Де жнива, там і незабаром посівна. Причому першим будуть сіяти, не беручи до уваги пожнивних культур, саме озимий ріпак. Культура, яка в одних господарствах вважається ключовою в економічному плані, а в інших — своєрідною лотереєю. Себто вимерзне чи не вимерзне, переросте чи не переросте, проте головне — чи буде достатньо вологи, і якими будуть сходи.
Беззаперечно, дуже добре, коли ми після збирання культури-попередника без поспіху мали змогу ретельно передискувати чи навіть виорати стерню, внести добрива, і пройтись передпосівним культиватором. І після того пройшов невеликий дощик, ми акуратно поклали дрібне насіння ріпаку, прикатали, і потім знову пройшов дощ. Поза сумнівами, сходи будуть, і наші очікування врожаю можна назвати позитивними.
Однак на сьогодні такий стан речей можна назвати фантастично-бажаним. Дуже добре, якщо на момент сівби ріпаку волога у грунті є бодай у символічній кількості. Подальші сподівання на дощ можуть тягнутися впродовж тижнів, якщо не місяців, а перші сходи можуть з’явитися за місяць-півтора. Чи будуть вони міцними і дружніми, і як увійде ріпак у зиму, залежатиме від вправності агронома та тих же таки погодних примх.
В принципі, жодних несподіванок, і в такому ритмі працює більшість господарств, що обробляють поля у посушливих регіонах, до яких можна сміливо віднести вже добрих дві третини території України. Як свідчить досвід, люди намагаються або дискувати на невелику глибину, аби зберегти вологу (хоча певні її втрати неминучі), або провадити щілювання чи глибоке рихлення. Специфікою сівби ріпаку залишається дрібне насіння, яке потрібно покласти відносно неглибоко і забезпечити йому бодай дещицю вологи для старту. Також ріпак не любить необроблених грунтів, і потребує доволі якісного обробітку грунту.
В цьому плані дуже навіть непогано показують себе комбіновані агрегати для прямого висіву низки культур, у тому числі ріпаку. На відміну від сівалок, які просто здатні сіяти напряму, такі агрегати це справдешні багатопрофільні комплекси, що за один прохід можуть якісно виконувати низку послідовних операцій. По-перше, це підготовка грунту, що полягає у рихленні на глибину до 20 см, по-друге, одночасне внесення мінеральних добрив, і по-третє, нарешті точна сівба із подальшим прикочуванням поверхні грунту.
Особисто мені доводилося спілкуватися із власниками таких агрегатів, розташованих у різних регіонах України: на Київщині, Одещині, Черкащині, Дніпропетровщині тощо. Один агроном працював з універсальними комплексами прямого висіву у складі великого агрохолдингу на Поділлі і вважає, що такі значні площі можна встигнути нормально засіяти лише таким чином. Виробниками комбінованих посівних комплексів є найвідоміші світові компанії, тому, гадаємо, що не будемо зупинятися на конкретних моделях. Головне — сам принцип сівби.
Для того щоб посіяти ріпак і отримати сходи, не потрібно робити із грунтом щось надзвичайне. Рослинам необхідні дві речі: трохи вологи і швидке доступне живлення на старті. Завдання в агронома конкретне: щоб сходи зійшли, зміцніли та підготувалися до перезимівлі. Ріпак повинен мати у близькому доступі трохи азоту, фосфору і достатньо сірки. Ясна річ, що потрібні й інші елементи, однак це — на перших порах є обов’язковою умовою.
Повторимося: якщо достатньо вологи, то було б дуже непогано застосувати якісний грунтообробний агрегат, який як слід подрібнить пожнивні рештки культури-попередника, змішає їх із грунтом та дещицею азотних добрив, і висіяні у цю пухку подушку насінини ріпаку матимуть усе, що потрібно. Якщо все буде гаразд із вологою та азотом, то навесні рослини прокинуться у поживному середовищі, з усім набором харчування та повноцінною біотою.
