До країн-лідерів із вирощування цієї культури відносяться Канада та Китай. Хоча позиції Канади, яка є основним експортером льону, послаблені в результаті заборони на ввезення насіння з ГМО в деякі з країн Європи. Україна експортує льон у 45 країн світу, а найбільшими імпортерами є В’єтнам, Єгипет, Туреччина, Польща, Австрія.
Основною із проблем галузі є відсутність заводів для переробки, адже всі олійні підприємства зайняті такими культурами, як соняшник, ріпак, соя. Причина популярності олійного льону — в широкому спектрі його застосування. У його насінні міститься близько 45–50% олії, у складі якої є п’ять жирних ненасичених кислот — олеїнова, лінолева, ліноленова, пальмітинова та стеаринова.
Льон — найбільш самонесумісна культура. Під час сівби на одному місці протягом чотирьох років підряд рослини можуть загинути у фазі сходів. За частого повернення на одне і те саме місце наступає льоновтома, яка спричинена накопиченням у ґрунті шкідливої мікрофлори, зокрема грибів-збудників фузаріозного в’янення, фузаріозного побуріння, антракнозу, поліспоріозу, аскохітозу, а також розвитком специфічних бур’янів. На те саме поле льон можна повертати не раніше ніж через 7 років на легких ґрунтах та через 5 — на суглинкових. Льон добре росте після чистих від бур’янів багаторічних трав або картоплі. Але бобові багаторічні трави на родючих ґрунтах можуть викликати вилягання посівів. Кращими попередниками для льону є озима пшениця, яка вирощується після багаторічних трав, та овес після картоплі. Не рекомендують сіяти його після соняшнику, кукурудзи, капустяних.
Рослина довгого світлового дня. Вимоги льону до температури не дуже високі. Необхідні йому мінімальні температури проростання (2–3 °C). Льон олійний можна вирощувати навіть на висоті 1600–1800 м, що дає можливість вирощувати його у гірських регіонах. Рослина льону витримує заморозки до –3–5 °C, а нижчі температури значно зріджують посіви. Льон олійний унаслідок короткого вегетаційного періоду (75–125 днів), інтенсивного росту вимогливий до вологи, проте менше, ніж льон-довгунець.
На початковій стадії розвитку рослин потреба у волозі забезпечується її зимовими запасами. У період інтенсивного росту — із травня по червень відбувається найбільше споживання води. Регіони, де немає загрози посухи на початку літа, особливо придатні для вирощування льону олійного. Рясні опади у фазі цвітіння не чинять негативного впливу на запліднення й утворення коробочок та насіння, але у період дозрівання мають несприятливу дію, стимулюючи галуження, цвітіння й утворення коробочок. Погіршуються умови дозрівання та збирання, що негативно позначається на якості насіння, підвищується також ураженість рослин хворобами.
Льон олійний за дотримання відповідної агротехніки та сприятливих метеорологічних умов можна культивувати на різних типах грунту. Однак деякі його різновиди, наприклад важкі глинисті або піщані, несприятливо впливають на розвиток культури. Для вирощування льону олійного найпридатнішими є чорноземи і ґрунти з дрібногрудочкуватою структурою.
Доведено, що для одержання високих і сталих урожаїв льону олійного необхідна наявність у ґрунті достатньої кількості основних елементів живлення: азоту, фосфору і калію. Потреба в азоті досягає максимуму під час цвітіння. Фосфор і калій необхідні рослині від перших днів вегетації і до кінця дозрівання, особливо у період від бутонізації до утворення насіння, тому внесення фосфорних добрив у рядки під час сівби має велике значення для формування майбутнього врожаю. Крім макроелементів, льон олійний у процесі свого росту та розвитку потребує також наявності в ґрунті бору, марганцю, цинку, кобальту, міді та інших мікроелементів. Кожен із них відіграє важливу роль у рослинному організмі та є необхідним для нормального росту і розвитку льону.
