Батіг із пряником на кінці
Відносини українських аграріїв із державою ніколи не були простими. В буремні 90-ті чимало спритних політиків усіх рівнів заробили собі політичний (і не лише) капітал під плачі та зойки на тему «українське село гине!».
У «нульових» роках наші фермери із заздрістю поглядали на своїх польських колег, які буквально розкошували на державних дотаціях розширеного Євросоюзу.
Між тим позиція збіднілої держави щодо розвитку агросектора видавалася заснованою на відомій приказці про порятунок потопельників… І більшість аграріїв потроху навчилися виживати на ринку й розвивати свій бізнес «не завдяки, а всупереч» байдужості держави. Тоді в середовищі найбільш активних агровиробників і народився відомий імператив: «нехай не допомагають – аби лиш не заважають!».
Подібну позицію нещодавно висловив авторові один фермер із Київщини на умовах анонімності: «З чиновниками не маю практично жодних відносин. За що їм любити мене, як я у них ніколи й нічого не просив? Ось лише нещодавно потрібна була мені одна довідка, то чиновник у відповідь почав скаржитися, що в нього вдома «півень не здоровкається», тобто за цей папірець я, вочевидь, мав віддати йому цілий мішок свого зерна…».
Аграрна політика уряду роками базувалася на класичному поєднанні принципу «батога та пряника». «Батогом» виступала система оподаткування виробників зі складним комплексом пільг і винятків, «пряником» – не менш складна система державних дотацій і компенсацій.
Як би то не було, але нині вже навіть недоброзичливці не можуть говорити про відсутність державної підтримки аграріїв. Але ось наскільки ефективна ця допомога? Цьогоріч аграрії освоїли лише 18% із запропонованих державою 6,3 млрд грн дотацій. Це означало, що більшість програм державної підтримки АПК не спрацювала…
Між тим, зі слів заступниці міністра агропродполітики України Олени Ковальової, МінАПК нещодавно провело опитування агровиробників, і більшість опитаних вважають найважливішим для свого бізнесу доступність дешевих грошових ресурсів.
Власне, факт незапитаності аграріями програм держпідтримки АПК і став причиною організації наради із залученням народних депутатів України, керівників профільного відомства, наукових установ АПК, провідних аграрних експертів.
«Просто ти живеш не на тому березі ріки…»
Учасники наради апелювали до системи державної підтримки агровиробників, яка показала свою ефективність у країнах ЄС.
У Європейському Союзі 40% держбюджету (цього року це 58,8 млрд євро) спрямовується на підтримку малих агропідприємств. У перерахунку на 1 га європейський фермер щороку отримує 254 євро державної підтримки. На думку чиновників ЄС, малі агропідприємства неконкурентні за своєю природою, тож якщо зменшити розмір їх державної підтримки, половина з них збанкрутує. У Європі 70% державних дотацій отримують фермери, і половину своїх доходів вони мають саме за рахунок них.
У Німеччині холдинги становлять лише 4% усіх агропідприємств, а в Польщі – 7%. У Євросоюзі за останні 10 років кількість аграріїв зменшилася із 14,5 млн до 10,5. Найбільше скоротилася чисельність мікровиробників і малих агропідприємств. Іде процес укрупнення господарств з метою підвищення їх конкурентності.
ЄС надає підтримку своїм аграріям більше із соціальних міркувань, ніж економічних. Разом із тим, зараз у разі надання цієї підтримки акцент переноситься із розміру земельної площі господарства на показники ефективності його роботи. Тепер у ЄС кошти для аграріїв виділяють на інновації та розв’язання проблем екологічної безпеки.
В Україні наразі налічується 45,5 тис. агропідприємств (у тому числі 110 агрохолдингів на земельній площі 5,6 млн га) і 5 млн домогосподарств. Вони забезпечують 40% валового продукту АПК, у них утримується 77% поголів’я корів (або 1,5 млн голів), 60% свиней і 50% птиці.
В країні з метою підтримки малих агропідприємств спрямовується лише 1% держбюджету, і на кожен гектар земельної площі фермер щороку отримує 5,9 євро (!) державної допомоги.
Отримає кожен
Леонід Козаченко, який виступив модератором наради, від імені Української аграрної конфедерації презентував схему підтримки та оподаткування аграрних підприємств, яку після доопрацювання буде запропоновано Верховній Раді України для прийняття у вигляді закону.
