Продукція із маркуванням його компанії успішно продається у Північній Африці, країнах Перської затоки, Венесуелі тощо. А щойно після конференції було повідомлено, що Українська борошномельна компанія досягла угод із представниками 10 країн щодо постачання борошняних продуктів. Це Гвінея, Сурінам, Сейшели, Коста-Ріка, Ірак, Іран, Колумбія, Мадагаскар, Ефіопія та М’янма.
Тож Ігор Кобеля є тією людиною, яка добре знає сьогоднішню ситуацію у зернопереробному бізнесі.
За кількістю населення Україна — це велика країна, ми споживаємо багато власного борошна. Але й експорт його також збільшився останнім часом. У цьому маркетинговому році ми займаємо п’яте місце за експортом борошна в світі, якщо розглядати ЄС як колективного експортера, оскільки там немає митних бар’єрів між країнами. Українське борошно набуває міжнародного визнання й перспектив.
Українська борошномельна компанія — один із лідерів вітчизняного борошномельного ринку, у тому числі й за показниками експорту. До 18% усього українського експорту борошна — це наша компанія. Ми порівнюємо себе з виробниками тих країн, які знаходяться у басейні Чорного та Середземного морів. Лідером у нашому регіоні щодо борошна є Туреччина. Інший наш конкурент — Росія. Особливістю цього року є те, що російське борошно завдяки державним субсидіям стало більш конкуренто привабливим за ціною.
Здавалося б, ми, завдяки морям і нашим портам, могли б поставляти борошно дуже далеко. Колега з Казахстану розповів, як вони працюють зі своїми ближчими сусідами — Узбекистаном та Туркменістаном. Далі вони не можуть продавати — у них закоротке «торговельне плече». А у нас за рахунок моря є можливості без географічних обмежень. Ми прораховували, наприклад, Бразилію. Вони споживають борошно в шалених кількостях, і ми думали, що зможемо дістати той ринок. Але не виходить: заважають митні збори, логістика тощо.
Кажуть, що українське борошно розширює географію продажів. Але на «глобусі України» чомусь не видно основних його споживачів. Вони нам недоступні через відсутність міждержавних договорів. Ми не продаємо багато борошна, наприклад у ЄС. Причина проста: ті ринки добре захищені квотами або митами. Україна вибирає нашу експортну квоту в ЄС за два тижні. Тому й експортуємо туди, куди дістаємо. До африканських країн, Ізраїлю та Палестини, десь хтось таємно до Північної Кореї… А на той берег Атлантики — до Венесуели, Пуерто-
Ріко…
Я от думаю — як це виходить? Турецькі бізнесмени купують нашу пшеницю, везуть до Туреччини, там її мелють… І тоді на експортних ринках борошна більш конкурентоспроможні, ніж ми! А все складається з дрібниць. Турки мають великі виробничі потужності прямо в портах. Там пшениця, отримана з корабля, відразу ж мелеться, а потім борошно перевозиться на корабель. Це перевага логістики. Але є ще один фактор. Турецькі експортери сплачують ПДВ тільки наприкінці ланцюга, а не на кожному етапі, як у нашій країні. Ну а наші вітчизняні змушені очікувати упродовж 30–60 днів на повернення ПДВ.
Про додаткові компоненти до борошна. Це тенденція, яка нині помітна скрізь. Туреччина навчилася із будь-якої пшениці виробляти борошно, в тому числі завдяки добавкам. Світ ускладнюється, в економіці зростає конкуренція. З’являються нові рішення для будь-якого продукту — більш економічні, вигідніші. Отже, борошномели бачать цей тренд у бік використання добавок. У нас теж на підприємствах є лінії для вітамінізації, фортифікації борошна тощо. У той же час ми зберегли інерцію якості. Наші борошномели працюють, дотримуючись традиційних правил і стандартів. Потрібно десь писати на мішках із борошном «Зроблено в Україні», і сам ринок приходитиме до нас. Він чутливий до доброї якості і має дізнаватися, що з України йде достойна продукція.
Було б логічно біля заводу з виробництва борошна створити ще й макаронну фабрику або принаймні лінію. Найближчим продуктом у ланцюгу переробки пшениці є, після борошна, макарони. Але треба розуміти, що це інфраструктурний бізнес, який має високий бар’єр для входу. Як підвищити конкурентоспроможність українського борошна? Бо на цьому ринку конкуренція стає фронтальною. Така ситуація завжди призводить до зменшення маржі та пошуку нових способів отримання прибутку. Звичайно, нам потрібно максимально оптимізувати всі процеси. Але цього недостатньо.
Я бачу, чого не вистачає українським борошномелам, і що вміють робити наші турецькі конкуренти. Вони здатні працювати безпосередньо на зовнішніх ринках, тоді як ми чекаємо на посередників, а до кінцевого споживача не рвемося. В українському бізнесі все ще мало маркетингу, вміння продавати. Наприклад, турки використовують логістичні хитромудрі правила торгівлі, вони можуть заробляти не на високій маржі, а на великих обсягах продажів. Розуміють, у чому сенс високих швидкостей та значних обсягів товарообігу, стратегія великомасштабної торгівлі.
Хотів би поскаржитися на «Укрзалізницю». Чималий відсоток її перевезень припадає на підприємства борошномельної промисловості. Але коли головний монополіст не може надати вам вчасно і в потрібній кількості контейнери — це вбиває галузь. Ну не возять борошно на великі відстані автомобілями! Перевезення автотранспортом, враховуючи вартість палива та складність логістики, є вкрай невигідним. І тут проблема полягає у системі організації наших державних
структур.
Які можуть бути рецепти розвитку українського борошномелля? Учасники ринку мають прагнути об’єднатись та спільно пропагувати себе в Чорноморському регіоні. Держава повинна знайти можливості для вигідних міжурядових угод, щоб збільшити ринкові квоти для українського бізнесу. Уряд мав би вести діалог з українськими експортерами, проте робить це мляво. Експорт пшениці можна й потрібно перетворювати на експорт борошна та інших продуктів із доданою вартістю. Тобто ми повинні виходити з ніші сировинної економіки.
В Україні багато романтично налаштованих бізнесменів зараз кинулися у борошномельну промисловість. Так, туди можна йти, бо є куди. Але чи не отримаємо наслідки, як із соняшниковою олією? Тепер переробні потужності на ринку олії значно перевищують кількість наявної сировини. Конкуренція зростатиме і на борошномельних заводах, це очевидно.
Записав Ігор ПЕТРЕНКО