Безпосередньо під льон не рекомендується вносити гній, щоб уникнути додаткового забур’янення та строкатості посівів за висотою. З органічних добрив можна вносити сухий розмолотий пташиний послід восени або під передпосівну культивацію у кількості 2–8 ц/га. Льон дуже чутливий до доз мінеральних добрив. Їх встановлюють, виходячи з аналізу до родючості грунту, якості попередника, внесених під нього доз добрив. Слід уникати розміщення льону на перезволожених полях із метою зменшення ураження культури фузаріозом, іржею, поліспорозом.
Ознаки дефіциту мікроелементів проявляються у крайовому або загальному хлорозі; відмиранні точки росту; утворенні густої розетки; загибелі бутонів; пожовтінні і відмиранні верхівки рослин.
На забезпеченість мікроелементами впливають погодні умови, наприклад, за посухи їхній дефіцит і симптоми, викликані ним, посилюються.
Льон необхідно сіяти в оптимальні строки, що забезпечує більш дружні сходи. Ранні посіви менш чутливі до ураження збудниками хвороб. Сіяти льон варто у ранні строки, як тільки ґрунт перестає налипати на знаряддя і добре обробляється, що буває під час його прогрівання на глибину 10 см до 5–6 ºC. Насіння не варто загортати глибоко у грунт.
Насіння сортів має бути добірним, вирівняним за розміром, знезаражене від збудників хвороб. Тому його завчасно очищають на очисних і сортувальних машинах та протруюють за 2–3 місяці до сівби.
Для обмеження насіннєвої інфекції посівний матеріал протруюють зі зволоженням або методом інкрустування із додаванням мікроелементів.
Рентабельність вирощування олійного льону. В середньому витрати на вирощування цієї культури становлять від 6,0–6,5 тис. грн/га і вище залежно від таких чинників, як:
- система удобрення;
- сорт насіння;
- обробіток ґрунту;
- засоби захисту.
Таким чином, за середньої урожайності в 1 т/га, із передбаченням застосування мінімальної технології, рентабельність становитиме приблизно 35–40%. Для підвищення рентабельності варто використовувати високопродуктивні сорти та чітко дотримуватися технології вирощування льону. Таким чином, можна забезпечувати середню рентабельність у 100–175%. А за середньої урожайності 2,5 т/га вона може сягати навіть 230–250%.
Головними причинами низької урожайності культури є використання застарілих сортів, неякісного насіння та недотримання вимог технології вирощування.
Майже всі сорти льону тою чи іншою мірою уражуються різними хворобами. Враховуючи те, що сортів із комплексною стійкістю до хвороб немає, а також те, що льон вимогливий до умов обробітку, систему заходів із захисту культури від хвороб рекомендовано планувати, виходячи з прогнозу щодо їх розвитку.
Наразі компанії-імпортери висувають високі вимоги до показників чистоти (ступеня засміченості). Раніше допустимий відсоток чистоти насіння становив 97–98, а зараз європейські компанії вимагають 99,9%. Також у контрактах прописується вологість, яка повинна відповідати вимогам ДСТУ, відсутність ураженості сировини шкідниками і властивий здоровому насінню льону колір, а також без ГМО.
Окрім високої рентабельності вирощування, олійний льон має ще цілий ряд інших переваг
- підходить для вирощування у різних природно-кліматичних зонах України;
- рослина стійка до посухи. Коренева система характеризується безперервним ростом у глибину майже до кінця вегетації. Завдяки цьому рослина засвоює вологу із глибших шарів ґрунту та краще витримує посуху порівняно з іншими культурами;
- короткий вегетаційний період дає змогу збирати льон наприкінці липня і використовувати його як гарного попередника для озимих зернових;
- висока стійкість до осипання та вилягання;
- проста технологія вирощування та стійкість до хвороб і шкідників.
Ольга ВЛАСОВА, канд. с.-г. наук
Інститут захисту рослин НААН
