Тетяна ЗАНЬКО, спеціально для "АС"
Вирішення проблеми безробіття на селі та дерегуляція галузі — це дві основні проблеми, які намагаються вирішити в Мінагропроді. Власне, саме сімейні ферми можуть забезпечити село робочими місцями. У 2012 році в сімейних фермах було зайнято 630 тис. осіб, у 2013 році — 570 тис. працевлаштовано на сільгосппідприємствах. «На сьогодні ми розуміємо, що не можна підходити до сімейного фермерства винятково з погляду економіки, не віддаючи уваги соціальному значенню цієї форми господарювання», — зазначив Віталій Саблук, директор Департаменту економічного розвитку аграрного ринку Міністерства аграрної політики та продовольства України.
Загальна кількість фермерів в Україні становить 41 тис. виробників, а представників особистих селянських господарств — 4 млн 200 тис. До речі, зі слів Миколи Гриценка, керівника напрямку «Розвиток ринкової інфраструктури» проекту USAID «АгроІнвест», за останні 4 роки маємо мінус 400 тис. дрібних виробників. Крім того, лише 7 % малих фермерів мають хоч якусь техніку.
Малі фермери виробляють на 1 га площі в 3,5-4 рази більше доданої вартості, аніж великі агропідприємства. Згідно з даними Держкомстату, протягом 2013 року валове виробництво господарствами населення становило 118 млрд грн. На противагу їм на площі понад 21 млн га працюють сільгосппідприємства, що виробляють у деякі роки менше, аніж малі фермери. Їхня перевага у виробництві спостерігається протягом двох останніх років: так, у 2013 році вони виробили сільгосппродукції на 133 млрд грн.
Також читайте: Що потрібно для власної ферми
Продукція великих агрокомпаній є експортоорієнтованою — тоді, коли фактично вся продукція населення споживається на внутрішньому ринку: а це більше 60 % м’яса, близько 80 % молока, більше 92% овочів та 99% картоплі. Оскільки дрібні агровиробники і досі перебувають поза ринком, виникає питання до якості та безпеки вирощеної продукції. «У нас має з’явитись репутаційна відповідальність. Так, до прикладу, в Європі це є основою поведінки європейського малого виробника», — наголосив Саблук.
Парадокс є тому, що ці люди, які виробляють 50 % сільгосппродукції, не мають статусу сільськогосподарського виробника. Через це, виходячи на ринок, ці дрібні фермери не є його повноправними учасниками. Також не отримують жодної допомоги від держави, а тим більше гарантій. Вони не мають доступу до програм держпідтримки, не працююnm за фіксованим сільгоспподатком, не можуть акумулювати ПДВ, а часто навіть, реєструючись підприємцем, змушені переходити на загальну систему оподаткування та платити з прибутку 15-17%. «Якщо ти маєш статус сільгоспвиробника, то ти можеш вийти на організований сільгоспринок, за інших умов — лише продавати свою продукцію на базарі, чи вздовж дороги», — зауважив Микола Гриценко.
Також читайте: Сімейне фермерство: куди заганяють його законотворці?
Скільки землі може обробляти сімейна ферма: 20,30, 50 соток, чи 1 га? На сьогодні науковці та експерти погоджуються в тому, що повинне бути врегульованим і земельне питання, особливо стосовно довгострокових договорів оренди. На сьогодні особисті селянські господарства мають дві форми власності землі — це присадибна ділянка, площею до 50 соток, та пай, який здебільшого віддають в оренду великих агрокомпаніям. «Проблема в тому, що холдинги заключають договори на оренду землі мінімум на 15 років, а іноді навіть на 49 років! Я би вніс таку пропозицію, що, якщо людина пайовик, хоче розпочинати власну справу та розвивати особисте селянське господарство, то вона може в будь-який час розірвати договір», — зауважив Олександр Дерунець, власник особистого селянського господарства з Київщини.
Задля успішної роботи на ринку сімейним фермерам доцільно об’єднуватись у кооперативи, спілки тощо. Головне завдання законотворців сьогодні, аби ці об’єднання мали статус некомерційних виробничих об’єднань. «Тільки такий крок дозволить сімейним фермам не потрапити під подвійне оподаткування», — переконана Любов Молдаван, доктор економічних наук ДУ «Інститут економіки та прогнозування» НАН України.
