«Я летів над усією Україною і над половиною Білорусі з півдня на північ, а потім з Мінська на схід над Білоруссю й Росією у Москву, — пише правозахисник і дисидент Сергій Шаров-Делоне, який нині живе в Росії. — День був ясний, сидів я біля ілюмінатора і дивився униз. На суцільно оброблену землю від Одеси до Полісся, на оброблені поля, викроєні серед Поліських лісів, на суцільно оброблені землі в Білорусі до російського кордону… Й на ті, що заростають кущами, давно занедбані поля у Росії — від кордону й до Москви».
Ці спостереження було опубліковано влітку. А з початком осені, з 1 вересня офіційно починає діяти Угода про асоціацію між Україною та ЄС. І між цією подією та думками правозахисника є очевидний зв’язок.
Угода ця разом з наданням безвізового режиму для українців стала символом нашої приналежності до європейського способу життя, до розвиненої цивілізації. Економічне зближення України з ЄС розпочалося ще до початку дії Угоди.
По суті, одразу від Євромайдану нам почали допомагати технологіями і грошима. Підсумки співпраці цікаво аналізує видання Zn.ua. Воно наводить результати досліджень динаміки ефективності експорту з України. Згідно з підрахунками Міністерства економіки, які наводить Zn.ua, за 2016 рік український експорт у Євросоюз виріс на 3,7%. А цьогоріч бачимо ще серйозніше зростання.
За перше півріччя 2017 року, повідомила заступник Міністра аграрної політики й продовольства України Ольга Трофімцева, експорт української агропродукції у ЄС збільшився на 31,4% у порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Виросли обсяги постачання на європейські ринки кукурудзи, сої, макухи, соняшникової олії, м’яса й харчових субпродуктів птиці, маргаринів, солодового екстракту, ячменю, хлібобулочних і кондитерських виробів, горіхів та меду. Також помітно збільшився експорт на європейські ринки перероблених продуктів із доданою вартістю: масла вершкового, сушених овочів, шоколаду, консервованих помідорів.
Тобто можна вже сьогодні констатувати, що наша країна від підписання Угоди про асоціацію з ЄС виграла.
Як тільки європейці надали нам певні преференції, ми почали торгувати тим, чим раніше не могли. Те, що вважалося для експорту не надто придатним, насправді виявилося доволі ефективним. Ми почали в Європу везти яйця, томатну пасту, яблучний і березовий соки, мед, молочні продукти, натуральне й штучне хутро, деревину, вироби борошномельно-круп’яної промисловості, матеріали для виготовлення плетених виробів (лозу), жири, навіть равликів. Також передбачена лібералізація торгівлі деякими промисловими товарами. Тобто Україна і наш бізнес отримали в структурах ЄС та представниках європейського бізнесу надійних партнерів.
У грошовому вимірі загальний обсяг експорту в ЄС у першому кварталі ц. р. досяг $4,5 млрд. Це майже на $400 млн більше, ніж на піку розквіту режиму Віктора Януковича — у першому кварталі 2013 року.
Голова Представництва ЄС в Україні Юґ Мінґареллі вважає, що «за останні три роки Україна здійснила дуже багато політичних та економічних реформ. Це факт». Ми самі його не завжди хочемо (і прагнемо) помічати й усвідомлювати. Ну що ж — для того щоб подивитися на себе збоку, варто послухати дипломата Мінґареллі чи правозахисника Шарова-Делоне. Або колишнього посла США в Україні Джона Хербста: «Для українських реформаторів прогрес у перетворенні держави тягнеться повільно… {Однак} у вельми складних умовах успіхи значно перевершили очікування багатьох добре інформованих спостерігачів, які вони висловлювали три роки тому. Так, прогрес міг би бути й більш вражаючим. Але він і так доволі значний».
Російська Федерація відверто намагалася не дати нам підписати й ратифікувати Угоду про асоціацію із Європейським Союзом. Деякі українські політики цілком серйозно кажуть і нині: ми втратили ринок Росії, бо не прорахували наслідки угоди з ЄС. Але хіба ж ми хотіли втрачати ринки РФ? Ні. Нам було б непогано торгувати з усіма сусідами по периметру — з ЄС, Росією, ми не проти.
Розрив відносин, анексія, війна — це був не наш вибір, а клептократичного режиму РФ, який вимагає від усіх сусідніх країн не угод, а васальної залежності. Це російські урядовці чавили бульдозерами яблука і гусей, відмовилися від торгівлі з Україною, наклали ембарго на українські продукти і навіть заборонили транзит наших товарів у треті країни через Росію. За принципом «Або Україна— навіки з нами, або ми будемо всіляко стромляти вам палиці в колеса».
Наприклад, щоб позбавити Україну газового транзиту з РФ у Європу, який щорічно дає нам $2 млрд, Росія вже вклала в проекти й лобіювання обхідних газопроводів близько $15 млрд. І не факт, що вони колись запрацюють взагалі. Ще анекдотичний приклад. РФ припинила купувати українське свиняче сало, і його експорт у нас впав на 98%. Та виробники переорієнтувалися, і тепер вітчизняним салом зацікавилися Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Естонія, Німеччина, Камбоджа, Сінгапур, Багамські острови, Канада, Панама та Австралія. Ну, а РФ незадоволена не лише Україною: Кремль веде торговельні війни з Туреччиною, ЄС, країнами Скандинавії і навіть зі своїм найближчим партнером — Білоруссю.
