Чорна смородина посідає провідне місце серед ягідних культур за рентабельністю та затребуваністю на ринку. Враховуючи підвищений інтерес до цієї культури, ми пропонуємо звернути увагу на елементарні агротехнічні заходи, які дадуть змогу закласти основи високої урожайності смородинових насаджень.
Насамперед важливим є утримання ґрунту в чистому від бур’янів і розпушеному стані, що забезпечить збереження вологи і поживних речовин та краще засвоєння їх рослинами. За умов якісного і своєчасного обробітку ґрунту знищуються кореневищні та коренепаросткові бур’яни, поліпшується повітряний і температурний режими в зоні розташування кореневої системи і створюються сприятливі умови для життєдіяльності корисних мікроорганізмів.
Розпушування ґрунту впродовж вегетації не може регламентуватися якоюсь певною кількістю проходів. Остання може коливатися від 3–4 до 7–8 разів і залежить від зони вирощування, віку та розвитку рослин, забур’яненості насаджень, кількість опадів чи поливів.
Перше розпушування ґрунту навесні провадять на глибину 10–12 см, а всі наступні — вже впродовж вегетації на глибину 5–6 см.
У південних районах, де випадає недостатня кількість опадів, необхідно поливати ягідники принаймні 4–5 разів за літо з нормою 300–400 м³/га, а в особливо засушливі періоди гектарну норму слід підвищити до 500–600 м³.
Смородина поглинає велику кількість поживних речовин, тому живлення рослин потребує особливої уваги. Якщо під час садіння кущів внесена достатня кількість добрив, то протягом перших двох років їх можна не вносити. На третій і наступні роки слід дотримуватися системи удобрення, не допускати збідніння ґрунту на поживні речовини. Якщо у разі закладення плантації добрив закладено недостатньо, то підживлювати смородину слід з першого року після посадки. В молодих насадженнях добрива вносять у рядки смугами шириною 1 м, а в плодоносних — на всю площу. При цьому мінеральні добрива потрібно вносити щороку, органічні краще раз на 2 роки. Якщо в господарстві немає можливості використовувати органічні добрива, то бажаним є висівання сидеральних культур.
Органічні та фосфорно-калійні добрива вносять восени під глибокий обробіток ґрунту, азотні — весною під культивацію. У степовій зоні на чорноземах треба забезпечити 20 т/га гною і по 90 кг/га азоту, фосфору й калію. Смородина позитивно реагує на підживлення мінеральними добривами: азотними в період інтенсивного росту та фосфорно-калійними — відразу після цвітіння у період утворення зав’язі.
Нестачу елементів живлення у ґрунті можна визначити візуально. За дефіциту азоту листки смородини жовтіють і дрібніють, передчасно опадають, серед літа набирають червоного відтінку. У разі браку фосфору вони стають пурпуровими, як і за калійного голодування, внаслідок чого вони закручуються догори і відмирають. З появою ознак нестачі елементів живлення слід відкоригувати підживлення відповідно до наявних потреб рослин.
Формування та обрізування куща
Починаючи з другого року після висаджування кущів, потрібно розпочинати регулювання кількості однорічних пагонів, що виростають з основи куща. У перший рік вегетації в кожному з кущів можна виростити 4–5 прикореневих пагонів, а на наступний для утворення скелетних гілок залишають 3–4 найсильніших, решту зрізують на рівні ґрунту. Восени наступного року, окрім скелетних гілок, ми отримуємо кілька нових прикореневих пагонів, з яких залишаємо 2–3 найсильніших, а слабкі зрізуємо на рівні ґрунту.
На кінець третього року в кущах може прорости ще 3–4 прикореневих пагонів. На четвертий-п’ятий після садіння у кущах смородини може вегетувати 14 і більше гілок різного віку. Однак за такого загущення погіршується якість плодів і знижується урожайність, створюються умови для розвитку хвороб, послаблюється галуження скелетних гілок і зменшується довжина однорічних приростів. Тому щорічне формування кущів слід проводити таким чином, щоб до чотири-п’ятирічного віку кількість пагонів у них не перевищувала 10–12.
Подальше формування полягає у видаленні пагонів, старіших 4 років, замінюючи їх на молоді прикореневі прирости. Щорічно обрізаючи кущі смородини, слід видаляти сухі пагони, пошкоджені склівкою чи златкою, і ті, що лежать на землі й заважають обробці верхівки гілок. Також уражені хворобами чи підмерзлі пагони слід зрізати до живої деревини. Здорові верхівки гілок не вкорочуються.
