Розпочався сезон збирання буряку й цукроваріння — заводи вийшли зі «сплячки». У нинішньому сезоні, за прогнозами експертів, виробництво цукру становитиме 1,2 млн т, що приблизно на 40% менше, ніж торік. Однак солодкого вистачить усім — запас міцності цукрової галузі великий.
Цукробуряковий комплекс України за останні п’ять років помітно втратив свій експортний потенціал. Ми знаємо, що раніше частка України в обсязі всесвітнього виробництва цукру доходила до 15%, хоча, звісно, не в умовах вільної конкуренції, а серед країн «соцтабору». Нині ж ми покриваємо цукром лише внутрішній попит — близько 2,1 млн т щорічно. Стосовно ж експорту — він мінімальний, хоча перспективи маємо чималі, цукор усі купують, була б конкурента ціна.
Україна у 2014-2015 маркетинговому році вже продала за кордон близько 100 тис. т солодкого продукту. В асоціації «Укрцукор» кажуть, що наш експорт у порівнянні з попереднім роком збільшився майже уп’ятеро. Й по цих цифрах ми бачимо, що виведення цукрової галузі на хорошу експортну потужність цілком можливе. Шлях до цього — реконструкція діючих підприємств цукрової промисловості або створення технологічно нових. А також впровадження сучасних прийомів господарювання — нових технологій, маркетингу, ергономіки тощо.
Рідкий буряк? Буває й таке. Це диво відкрили (чи винайшли?) ще у 1970-ті роки: солодкий буряковий сироп, який зберігається у цистернах. Як часто буває, технологію призабули, а через кілька десятиліть знову пригадали. Забули — тому, що завдяки дешевому природному газу виробництво цукру стало тоді дуже рентабельним. Та ще й дешева цукрова тростина з’явилася як усесвітній конкурент бурякосіяння. А тепер цукор і вода для поливу тростини подорожчали, тож знову треба метикувати про рентабельність.
Буряк — це лише сировина, тобто субстанція, з якою ще потрібно здійснювати певні маніпуляції, щоб вона стала готовим товаром — цукром чи навіть буряковим жомом. Прагнення отримати максимальний вихід цукру з буряка при сезонному характері цукробуряковаріння зумовив пошук нових організаційних і технологічних форм цього виробництва. Одним з рішень цього питання є виготовлення сиропу і відносно тривале зберігання його — з наступною переробкою у солодку продукцію.
У народі, до речі, цей спосіб практикували здавна. Давайте пригадаємо дідівський технологічний рецепт: сік цукрових буряків у селах іноді випарювали, отримували сироп. Потім його розливали у глиняний посуд або в бочки з дерева листяних порід. Такий сироп, що має консистенцію рідкого бджолиного меду, зберігали в сухому прохолодному приміщенні доволі довго.
Ну, а вже у промислових масштабах технологічний регламент і спосіб зберігання й переробки згущеного соку було на початку 1970-х років застосовано в Італії — спочатку в лабораторії Феррарського університету, а потім і у виробничих умовах на цукровому заводі Анакона.
Згодом цей спосіб справді спробували перевірити й вітчизняні буряківники Яготинського цукрозаводу на експериментальному виробництві. В 1970-х роках ця технологічна схема була успішно застосована для переробки дефектного буряка на згущений буряковий сік із наступним отриманням спирту й кормових дріжджів на спиртових заводах.
Сьогодні цей спосіб буряківники усе частіше застосовують знову, бо «рідкий буряк» дозволяє розтягнути час роботи цукрозаводів, позбутися короткої сезонності — й таким чином, зменшити загальну собівартість виготовлення цукру за рахунок уникнення простоїв. Тим більше, що технологію роботи з сиропом давно і вдало застосовують у «суміжників» — на підприємствах фармакології, є в кого повчитися.
Також можна пригадати щось «давно забуте старе» на новому етапі технологічного прогресу — як-от зберігання буряків у рідкому стані. Насамперед, звісно, технологічну схему з виходом згущеного бурякового соку на зберігання з наступною переробкою можна рекомендувати для некондиційної сировини.
