Серед попечених скель, колючих чагарників блищать уздовж доріг заокруглі башти. Вони виглядають, мов якісь новітні храми... Такий пейзаж ми побачили на острові Кіпр. Це — енергетичні станції, що виробляють газ — біометан.
Він є аналогом того природного блакитного палива, що качається із надр землі. На Кіпрі біогазові станції працюють на відходах численних туристичних баз, а також на місцевій сільгоспсировині, тому що в аграрному господарстві острова задіяно близько 25 % економічно активного населення — приблизно така ж частка, як і в Україні. (Про сільське господарство Республіки Кіпр ми писали №24 за грудень 2014 року — Ред.).
Під Маріуполем — так,
в Луганську — ні
В Україні біогаз теж зручно видобувати — умови у нас навіть кращі, ніж на Кіпрі або в Німеччині, й сировини ніяк не менше. Але в нас біогазові установки почали вималюватися на обрії лише 12 років тому. А про останні досягнення в області вітчизняної біоенергетики нам розповів член правління Біоенергетичної Асоціації України, заступник директора науково-технічного центра «Біомаса» Юрій Матвєєв.
Цим літом запускається великий біогазовий завод на буряковому жомі потужністю 2,38 МВт у селищі Рокитне Київської області. Після виходу на задану потужність він забезпечить потреби в енергії близько 800 індивідуальних домогосподарств. Ініціатор проекту, група компаній «Сільгосппродукт», обіцяє до 2019 року побудувати ще 60 таких заводів: це, вважають у корпорації, не лише екологічно, але й прибутково. У червні ц.р. голова Івано-Франківської ОДА Олег Гончарук домовився з німецькими інвесторами компанією «Наваро Біоенерджі» про будівництво на Прикарпатті у селищі Городенка крупного заводу з виробництва біопалива. Звучать реляції прес-служб, мовляв, «завод стане одним із найбільших у світі. Він вироблятиме 48 млн куб. м біометану, а його сумарні виробничі потужності становитимуть 60 МВт».
У Біоенергетичній Асоціації України серед найбільш вдалих у цій сфері називають проект «Української Молочної Компанії». Вона в Згурівському районі на Київщині утримує близько 4 тис. корів, там біогазовий завод потужністю 1 МВт працює на гної й кукурудзяному силосі, забезпечуючи енергією не лише молочну ферму, але й також сусіднє село Великий Крупіль. Хвалять установку потужністю 5,7 МВт при птахофабриці «Оріль-Лідер» у Дніпропетровській області — біогаз там виробляється із пташиного посліду.
Є в Україні й кілька біогазових станцій на звичайних побутових відходах — вони виробляють так званий полігонний газ. Власне, той самий біометан. Юрій Матвєєв приводить як приклад сміттєвий полігон № 5 у селі Підгірці Обухівського району Київської області. Там працює лінійка з п’яти біогазових двигунів встановленою потужністю 177 кВтел кожний. «У Маріуполі зараз теж така установка є, хоч там ситуація нервова. І в Луганську побудували, але... зараз там біогаз неактуальний».
І ще один біогазовий проект теж виявився у прифронтовій зоні: його впроваджує компанія «Екопрод», що базується у містечку Волноваха Донецької області. Втім, Кабмін зараз наполегливо прагне лібералізувати ринок утилізації відходів — якщо не вдається щось зробити державі, хай цим займається приватний бізнес.
20 порівняємо із 15 000
Так скільки всього у нас біогазових установок? Не більше 20-ти по всій країні, разом з тими, що нині споруджуються. А у Євросоюзі, куди входить і згадана нами Республіка Кіпр, біогазових установок уже понад 15 тис., тільки в Німеччині їх приблизно 10 тис. різного калібру — від великих заводів біометану до апаратів на фермах. ФРН виробляє близько 2 млрд куб. м біогазу щороку. До 2030 року його виробництво планується довести до 10 млрд куб. м. Коли спостерігаєш із літака або автомобіля, подорожуючи по Європі, численні «храми» біогазових станцій, а ще вітряки, а ще сонячні батареї, то мимоволі заздриш їхньому енергетичному різноманіттю.
Щодо загального обсягу можливого виробництва в Україні — експерти оцінюють його в широкому діапазоні: від 1, 6 млрд куб. м до 18 млрд куб. м щорічно. Чому таке розмаїття експертних оцінок? «Та тому, що біогаз можна робити з різних субстратів, — пояснює Юрій Матвєєв. — Крім того, в Україні багато незручних земель, які стоять пусткою — до 5 млн га. Якщо засіяти їх всі енергетичними культурами під біопаливо, можливо, ми й одержимо ті 18 млрд куб. м. Але нереально стільки гектар під це відвести. Хоча б частину... Тоді, я думаю, 7 млрд куб. м щорічно робити ми зможемо. Тільки це довга історія — не через 5 років, а приблизно до 2030 року».
