитком і стимулюванням кооперації — це може бути дуже ефективним рішенням.
Лариса БОНДАРЕВА, заступниця голови правління «Креді Агріколь Банк»:
«Робота в тіні — це структурна проблема фермерства, яка не дає змоги малим аграріям увійти на фінансово-кредитний ринок»
Фермерство цікаве для банківського сектора, зокрема і для нашого банку. П’ятдесят відсотків кредитів у нашому портфелі — це кредити в агросфері, половина з них — саме для малих господарств. Чотири роки тому ми починали працювати з фермерами, які обробляють мінімум 400 га, сьогодні вже розглядаємо аграріїв від 200 га, бо колеги з регіонів регулярно говорили про попит у цьому сегменті. Ми й надалі плануємо знижувати вхідний поріг, але я не можу сказати, що після його зниження від 400 га до 200 га агрокредитів у нас суттєво побільшало.
Проблема виникає, як тільки ми доходимо до розмови про повне розкриття фінансової інформації для банків. Робота в тіні — це структурна проблема фермерства, яка не дає змоги малим аграріям увійти на фінансово-кредитний ринок навіть за спрощеними умовами. Сьогодні варто стимулювати прозорість роботи малого фермерства і створювати для неї сприятливі умови, щоб працювати в тіні було не вигідно.
Олена КОРОБКОВА, виконавча директорка Незалежної асоціації банків України:
«Через мораторій немає доступу до сільськогосподарських земель, відтак і неможливо визначити їх ліквідність як застави»
Якщо узагальнити погляд банківської спільноти на агрокредитування для купівлі землі, то кращої застави під таке кредитування, ніж сама земля, годі й шукати. Однак для цього земля має стати ліквідним активом, який можна легко продати. Можливість об’єктивно оцінити ліквідність сільськогосподарських земель нині обмежує мораторій. І мова навіть не про фактичну заборону продавати землю, а про наслідки такої заборони для майбутнього кредитування.
Через мораторій немає доступу до сільськогосподарських земель, відтак і неможливо визначити їх ліквідність як застави. Тому до таких ділянок і застосовується найнижчий коефіцієнт ліквідності. Чи вдасться НБУ авансом переглянути коефіцієнт, чи потрібно чекати коли ринок землі запрацює — питання дискусійне. Якби в ньому вдалося дійти консенсусу, то він став би фасилітатором старту земельної реформи.
Варто також зазначити, що однією з найбільших проблем в аграрній земельній іпотеці можуть виявитися специфічні законодавчі обмеження щодо набуття власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення. Ідеться про низку заборон про набуття права власності на такі землі юридичними особами з іноземними власниками. І хоча зміни у закон додали банків-заставоотримачів у перелік тих, хто може отримувати право власності на землю сільськогосподарського призначення, ці зміни можуть по-різному тлумачитись.
Наталя КУЗЬО, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