1. Сімейні господарства (аграрні мікропідприємства) націлені на задоволення потреб місцевої громади, а також на виробництво нішевих продуктів харчування. Займатися вирощуванням пшениці та кукурудзи для такого господарства неефективно. Врахуймо, що сучасний зернозбиральний комбайн коштує у середньому 200 тис. доларів США.
Аграрним мікропідприємствам пропонується надавати державні дотації із розрахунку на 1 грн вартості реалізованої продукції. Це дозволить вивести мале виробництво з тіні. Адже нинішня схема оподаткування за четвертою групою для аграріїв нецікава.
2. Малі сільгосппідприємства, об’єднані в кооперативи, можуть експортувати свою продукцію. Їм пропонується надавати дотації у перерахунку на 1 га земельної площі або на 1 кг (літр) виробленої агропродукції.
3. Середні за розміром агропідприємства орієнтовані на національний ринок, а об’єднані в кооперативи – також і на світовий. Для них слід в оподаткуванні застосовувати систему акумуляції ПДВ, а також право нерозподіленого прибутку.
4. Агрохолдинги варто залишити на загальній системі оподаткування. Їх можна спонукати реєструватися як кластер або індустріальний парк, адже в складі холдингу зазвичай працюють десятки або й сотні агропідприємств. Учасники агрохолдингу мають сплачувати податки цілим об’єднанням.
Хто кому миліший…
Запропонована схема викликала бурхливу дискусії у залі наради. Кожен доповідач гаряче обстоював власний варіант розподілу коштів держпідтримки аграріїв та оподаткування агропідприємств. Наприклад, генеральний директор Української аграрної конфедерації Павло Коваль запропонував триматися в оподаткуванні агровиробників принципу квазіакумуляції ПДВ.
Чимало критики лунало на адресу Мінагропродполітики, яке виступає оператором державної підтримки агросектора. Урядовцям закидали, що далеко не кожна гривня державної допомоги потрапляє до кишені виробника, що основну частку державних дотацій у нас отримують багаті аграрії.
Лунали й «викривальні» гасла про те, що ось агрохолдинги отримують собі від іноземних банків кредити під мізерні відсотки – тож чи варто державі їх взагалі підтримувати?!
Натомість представники Всеукраїнської аграрної ради закликали зберегти холдинги, які забезпечують Україні конкурентну перевагу на європейських ринках продовольства.
Знайшлися у залі й «гарячі голови», які вимагали припинити державну підтримку суміжних з агрокомплексом сфер виробництва. Зокрема, ось цього року з 4 млрд грн, виділених на підтримку тваринництва, 1,2 млрд підуть на фінансування будівництва тваринницьких комплексів – чи справедливо це? Або чи правильно державі компенсувати агровиробникам вартість придбання вітчизняної сільгосптехніки – нехай би машинобудівники самі шукали шляхи виживання!
Проте, вочевидь, слід погодитися із зауваженням заступника міністра агропродполітики України Віктора Шеремети про те, що підтримка машинобудівників означає також підтримку аграріїв, які в них купують сільгосптехніку – так само й із сільськими будівельниками, які створюють основні фонди тваринництва. «Компенсація витрат аграрія стосується і техніки, і виробничих будівель», – підтримала колегу заступник міністра агропродполітики України Олена Ковальова.
Пані Олені довелося захищати програми державної підтримки агровиробників від різкої критики:
– Державні програми підтримки сільгоспвиробників не спрацювали з низки причин. Дію окремих ще не завершено. Але не слід забувати, що, наприклад, завдяки дії програми підтримки тваринництва падіння поголів’я ВРХ в Україні, яке за минулі 3 роки становило 4% щороку, цього року знизилося до 1%, а до 2050-го прогнозується зростання тваринництва в Україні на 60%. У галузі садівництва попит виробників на державну підтримку перевищував можливості МінАПК, в основному, через масову закупівлю саджанців, тому й не вдалося забезпечити підтримкою усіх, – зауважила вона.
Для порятунку села підтримаємо фермера
Чи не єдине, в чому були одностайними учасники наради, – це необхідність посилення державної підтримки фермерських господарств.