Звісно, для розвитку біометанової промисловості потрібні чималі інвестиції. Деякі великі агрохолдинги, наприклад «Миронівський хлібопродукт» й «Укрлендфармінг», заявляють, що готові вкладати кошти в цю справу, і вже будують мережу біогазових станцій. Так, «Укрлендфармінг» ставив собі амбіційне завдання: до 2015 року ввести в експлуатацію 30 біогазових заводів, інвестувавши в це близько € 880 млн. На думку керівника холдингу Олега Бахматюка, можна зробити біогаз цілком рентабельним, продаючи його в Польщу по високих європейських тарифах. Однак ці обіцянки звучали ще до анексії Криму й війни на Донбасі, що, ясно ж, загальмувало виконання бізнес-планів. Однак «Укрлендфармінг» не звертає з наміченого шляху: добудовує зараз чергову біогазову станцію в селі Чорнобаївка Херсонської області при птахофабриці.
До слова, не менше вплинув військовий конфлікт і на російську енергетичну перспективу. Там планували ввести в експлуатацію ще в 2014 році близько 50 біогазових станцій, створили навіть під цю справу державну корпорацію «БіогазЕнергоСтрой». Але ці благі наміри перекреслив «кримнашизм» та нецільові витрати російського бюджету — насамперед військові.
Безкоштовний сир закінчився
Звернімо увага: у нас біогазом займається приватний бізнес. А справа держави — встановити правильні тарифи на енергію й не заважати підприємствам розвиватися у цьому напрямі. До того ж, нам готовий допомагати в цьому Євросоюз. В Україні активно фінансує «зелені» (екологічно правильні) проекти Європейський банк реконструкції й розвитку. Кредит на будівництво згаданого Рокитнянського біогазового заводу в сумі €10 млн дав саме ЄБРР. Він же надав $12 млн агрохолдингу «Астарта» на біогазовий комплекс при Глобинському цукровому заводі, що в Полтавській області. І в жовтні минулого року там почали робити біогаз, для чого беруть свою ж сировину: жом буряків, відходи соєвого заводу. А польська компанія «Полвакс-Україна» щойно реалізувала пілотну установку з переробки твердих побутових відходів у Миколаєві, й готова вкласти ще $ 200 млн у подібні проекти у регіонах України. Керівник проекту «Полвакс-Україна» Сергій Глинський представив типовий проект, що «спроможний забезпечити 15-20 тис. кв. м житла опаленням, гарячою водою і паралельно видавати електроенергію».
У сфері біогазової енергетики України є й інші цікаві приклади. Скажемо, коньячний завод на Миколаївщині у місті Вознесенську, крім основної діяльності, жене біометан із силосу кукурудзи й виноградного жому.
Отже, тренд — збільшувати частку енергії, що видобуватиметься з біопалива — наразі очевидний. Тим більше, що й держава заохочує таку діяльність: у квітні цього року Національна комісія з регулювання енергетики встановила збільшений тариф для виробників електроструму з біогазу. Це дає їм можливість заробляти на кожному кіловаті більше, ніж мають АЕС або ТЕЦ. А «Нафтогаз» оголосив, що готовий надати вітчизняним виробникам можливість прокачки біометану через українську газотранспортну систему. Тобто виробляйте і спрямовуйте туди, де знайдете покупців свого біогазу — хоч за кордон. Біометан може у стисненому (скрапленому) вигляді також закачуватися у балони, що розширює можливості його транспортування. Міністр агропромполітики Олексій Павленко переконує: «Перелік того корисного, що можна робити з біопаливом, великий. Це дуже перспективний для України напрям діяльності. Хоча в Європі на порядок більше цьому приділяють значення, бо за цим дійсно майбутнє».
Ну, а хто не надто довіряє масштабним проектам, може взяти за приклад китайців і виробляти біогаз індивідуально. У Китаї в приватних господарствах поширені побутові міні-установки розміром не більше дизельної електростанції. З’явилися вони в продажі вже й у нас.
Отже, українці кілька десятиліть були розбещені дешевою атомною енергією, і відносною дешевизною від «Газпрому»… Аж поки не вибухнув спочатку Чорнобиль, Фукусіма, а потім російське блакитне паливо виявилася сиром у мишоловці. Тому й шукаємо альтернатив, одна з яких лежить просто під ногами, на невгіддях або навіть на сміттєзвалищах. Для становлення потужної біоенергетичної галузі в Україні є головне — сировинна база. А кмітливість аграріїв, що вміють бачити свою вигоду, дозволяє думати навіть про експорт українського біогазу в Європу. Бракує, однак, довготривалих інвестицій. Але й тут можна побачити світло у кінці тунелю: недарма ж ЄБРР так наполегливо вкладає в Україні мільярди євро саме у «зелені» проекти, в екологічно нешкідливий і соціально орієнтований бізнес.
Сяючі башти біогазових станцій вирішують відразу чимало проблем, серед яких забезпечення населення енергією, переробка різноманітних відходів, наповнення коштами регіональних і місцевих бюджетів, створення робочих місць... І головне — вони дають шанс перебороти залежність від занадто проблемного імпорту.
