В Україні ми зустрічаємо нині чимало сучасних фермерів, які працюють на селі, однак живуть у містах з усіма вигодами: у Винниці, Києві, Сумах, Кропивницькому та ін. Сучасні засоби транспорту й зв’язку забезпечують таку можливість. Ранком прокинувся, поснідав, сів в авто і поїхав обробляти землю за 70–90 км від свого житла. Воно й зрозуміло: у XXI столітті урбанізація наростає: люди мігрують із сіл у міста.
Але чому не можна жити в місті й вести сільське господарство поруч зі своєю багатоповерхівкою? Чи навіть просто у цій же будівлі? Саме такою є сутність ідеї агроміста. Чи Агрограда, як пафосно казали ті, хто свого часу ще на початку ХХ століття пропагував цю концепцію. Тобто такого поселення, що мало б гармонізувати урбанізоване й сільське життя.
У радянських інститутах вивчали ідеї Леніна щодо «змикання міста й села». Студіювали філософа-утопіста Томазо Кампанеллу, який пропонував збудувати гармонійне Місто Сонця. На практиці ж ленінці нещадно нищили село задля того, щоб отримати масові й дешеві робочі ресурси пролетаріату на «будовах комунізму». А студентів і професорів заганяли в колгоспи збирати картоплю. Й ті колгоспи стали злочинною профанацією утопій Кампанелли.
Потім у 1950-х роках керівник СРСР Микита Хрущов, розвінчуючи сталінізм, спробував повернутися до багатьох зовні гуманних «комуністичних ідей». Які, втім, не завжди витримували перевірку реальним життям. Скажімо, масове будівництво хрущовок люди сприйняли вдячно. Однак багато хто критикував його за бажання насаджувати кукурудзу. Лаяли, складали про Хрущова анекдоти. А сьогодні бачимо, що він таки мав рацію. Тепер кукурудза в Україні, по суті, є культурою №2 (після соняшнику).
Ще однією ініціативою Хрущова стала спроба запровадження аграрних міст. У кінці 1950-х комуністи розпочали масштабну волюнтаристську кампанію зі створення Агроградів. Їх формували на базі колгоспів і радгоспів. Селян переселяли в багатоповерхові будинки, позбавляючи особистого господарства на землі. До того ж державне фінансування аграрного сектора було різко зменшено. Такий «прогрес» людям не сподобався, виробництво продовольства тоді впало.
Практика аграрної комуни почасти втілилася в ізраїльських кібуцах у 1970-х роках. І на базі цих поселень євреї змогли розбудувати сучасну, промислово й урбаністично розвинену державу.
Уже у XXI столітті цю ідею взяли на озброєння в Білорусі. Створення агромістечок було проголошено на урядовому рівні. Там під агромістечком розуміють облаштований, але усе ж таки сільський населений пункт із розвиненою інфраструктурою для забезпечення населенню, що там живе, високих соціальних стандартів. Тобто це таке асфальтоване село з клубом, поліклінікою, бібліотекою. Непогано, але чи можна такий населений пункт уважати Агроградом? На білоруському телебаченні є навіть програма «Агроград», присвячена розвитку відповідних сільгосппідприємств. Білоруський досвід, утім — це радше повторення ідей Хрущова — намагання зробити людей щасливими «зверху», директивно.
Нині справжніми сучасними Агроградами стають екологічні хмарочоси, будинки-сади. Їх будують у Гонконзі, Сінгапурі, ОАЕ й у країні розвинутого соціалізму — Швеції. «Агробізнес сьогодні» писав у №1–2 за 2020 рік про вертикальні ферми-хмарочоси. Поєднавши концепцію багатоповерхового будинку й ферми, отримуємо автономний Агроград у центрі сучасного промислового міста. Як хмародряпи «Боско Вертікалє», зведені в Мілані, що вже вражають туристів і тішать італійців-господарів. Подібну агроміську споруду збудовано й у Тайвані у вигляді спіралі — екологічну вежу-хмародряп «Аґора Ґарден» (Agora Garden). Вона, на думку експертів, демонструє ідеальне поєднання біосередовища та міської архітектури, створює економічні й соціальні умови для сільськогосподарської діяльності у мегаполісі.
Цікавим шляхом пішла шведська харчова компанія «Плантагон» (Plantagon): будує хмарочоси, у яких можна вести фермерство. Одна сферична скляна будівля зможе постачати свіжі овочі та зелень 5000 жителям міста.
А що ж Україна? Нашому виданню надала коментар людина, яка створює сіті-ферми — поки що невеликі «агрогромістечка» в масштабах офісного центру. Це Валерій Яковенко, відомий винахідник і співзасновник компанії DroneUA. «Першу сіті-ферму ми побудували із закордонних складників. Проте другу — вже на 95% з українських. Деякі моменти вимагають складних рішень, і масштаби таких ферм можуть бути різними. Я бачу, що є попит на ці технології. Наша ідея полягає в тому, щоб таких сіті-ферм було якомога більше».
Або візьмемо центральні садиби успішних господарств. Скажімо, село Калинівку на Київщині, де розташовано штаб-квартиру сільськогосподарського холдингу «Світанок». Чим не Агроград? Облаштовані будинки, чудові парки й спортивні споруди. Навіть є футбольний клуб вищої ліги «Колос», де грають куплені в Бразилії фахівці. А вихованці калинівського сільського футболу виступають за збірну України, як от відомий півзахисник Віталій Буяльский. І місцеве інтернет-видання цього села називається не аби як, а «Калинівка Сіty», тобто «Місто Калинівка».
Окремі аграрні поселення культивують і створюють адепти біодинаміки — своєрідного напряму в сільському господарстві, що прагне досягти усебічної рівноваги й гармонії між людиною, її природним і соціальним оточенням. Один із найвідоміших «батьків» біодинаміки — українець Алекс Подолинський встиг розгорнути у всьому світі, насамперед в Австралії, рух біодинамістів. Вони створюють свої поселення вже й в Україні: «Зелені кручі» в Богуславському районі на Київщині, «Райдуга» на Херсонщині та ін. Але все ж таки вони більш подібні до ізраїльських кібуців, ніж до агромістечок. І їхні ідеї про єднання з природою радше не технологічні й соціальні, а морально-етичні, ба навіть містичні.
Хай там як, гармонійний Агроград — це один із варіантів мрії людства. Слово справді привабливе. І в декого є бажання його застосувати, хай і не зовсім за призначенням. Нині в Україні є елеватор «Агроград», фінансова страхова група «АгроСіті».
Ігор ПЕТРЕНКО, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