Вирізаючи пагони, не можна залишати пеньків. Обрізування кущів краще проводити пізно восени до настання сильних морозів. Можна це робити і в кінці зими-ранньою весною, але до розпускання бруньок, поки рослина знаходиться у стані спокою. Сухі гілки і верхівки пагонів та гілки, що в’януть через пошкодження склівкою чи златкою, можна вирізати під час вегетації після збору врожаю.
Захворювання чорної смородини
Американська борошниста роса з’являється влітку (червень-липень), при цьому уражуються верхівки молодих пагонів і молоді листки. Внаслідок цього вони вкриваються білим борошнистим нальотом. Згодом він ущільнюється і набуває сірого забарвлення. Уражується точка росту, внаслідок чого затримується або зовсім припиняється ріст пагонів, вони чорніють, викривляються і засихають. Зимує гриб на уражених пагонах та опалих листках.
Найбільш поширеними плямистостями чорної смородини є антракноз, септоріоз (біла плямистість) та бокальчата іржа.
Антракнозом уражуються листки, пагони, плодоніжки, зрідка ягоди смородини. На листках з’являються невеликі (1–1,5 мм) розпливчасті бурі плями. Часом вони зливаються і вкривають весь листок, утворюючи суцільні ділянки бурої відмерлої тканини. На черешках листків, плодоніжках і молодих пагонах уражені ділянки вкриваються невеликими виразками. Зимує збудник інфекції в опалому листі.
Сприятливими умовами для розвитку цього захворювання є підвищена вологість і помірна температура влітку.
Полив дощуванням, рясні нічні роси та дощове літо сприяють розвитку антракнозу на чорній смородині.
Септоріоз уражує переважно листки і пагони, рідше плоди. На листках з’являються округлі або кутасті коричневі плями, які згодом світлішають і навколо них стає добре помітною буре облямування. Уражені листки передчасно опадають. Захворювання досягає масового розвитку в другій половині літа. Зимує гриб на опалому листі та уражених пагонах.
Бокальчаста іржа уражує смородину там, де поблизу ростуть осоки, які є проміжною ланкою у циклі розвитку збудника хвороби. Шкодочиність захворювання проявляється у завчасному опаданні заражених листків і різкому зниженні врожайності. За сильного зараження листків бокальчастою іржею обпадає до 50% і більше ягід та до 80% листків, квіток і зав’язі.
Ознаки захворювання — на листках із нижнього боку, черешках і ягодах наприкінці травня-початку червня з’являються досить великі, яскраві жовто-коричневі опуклі плями. Через деякий час вони здуваються, розкриваються і набувають вигляду бокалів.
Заходи боротьби із захворюваннями смородини
Внесення високих доз фосфорно-калійних добрив та позакореневі підживлення мікроелементами підвищують стійкість смородини до ураження збудниками більшості захворювань.
Агротехнічні та механічні способи боротьби зі знищення наявної інфекції та запобігання її поширенню є тими ж самими, що і в боротьбі зі шкідниками. Це вирізання і знищення уражених пагонів, оранка міжрядь та перекопування ґрунту біля кущів, попередження загущення їх та забур’янення площі. Проти зимуючої інфекції збудників хвороб восени (листопад) або ранньої весни, поки рослини знаходяться у стані спокою (до початку сокоруху і розпускання бруньок) слід провадити викорінювальне обприскування 5%-м розчином сечовини (25–30 кг/га), або 1%-м розчином мідного купоросу (8–10 кг/га). Обприскувати слід не лише кущі, але і всю поверхню ґрунту.
Впродовж вегетації на смородині чорній виконують обприскування фунгіцидами в період бутонізації, перед самим цвітінням, відразу після нього та після збору врожаю. Застосовують проти збудників захворювань 1%-ну бордоську рідину, а також такі препарати, як Топаз 100ЕС, к. е. (0,3–0,4 л/га), Топсин-М, з. п. (0,8-кг/га) та ін.
Одним із найбільш поширених і небезпечних вірусних захворювань смородини є махровість, або риверсія. Ознаки хвороби проявляються майже по всіх органах рослини: подовжуються міжвузля, листки стають асиметричними, трилопатевими, прожилки грубшають, квітки перетворюються у пелюстки фіолетового кольору. Уражені квітки не утворюють плодів або ж дають дрібні ягоди спотвореної форми. Хворі кущі стають загущеними через розвиток додаткових пагонів.
Махровість чорної смородини лікуванню не піддається. Кущі з ознаками хвороби викорчовують і знищують. З метою боротьби з поширенням вірусу махровості проводять боротьбу з кліщами. Висаджують незаражений посадковий матеріал. Інфекція зберігається тільки в заражених рослинах і поширюється смородиновим бруньковим кліщем.
Володимир ВОВЧУК, вчений-агроном
спеціально для газети "Агрбізнес Сьогодні"