Якщо у нас вологи мало, і її надходження не передбачаються, то ми мусимо передусім її зберегти. Яким саме чином? Звичайно ж, не рухаючи верхні шари грунту і максимально використовуючи пожнивні рештки.
Як функціонує ефективна технологія підготовки поля до проходу універсального посівного комплексу? По-перше, потрібен комбайн із добрим подрібнювачем пожнивних решток та розкидачем соломи і полови. Як варіант — гарний подрібнювач-мульчувач рослинних залишків. По-друге, якщо такий шлях не підходить, то легка борінка, що додатково подрібнить солому.
Наше завдання — вкрити поле рівненьким жовтим килимом, аби запустити під нього майбутніх мешканців — рослини ріпаку у вигляді насіння. Далі вже можна запускати сівалку, яка озброєна потужними розпушувальними робочими органами. Майже всі агрегати такого типу працюють за смуговою технологією, що технічно та технологічно виглядає цілком раціональною справою. Робочі органи не знімають верхній шар грунту, не перемішують усе підряд — вони передусім розпушують землю. Фактично роблять невеликі тріщини, крізь які до майбутнього насіннєвого ложа підтягнеться волога. Своєю чергою, туди ж потрапить ще одна життєдайна субстанція — повітря.
Як пояснив свій вибір на користь такого універсального комплексу один агроном, який працює у Дніпропетровській області: «Мені потрібно було дістати вологу із землі, і це вдалося зробити». Грунт починає дихати, і там запрацьовує збережена волога.
Ясна річ, що насіння вже потрапляє у більш-менш сприятливе середовище, навіть якщо останні опади пройшли вже досить давно. У більшості випадків цієї вологи цілком достатньо для того, щоб за декілька днів отримати сходи. Той таки агроном із Дніпропетровської області отримав їх на п’ятий день після сівби, хоча останній дощ випав два з половиною тижні тому, і на полі увесь цей час лютувала спека.
Ще однією важливою умовою нормального старту озимого ріпаку є одночасне внесення багатокомпонентних швидкорозчинних добрив. Це зазвичай поєднання вже згадуваних азоту, фосфору та сірки із домішкою мікроелементів. Головне, щоб оперативно засвоїлися перші три елементи, аби рослини мали змогу швидко «звестися на ноги».
В принципі продуктивність роботи таких комбінованих посівних комплексів не є надто високою, оскільки ширина їх захвату рідко коли перевищує 6 м. Та, з іншого боку, один прохід такого агрегату здатен собою замінити принаймні три технологічних проходи вузькоспеціалізованих агрегатів. Залежно від того, як рахувати, можна говорити про двократну економію пального у порівнянні з класичною технологією. Плюс — про економію пов’язаних витрат і часу.
Важливо усвідомити, що ключовою перевагою саме цього підходу до сівби озимого ріпаку є часовий виграш та можливість провести посівну в оптимальні агротехнічні строки. Тим більше в тому разі, коли потрібно випаде дощ, і можна буде відразу сіяти, а не ганяти полем борони і глибокорозпушувачі, поспішаючи підготувати грунт для традиційної сівалки.
Поза сумнівами, про це все можна говорити скільки завгодно, та реалізувати цю технологію на практиці в стократ складніше. Адже сам універсальний посівний агрегат може коштувати чималі гроші, як і трактор, який повинен його тягнути. Початкові етапи освоєння технології можуть понести за собою помилки одна за одною, а отже, ймовірно і фінансові втрати. Тому почати варто із декількох десятків озимого ріпаку, запозичивши під це агрегат в одного з дилерів. Саме таким чином до цієї технології підходила більшість господарств, що її нині практикують. Один рік — 5 га, другий — 25 га, а на третій — вже самі придбали, бо сподобалось. А хтось — може й не придбав, бо не підійшла технологія, і для цього можуть бути цілком об’єктивні причини. Адже як би ми не лаяли оранку, та вона і досі залишається найбільш ефективним способом обробітку ґрунту у багатьох регіонах України. Але в рослинництві, як і в житті, мабуть.
Василь ЧЕРКАС, спеціально для газети "Агробізнес Сьогодні"