Так, через неадекватну реакцію Росії на наші міжнародні угоди ми дещо втратили, але й отримали чимало. Не тільки найбільшого на континенті Євразія торговельного партнера, але й прогнозованого сусіда — Євросоюз. І також перспективи прямої співпраці не лише з розвиненими ринками, а й з країнами Азії, Африки, Латинської Америки.
Вероніка Мовчан, директор Центру економічних досліджень, робить висновок: «За рахунок того, що Україна впроваджує європейські стандарти в сфері безпеки продуктів як харчових, так і промислових, ми можемо заходити не тільки на ринок ЄС, але й на ринки інших країн».
«Україна не повинна бути аграрним придатком Європи», — застерігають нас політики, переважно ті, що є представниками промислових регіонів. Причому промисловість зараз виглядає набагато більш архаїчною, ніж модерний український агробізнес…
Придатком чи «підбрюшшям», як ще люблять казати московські пропагандисти про інші країни, звісно, ми бути не повинні. Але ж тут вжито некоректне слово «придаток». Чи можна сказати, що Сінгапур — фінансовий придаток Азії? Або Японія — електронний придаток усього світу? Треба вміти використовувати свої конкурентні переваги, які країні дав Бог. А зневага до аграрного бізнесу, прихована у слові «придаток», їде ще від радянських часів. Звідтоді, коли селяни упосліджувалися, а на картоплю й буряки посилалися студенти і науковці — цілком у дусі комуністичних ідей Мао Цзедуна.
Звісно, є держави диверсифіковані, майже цілком самодостатні — наприклад США. Але таких на земній кулі небагато. Усі на планеті нині залежать від торговельних відносин, постачальників того чи іншого продукту. І тому є суверенним гармонійним доповненням (а не придатком) до концерту інших країн. Угода про вільну торгівлю з ЄС створює передумови для України стати невід’ємною частиною торговельної мережі по всій планеті. Ще вона дає можливість нам повною мірою інтегруватися у ринок фінансових послуг, інвестицій і капіталу країн ЄС. Це дасть економіці (й аграріям зокрема) доступ до дешевого і довгострокового фінансування.
Європейська Бізнес Асоціація провела опитування серед керівників 142 найбільших міжнародних і вітчизняних компаній, що працюють в Україні. Результати показали, що негативні настрої бізнесменів за останній рік зменшилися. За версією ЄБА, індекс інвестиційної привабливості (ІІП) України продемонстрував найбільше зростання із 2011 року.
«На гречці та соняшнику не постають великі держави», — чуємо постійно такі декларації, наприклад, на телеканалі «НьюсВан». По-перше, Україна й не прагне імперської «величі» — нам достатньо бути нормальною розвинутою країною, гідною своїх сусідів. По-друге, чи не на базі сільського господарства постали такі помітні країни, як Австралія, Канада, Бразилія? Ізраїль теж розвинувся у пустелі, з нуля на кібуцах — сільськогосподарських комунах. Та й США досі пишається своїми прадідами-засновниками — ковбоями, тобто пастухами ВРХ, і фермерами. Слово «фермер» — одне з найпочесніших в Америці, і так називали себе кілька американських президентів. Корови й гречка — це, як казав Карл Маркс, лише базис.
Завдання ж Уряду: не обмежитися продажем сировини. Не захворіти на «голландську хворобу» паразитичного животіння за рахунок природних ресурсів і сировини. На цю біду Нідерланди, до речі, давно вже перехворіли, а зараз ми бачимо всі її ознаки саме в Росії, яка животіє на нафтогазовому експорті. Зараз мало кому потрібні крокуючі екскаватори, мільйони тонн чавуну й десятки мільйонів томів Максима Горького. Розвинена економіка виробляє не їх, а маленькі смартфони й комп’ютери, розумні технологічні рішення, численні дрібні послуги. І багато чого крутиться саме навколо агросфери, харчової й переробної промисловості, туризму, тобто агробізнесу.
Безвізовий режим із ЄС, який отримали українці, можливо, підсилить тимчасову трудову міграцію. Наші люди більше їздитимуть у Польщу й Чехію на сезонні роботи. Це добре і для тих, хто хоче заробити трохи валюти, і для країни в цілому: до нас приходитимуть із Заходу передові аграрні прийоми і технології, як потрапляли вони через заробітчан у ту ж Польщу чи Туреччину.
Віце-прем’єр із питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе підкреслила, що успіх Угоди про асоціацію залежить від напруженої праці з ЄС та іншими західними країнами. Тут доречно процитувати президента з країни ковбоїв Джона Кеннеді, коли він у 1960-х роках пообіцяв політ на Місяць: «Ми зробимо це! Не тому, що це легко… А тому, що це важко!».
Ігор ПЕТРЕНКО, спеціально для
газети "Агробізнес Сьогодні"
