Сьогодні десятки та сотні господарств по всій Україні роблять перші кроки у справі налагодження самостійного зберігання врожаю. Або ж вдосконалюють ці процеси, використовуючи сучасні технології та обладнання. Разом із тим, це передбачає обов’язковий поточний контроль стану за зерновою масою, що зберігається з боку виробника. Це є обов’язковим заходом, особливо на пізніх етапах зберігання зерна. Річ у тім, що для того аби почали розвиватися збудники захворювань та шкідники, достатньо буквально декількох діб, сприятливих для них умов.
Впродовж останніх років для зберігання зерна встановлюються переважно металеві силоси. Вони можуть вміщати від декількох сотень до понад 10 тис. т зерна, і виготовляються зі сталі, алюмінію і різних сплавів, найчастіше мають циліндричну форму. До ключових переваг металевих силосів належить зручність їхнього завантаження і розвантаження. Їх легше і швидше споруджувати, а вартість зведення однієї тонни такої місткості в 1,5–2 разів менша, ніж елеватора з залізобетону. До переваг таких сховищ також треба віднести їхню обмежену потребу в площі.
Металеві сховища надійно захищають зернові маси від пошкодження гризунами, вони пожежобезпечні, зручні для проведення газової дезінсекції, активного вентилювання і т. д. Саме тому вони оптимально підходять для того, аби налагодити дієве спостереження за станом зерна та в разі потреби — вживання заходів із догляду за врожаєм.
Ясна річ, що посилений контроль за збіжжям у сховищі розпочинається із закладки продукції на зберігання та належної його обробки: очищення від домішок, низького відсотку травмування та сушіння врожаю. У разі дотримання цих вимог шанси на зберігання продукції без проблем будуть набагато вищими. Якщо ми закладаємо чисте зерно із вологістю, що перебуває у межах норми на зиму, то матимемо певність у тому, що за звичайних умов все буде гаразд. Натомість свідоме ігнорування цих вимог з тих чи інших причин неминуче призведе до проблем, а швидше за все — до дуже великих проблем.
Підвищення температури зерна відіграє ключову роль в експлуатації силосів. Слід зазначити, що наявність тепла в житті кожного живого організму завжди супроводжується виділенням продуктів життєдіяльності, тому дуже важливо потурбуватися про пониження температури зерна. Це зупиняє розвиток плісняви, міко- та альфатоксинів, збудників захворювань та, звичайно ж, численних видів шкідників зернової маси. Тому на контроль температурного режиму збіжжя, алгоритму його зміни у зерносховищах слід звертати істотну увагу.
Найпростіше провадити контроль температури зерна у силосах, встановивши термічні датчики. Відповідний сигнал від них через електричні кабелі надходить до комп’ютерної системи. Температурні показники зерна можуть фіксуватися за графіком (навіть із годинним інтервалом) відповідно до встановлених оптимальних температурних умов та режиму його зберігання.
Також для додаткового контролю чи у разі зберігання зерна у підлогових складах температуру можна вимірювати термометрами, в кожному засіку на різних глибинах: 25–35 см від поверхні насипу, всередині та внизу біля підлоги.
Поверхню насипу великих партій умовно розбивають на секції визначеної площі, які обстежують окремо. Температуру вимірюють щоразу в новому місці, щоб охопити всю площу засіка або насипу: в перші один-два місяці — щодня, згодом двічі-тричі на місяць, взимку — один раз на тиждень, весною — щодня. Температуру сирого зерна перевіряють частіше, ніж сухого, що зрозуміло, оскільки підвищення температури у перезволоженому середовищі — це перший дзвінок до виникнення серйозних проблем із якістю партії зерна.
До слова, вологість вимірюють аналогічним чином, намагаючись охопити за можливості більше зон залягання зерна і пошарово. Зазвичай рекомендують цю процедуру провадити двічі на місяць — за плюсової температури навколишнього середовища, та один раз на місяць узимку. Ми б порадили це робити навесні не рідше, ніж раз на 10 діб, враховуючи серйозність ризиків псування зерна.
Велике значення має і візуальна оцінка стану збіжжя, яку слід провадити якого частіше. Досвідчений аграрій обов’язково відчує, якщо із врожаєм щось не так. У разі виникнення навіть найменшої підозри зерно слід терміново показати фахівцеві чи занести на лабораторний аналіз.
Періодично чи у разі виникнення підозри щодо стану зерна слід виконувати заходи, рекомендовані для підтримання його належного стану. Серед найпростіших із них слід виокремити аерацію, вентилювання, охолодження та хімічне знезараження.
Аерацією називають пасивне чи примусове провітрювання. Річ у тім, що всередині сховища накопичуються продукти розпаду зернової маси, такі як діоксид вуглецю, водяна пара чи етилен, і проведення її дає змогу їх позбутися. Це сприяє оздоровленню зерна і подовжує довговічність його зберігання. Аерація може бути досить ефективним засобом за умови її правильного проведення.
Це ж саме стосується і вентилювання, тобто продування повітря крізь зернову масу. Вентилюють з метою охолодження чи підсушування зерна і насичення його оксигеном. Підсушування здійснюють лише за умови, коли фактична вологість зерна перевищує рівноважну. Це підвищує якість зерна під час зберігання. Рекомендується для сховищ, обладнаних системами активного вентилювання.
Охолодження зернової маси вважається ефективним і екологічно чистим методом оздоровлення, який подовжує її довговічність, пригнічує життєдіяльність і розвиток небажаних «гостей», таких як шкідники та шкодочинні мікроорганізми. Охолодження зерна виконують шляхом вентилювання продукції атмосферним холодним повітрям або спеціальними холодильними установками.
Нерідко доводиться вдаватися до такого потужного заходу захисту зернової маси у сховищі, як хімічне знезараження. Це застосування хімічно активних речовин, що пригнічують або зовсім знешкоджують шкідників зернових запасів та багато видів шкодочинних мікроорганізмів. Хімічне знезараження — швидкий і радикальний захід, який здійснюють за допомогою фумігації зерна, газації приміщень, обприскування розчинами, розкладання таблеток, протруєння тощо. Втім, цей спосіб частіше рекомендують для знезараження сховищ, протруєння насіння і захисту збіжжя ще на стадії транспортування.
У всякому разі ми маємо чітко усвідомити два ключові постулати. Перший — дешевше запобігти потенційним проблемам шляхом закладання на зберігання ідеально доробленої зернової маси (чистої, досушеної, знезараженої). Другий — краще провадити контроль за станом зерна удвічі чи утричі частіше, аніж потім вирішувати, що робити з кількома тисячами тонн зіпсованого збіжжя. Ліпше до такого справу не доводити!
Василь ЧЕРКАС, спеціально для газети "Агробізнес Сьогодні"