І то не лише тому, що ООН оголосило 2017-2027 роки десятиріччям підтримки фермерів у світі, а 87% агропідприємств на землі становлять фермерські, і цей тип агрогосподарства, в якому люди працюють на себе та самі себе забезпечують усім необхідним для своєї праці, є найбільш ефективним.
На перший план тут виходить соціальний фактор. Згадаймо, що в нині чинній Коаліційній угоді влади основою українського АПК проголошено саме сімейне фермерське господарство. Необхідність підтримки фермерства диктується принципами продовольчої безпеки держави, а також принципами підтримки села – в Євросоюзі це вже зрозуміли. До того ж 75% покупців сільгосптехніки – це малі агропідприємства. Відтак, підтримавши фермера, ми також надамо поштовх розвитку вітчизняного машинобудування.
А, може, нам спочатку закони поміняти?
Як зауважив у своєму виступі заступник керівника Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Верховної Ради України Олександр Бакуменко, один гектар в Україні дає у 44 рази менше агропродукції, ніж у Данії – і з цим треба щось робити. Виходячи з цього, народний депутат разом із групою однодумців розробили та зареєстрували у Верховній Раді проект Закону «Про основні засади державної аграрної політики та державної політики сільського розвитку».
Варто зазначити, що вже в самій назві документа чи не вперше зафіксовано зв’язок між розвитком агрокомплексу та власне сільських поселень і територій. Зі слів пана Бакуменка, законопроект містить 15 пріоритетів розвитку АПК в Україні та має створити законодавчу базу для розвитку національного агрокомплексу. А вже на ній можна буде коректно розвивати систему державної підтримки різних видів агропідприємств, підкреслив він.
На переконання народного депутата, ефективним заходом підтримки агровиробника може стати закон про зниження ставки ПДВ на продукти харчування, аналоги якому прийнято в 19 країнах, і проект якого вже два роки лежить у Верховній Раді без руху.
Втім, на думку Олени Ковальової, прийняття такого закону зараз не на часі.
– Ми підтримуємо ідею зниження ставки ПДВ на продукти харчування, проте за умов війни треба балансувати держбюджет. А його втрати від такого кроку можуть сягнути 50 млрд грн щороку, – зазначила вона…
Як оголосив, закриваючи нараду, Леонід Козаченко, невдовзі експертів аграрного ринку запросять на другий тур обговорення заходів розвитку системи державної підтримки агровиробників. Хочеться вірити, що цього разу до участі в дискусії запросять і самих аграріїв, які, звичайно, краще за усіх знають, якої саме підтримки держави вони потребують.
Експертна думка
Віктор ШЕРЕМЕТА, заступник міністра агропродполітики України
– Наша основне завдання – підтримати аграрні мікрогосподарства, адже це селоутворювальний фактор. За останні роки з країн Балтії та Болгарії виїхало до третини населення. Це спричинило дефіцит робочої сили в країнах Західної Європи. Тепер ця тенденція дійшла і до Західної України.
Наш закон про фермерське селянське господарство передбачає компенсацію фермерам лише частини ПДВ. Ми мусимо створити в Україні групу з оподаткування 4А, адже фермер зараз знаходиться у таких самих податкових умовах, що й агрохолдинг. Інакше наші селяни втікатимуть до Європи.
Пропоную розмір земельної площі для середнього агропідприємства обмежити не 10 тис. га, а 5 тис. – тоді це буде селоутворювальний чинник. Для агрохолдингів має бути інший податковий підхід. А середній підприємець не претендує на державну підтримку – йому важливо, щоб держава його просто не чіпала.
Леонід КОЗАЧЕНКО, народний депутат України, президент Української аграрної конфедерації
– У нас в АПК працюють різні суб’єкти господарювання, і ми маємо прийняти рішення про те, яку державну підтримку необхідно забезпечити для них. Чи маємо ми зробити сільське господарство сімейним (фермерським), як у Європі? Ми повинні зважити все. Відкинути сімейні господарства ми не можемо, як і середні за розміром агропідприємства, створені здебільшого на базі колишніх колгоспів. Маємо також агрохолдинги, націлені передусім на зовнішні ринки. Якою має бути політика держави в аграрному секторі економіки? Звичайно, повинні існувати всі типи господарств, проте який із них має бути основним?
Сергій ПОНОМАРЬОВ, спеціально для газети "Агробізнес Сьогодні"
