Особливу увагу слід приділити збереженню продуктивної вологи, запаси якої на час сівби мають становити:
- в шарі 0–10 см — 10–15 мм;
- 0–30 см — 30–40 мм.
Обробіток ґрунту під озимі культури відрізняється від обробітку під ярі. Його складність полягає у тому, що озимі висівають восени, а цьому періоду, як правило, передує тривале спекотне посушливе літо, що ускладнює обробіток землі та появу сходів.
Чистий пар — єдиний попередник, що гарантує отримання повноцінних сходів і високу продуктивність пшениці озимої, особливо за мульчувального (дискового, плоскорізного) основного обробітку ґрунту (див. табл.).
Урожайність пшениці озимої по чистому пару залежно від обробітку ґрунту за 2011–2015 рр.
Доглядаючи за чистим паром, необхідно зважати на такі фактори:
1) обробляти ґрунт (культивувати) потрібно на різну глибину з поступовим її зменшенням;
2) у посушливий літньо-осінній період ґрунт необхідно обробляти на глибину загортання насіння, запобігаючи його висушуванню, адже глибина культивації, як правило, відповідає глибині висушування ґрунту. Робочі органи культиваторів мають бути плоскорізними. Ефективні також штангові культиватори. На чистих від бур’янів полях можна використовувати борони замість культиваторів;
3) обробляти ґрунт необхідно своєчасно, щоб не допустити заростання полів бур’янами. Адже в такому разі знадобляться додаткові культивації для їх знищення, а це знову-таки сприятиме додатковій втраті ґрунтової вологи.
Для поверхневого обробітку парів застосовують культиватори, обладнані робочими органами плоскорізного типу, які запобігають надмірному руйнуванню мульчі та перемішуванню сухих і зволожених шарів ґрунту, зберігають вологу на глибині зароблення насіння. На безполицевих фонах ефективні пружинні борони.
Розрізняють загальні правила підготовки ґрунту під озимі культури після польових та культур на зайнятому пару. Серед них основні:
1) збирати попередник чи культуру на зайнятому пару в оптимальні строки, аби якнайшвидше вивільнити поле;
2) одразу після звільнення поля провести поверхневий обробіток і внести добрива;
3) провести основний обробіток ґрунту. Його глибина залежить від погодних умов, вологості й щільності ґрунту, засміченості поля і тривалості інтервалу від збирання попередньої культури до сівби озимих: за посушливих умов, на чистих від бур’янів полях і в разі пізнього збирання попередника ґрунт обробляють на меншу глибину;
4) за потреби провести коткування, ефективність якого підвищується, коли запізнилися з обробітком, а також коли суха погода;
5) створити придатний для сівби дрібногрудкуватий стан ґрунту;
6) утримувати поле до сівби озимої культури чистим від бур’янів і запобігти утворенню ґрунтової кірки.
Під час підготовки зайнятих парів (озимі на зелений корм, зернові сумішки) та полів після непарових попередників (горох, соя, ріпак, колосові культури) вирішальне значення мають своєчасність, послідовність і регламентованість технологічних операцій: негайне лущення стерні важкими тандемними двослідними дисковими боронами на 8–10 см, обробіток комбінованими агрегатами на 10–12 см, розпушування ґрунту паровими культиваторами на глибину загортання насіння. Для покращання якості обробітку застосовують також зубові борони, мотики і котки.
Поля з-під багаторічних трав готують за енергоощадною технологією, що передбачає фонове дискування важкими боронами й наступне (за 2–3 дні ) мілке (12–16 см ) розпушування ґрунту комбінованими агрегатами. За дотримання агротехнічних норм така схема обробітку унеможливлює відростання люцерни й еспарцету, гарантує збереження залишкової вологи та акумуляцію навіть незначних (5–10 мм) літніх опадів.
Після грубостеблових культур (кукурудза на силос) ґрунти середнього і важкого механічного складу в день збирання врожаю поверхнево мульчують дисковими знаряддями, після чого культивують для вирівнювання поверхні поля. На схилах крутістю до 3° перспективним є чизелювання комбінованим агрегатом.
Після соняшнику на час сівби пшениці озимої верхній шар ґрунту достатньо пухкий, його поверхнево обробляють переважно широкозахватними дисковими лущильниками і боронами. За потреби проводять передпосівну культивацію.
Після баштанних культур, строки збирання яких ненабагато випереджають оптимальні строки сівби озимих, основним обробітком є поверхневий дисковими знаряддями для подрібнення післязбиральних решток і розпушування ґрунту на глибину 6–8 см.
Передпосівну культивацію під пшеницю озиму, ячмінь озимий, жито слід проводити безпосередньо перед сівбою на 6–8 см, сіяти на глибину 4–6 см у вологу осінь, в суху — на 7–8 см. Якщо не дотримати цієї агровимоги, зерно зависає у напівсухому прошарку ґрунту і сходи будуть зріджені. Найбільш придатні для допосівного обробітку культиватори зі стрілчастими лапами на S-подібних пружинних стояках.
Під дрібнонасіннєві озимі культури, зокрема ріпак, потрібен ретельний передпосівний обробіток ґрунту. Насіння ріпаку дрібне, тому для отримання дружних сходів на глибині загортання насіння (2–3 см) необхідно створити вирівняний, вологий, пухкий із дрібногрудкуватою структурою шар ґрунту.
Під ріпак добре вирівняне поле культивують безпосередньо перед сівбою на глибину 4–5 см культиваторами зі стрілчастими лапами на S-подібних пружинних стояках. Ріпак озимий сіють пневматичними сівалками, які забезпечують оптимальну глибину загортання і норму висіву насіння.
Економічно вигідним у разі вирощування озимого ріпаку є суміщення операції основного і передпосівного обробітку ґрунту із застосуванням комбінованих агрегатів або ґрунтообробно-посівних комплексів.
Отже, можна дійти висновку, що обробіток ґрунту під озимі культури насамперед має бути своєчасним, зберігати ґрунтову вологу, забезпечувати ретельне вирівнювання поля, особливо під ріпак озимий.
Олександр ЦИЛЮРИК, доктор с.-г. наук,
Дніпровський державний аграрно-економічний університет
