• Чи задоволені аграрії Угодою про асоціацію між Україною та ЄС?
— За час дії Угоди про асоціацію між Україною та ЄС ми наростили експорт до Євросоюзу. А він як імпортер по багатьох позиціях закріпився на наших ринках. Україна нині є у першій п’ятірці експортерів аграрної продукції до Євросоюзу. Тобто вигоди отримуємо з обох боків. Це — позитив. Але, наприклад, європейські ринки овочів і фруктів — вони для нас закриті. З іншого боку, ми дивимося на номенклатуру експорту й бачимо: у нас переважає торгівля сировиною. У цьому нічого поганого немає, але все ж виникає запитання про доступ до ЄС нашої продукції з більшою доданою вартістю. Щоб подолати бюрократичні бар’єри ЄС, нам доводиться чекати роки. Наприклад, щоб нам довести, що наше насіння відповідає європейським умовам, нам знадобилося 5 років. Європейський Союз дає неймовірні дотації своїм фермерам і тарифними бар’єрами стримує нас. І це — не нормально, мені здається. Або згадаймо ті самі експортні квоти, які визначив Євросоюз на деякі наші продукти: томатну пасту, курятину, цукор, яблучний і виноградний сік, мед… Тож квоти на них ми використовуємо буквально в перші тижні року. А це ж, приміром, усього десь 2% того, що взагалі імпортує Євросоюз по цих позиціях з інших країн. Ми просимо: дайте нам ще один 1% на те або те чи інше. І вони дають, хоча й із великим скрипом. Але ж ця продукція точно не загрожує Євросоюзу.
Роман Сластьон, генеральний директор Асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» (УКАБ)
• Щойно відбулося відкриття ринку землі… Чи вплине це на експорт агропродукції?
— Опосередковано — так. Відкриття ринку землі — це поштовх для окремих підгалузей сільського господарства. Для виробництва на зрошенні, овочівництва, садівництва, виноградарства…
• Ще — органічного виробництва, мабуть?
— Частково — також. Але тут є питання доступу на ринки. Щодо такої продукції у ЄС існує величезна конкуренція. Ми бачимо переорієнтацію для виробників усередині ЄС саме на те, щоб вирощувати органічну продукцію. Євросоюз усіляко підтримує це. Відповідно, ми розуміємо: якщо 25% площ у ЄС буде під органікою, то цього вистачить не лише їм для самозабезпечення Європи, а й також ітиме експорт звідти, і нам буде тяжко з ним конкурувати. Однак у нас також триває робота, щоб відкрити українським виробникам ринки США — вони доволі великі щодо органічних продуктів. Доступ до американських покупців наразі в нас обмежений, але треба працювати в цьому напрямі, бо перспективи для зростання там є.
• Ми чуємо нарікання на бар’єри в торгівлі з європейцями. Але агротрейдери також кажуть, що європейські сертифікати дозволяють їм легше виходити до споживачів Азії, Африки та навіть Австралії. Це справді так?
— Абсолютно згоден. Якщо наші виробники, акредитовані в Європейському Союзі, отримали туди доступ — отже, вони відповідають доволі високим стандартам і вимогам по безпечності своєї продукції та й по інших параметрах. Допуск на ринки ЄС — величезний індикатор для інших країн-покупців. Якщо наших виробників визнали к Євросоюзі, це справді розширює географію поставок, зокрема, і в держави Азії й Африки. Це — визнання на світовому рівні серед тих країн, що сприймають Євросоюз як серйозного торгового партнера.
• Тобто торгівля з ЄС — ніби свідоцтво про вихід у «вищу лігу»?
— Мабуть, що. Ми можемо говорити як про продукцію рослинництва, так і тваринницьку, а також навіть машинобудівну. Усі розуміють, що ЄС задає доволі високу планку. Наприклад, наші виробники машинобудівної продукції теж намагаються конкурувати у Європі, а потім виходять на більш віддалені ринки.
• Як, скажімо, «Завод Кобзаренка», що продає розкидачі в Австралії?
— Справді, ринки Австралії, Канади, Південної Америки дуже схожі з нашою моделлю агровиробництва. Тому там ми маємо попит на продукцію українського сільськогосподарського машинобудування.
• Українцям іноді дорікають, що ми експортуємо сало з Польщі. З іншого боку, українські свинарі готові продавати вдвічі-втричі більше національного продукту. Як так?
— Справді, є такий імпорт. Це питання якості й ціни. Бо йдеться про інший ґатунок польського сала — нижчої якості, що йде як сировина на переробку. Це не те сало, що ми їмо на свята. Хоча тренд справді тривожний. Подібне ми чуємо про молочну продукцію: вона має величезну підтримку у ЄС, що спричиняє їхній молочнотоварний експорт до нас. Ми ж не маємо, на жаль, таких дотацій і преференцій фермерам, тому, по суті, втрачаємо навіть наш внутрішній молочний ринок. Це болісна проблема.
• Люди з «Українського клубу аграрного бізнесу» йдуть в уряд на високі посади міністрів і керівників держкомітетів, але й також у бізнес — керують холдингами. То ваша асоціація є розплідником чиновників чи підприємців?
— Ми не позиціонуємося як донори кадрів для бізнесу чи державного керування. Це персональні рішення окремих людей. Кожен вільний розпоряджатися своєю долею, як йому забажається. Наша асоціація об’єднує великих агровиробників і обстоює інтереси аграрного сектору, щоб він реально розвивався. Представляємо не тільки якийсь один вузький сегмент виробників. У нас є ті, хто займаються рослинництвом, засобами захисту рослин, м’ясопереробкою, виробництвом молочної продукції… Є машинобудівники, а також технологічні, юридичні та консалтингові компанії. Ми находимо певний консенсус для всіх пов’язаних з агробізнесом зацікавлених сторін й доносимо нашу думку на ширший загал суспільства.
Запитував Ігор Петренко
Про УКАБ
Асоціація «Український клуб аграрного бізнесу» (УКАБ) — це об’єднання понад 100 передових агропромислових компаній України та постачальників ресурсів для потреб сільського господарства. Серед статутних пріоритетів УКАБ — підвищення ефективності бізнесу в АПК, сприяння аграріям у комунікації з органами влади, розроблення пропозицій для Верховної Ради й уряду щодо удосконалення аграрної політики та законодавства задля створення сприятливого бізнес-середовища в галузі.
