Постійне збільшення вартості паливно-мастильних матеріалів негативно впливає на стан забезпечення ними сільськогосподарських товаровиробників, і з часом може привести до суттєвого зменшення виробництва сільськогосподарської продукції в Україні або до їх подорожчання.
Одним із шляхів поліпшення стану забезпечення сільгосптоваровиробників паливно-енергетичними ресурсами є розвиток біологічних видів палива, а саме - дизельного біопалива.
Часткова заміна традиційних видів палива біологічними підвищує енергобезпеку країни; сприяє виконанню Україною вимог щодо зменшення викидів в атмосферу, передбачених Кіотським протоколом до Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату; створює гарантований ринок збуту сільськогосподарської сировини.
Як свідчить досвід Європи, впровадження біопалива зустрічається з цілим рядом сировинних, технологічних, економічних та технічних труднощів.
У Євросоюзі врегулювання цих питань здійснюється через:
- директиви щодо державної підтримки ринку біопалива;
- стандарти, що регулюють якість біопалива;
- державне фінансування наукових досліджень й дослідно-впроваджу-вальних робіт щодо сприяння розвитку виробництва біопалива;
- державну підтримку будівництва біопаливних заводів.
Важливою є директива 2003/30 Європарламенту й Ради Євросоюзу від 8 травня 2003 року щодо сприяння споживанню біопалива, а також інших видів відновлювального палива на транспорті, яка покладає на країни Євросоюзу обов'язки щодо:
- досягнення обов’язкової фіксованої частки альтернативних видів палива в загальному обсязі енергоносіїв;
- збільшення використання біомаси для виробництва біопалива, що виробляється із сільськогосподарської продукції;
- розробки й впровадження економічних механізмів, що стимулюють
процес заміни традиційних видів палива альтернативними, шляхом звільнення від податку, а також фінансової допомоги для переробної промисловості.
В Україні є певні напрацювання у цій галузі.
Згідно із Законом України «Про альтернативні види рідкого та газового палива», Законом України «Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України щодо сприяння виробництву та використанню біологічних видів палива», Указом Президента України «Про заходи щодо розвитку виробництва палива з біологічної сировини» для розвитку виробництва дизельного біопалива:
- схвалено Програму розвитку виробництва дизельного біопалива на період до 2010 року;
- проведено наукові дослідження технологій вирощування ріпаку для різних кліматичних зон;
- розробляється нормативна документація (стандарти);
- розширюються площі вирощування ріпаку.
В аграрному секторі - розпочато розробку нормативної документації (державних стандартів, гармонізованих із стандартами ЄС) щодо виробництва та використання дизельного біопалива; виготовлені та випробувані дослідні лінії (малої потужності) з виробництва дизельного біопалива; вживаються заходи щодо зміцнення сировинної бази шляхом розширення площ вирощування ріпаку.
Ріпак - друга в Україні олійна культура за площею посіву та валовим виробництвом. Він поступається лише соняшнику. Під вирощування культури залежно від року використовується майже 1-2% ріллі. Вирощуванням культури зайнято більш ніж 3 тис. сільськогосподарських підприємств. Валовий збір насіння ріпаку в країні був рекордним у 2008 році і становив понад 2,87 млн т, що майже втричі перевищувало показники попереднього року. В результаті зниження посівних площ і незадовільної перезимівлі озимого ріпаку в 2009 і 2010 роках під культурою було зайнято відповідно 1013,6 і 913,3 тис. га. (зокрема, 799,38 тис. га озимого ріпаку і 107,17 тис. га - ярого). Валове виробництво насіння у 2009 році дорівнювало 1,818 млн т, у 2010-му - 1,331 млн т. Середня урожайність озимого ріпаку в 2008 році становила 20,8 ц/га; у 2009 - 18,7 ц/га; у 2010 - 17,5 ц/га.
Під урожай 2011 року засіяно озимим ріпаком 1033,8 тис. га (рис. 1)
Незважаючи на високі темпи зростання виробництва, ми поки що відстаємо від країн Європи, де валовий збір ріпаку перевищує український.
Наразі в Україні основні інвестиції спрямовані, переважно, у галузь сировинної бази, оскільки іноземні та вітчизняні інвестори зацікавлені у збільшенні експорту насіння ріпаку, а не у переробці його на біопаливо. І тут слід згадати досвід Польщі, де згідно з Стратегією розвитку відновлювальної енергетики передбачається до 2020 року досягнути 20% частки альтернативних видів палива в транспорті, для чого будується 26 біопаливних заводів потужністю від 25 до 150 тис. т пального на рік.
Враховуючи високі темпи будівництва нових біопаливних заводів у країнах Європи та їх відсутність в Україні можна очікувати, що наші сільськогосподарські товаровиробники стануть лише постачальниками рослинної сировини для іноземних виробників.
Програми розробки та виробництва біопалива з відновлюваної сировини прийняті, впроваджені та функціонують у переважній більшості
розвинутих країн світу. Результати впровадження таких програм у різних країнах беззаперечно виправдовують доцільність виробництва і застосування біологічних видів палива не тільки з точки зору покращення екології довкілля, а також і як продукту, виробництво якого є прибутковим.
Однак на початковій стадії такого виробництва в кожній із країн на рівні державного регулювання було вжито заходів та прийнято державні програми підтримки, спрямовані на сприяння розвитку виробництва та споживання біопалив.
На жаль, не дивлячись на вкрай складну ситуацію із забезпечення населення та народного господарства нафтопродуктами та природним газом, пов’язану із імпортом цих продуктів, розвиток біоенергетики в Україні знаходиться на низькому рівні.
Україна має потужний сільськогосподарський потенціал: із загальної території 60,4 млн га сільськогосподарські угіддя становлять 41,8 млн га, з них орні землі - 32,6 млн га. Природна середня урожайність зернових культур - 26 ц/га (більше, ніж на ґрунтах країн Європи і більшості країн світу).
Тому абсолютно логічним є порушення питання щодо організації широкомасштабного виробництва біодизельного палива та його використання замість мінерального палива.
