У 2012 році заснував громадську організацію «Молодятинські опришки», що займається мисливством і традиційними гуцульськими ремеслами, зокрема й вівчарством. Ця справа знайома йому з дитинства, він уважає, що гуцули й вівці — це природний симбіоз живих істот. Вівця — унікальна тварина, суперкорисна: вона дає шерсть, молоко, м’ясо і шкіру. Фермер вивчав роботу вівчарів у Казахстані, Киргизстані, Туреччині, Австрії. Вважає, що тисячолітні традиції можна і треба поліпшувати за допомогою сучасних технологій. Створив господарство, що називається Центр відродження вівчарства. П’ять років тому очолив Асоціацію вівчарів України, буває на слуханнях у Верховній Раді, де обстоює інтереси галузі. Фермер-гуцул переконаний, що в Карпатах вівчарство — це можливість дати гірському краю розвиватися.
Василь Стефурак, фермер
• Чи велика у вас отара, пане Василю?
— Є поняття товарного фермерства, коли отари — це тисячі голів. А селекція — це як робота інженера в конструкторському бюро: вона не масова. Маю 200 голів породистих овець. За племінної роботи фермер не може їх тримати забагато. У мене максимум було 500 голів одночасно. Тому що маєш кожну вівцю знати в обличчя. Потрібно досліджувати їх, знаходити тих, що здатні жити в наших непростих умовах.
Я перебрав пару десятків порід маточного поголів’я — австрійські, німецькі, середньо-азійські… Звичайна вівця дає до літра молока на день, породиста — до трьох. Ваш скромний слуга опікується вівцями 10 років, із них активною селекцією — років сім. Основна мета — дати жителям віддалених гірських населених пунктів таку породу овець, яка витримуватиме суворий клімат Карпат, терпітиме болотисту місцевість, щоб гниль копитна їх не била.
Взявши за основу найкращі європейські й азійські породи, застосовую методи схрещення, покращення, адаптації… Вивожу свою карпатську породу овець, яка б відповідала сучасним світовим вимогам. Тримаю кілька десятків порід, зокрема екзотичних. Штучні запліднення не проводжу, все має відбуватися природно.
Тепер в українських реаліях бачу, що найбільшу ефективність показують дві породи овець: м’ясо-молочна й молочно-м’ясна. І обов’язково — з тонкорунною вовною: на неї завжди є попит, із неї багато чого можна зробити. На ринку бракує хорошої тонкорунної вовни. Груба йшла на шинелі, але їх масово вже ніхто не робить. Тож працюю й над покращенням у породах овечої вовни.
Почав роздавати породистих баранчиків людям: спершу — безплатно, роздав десь пару тисяч голів. Потім установив таку символічну ціну — 100 доларів за особину. Бо ми більше бережемо не отримане задурно, а куплене. Або можу барана виміняти на щось. Його господар доглядатиме і через два-три роки матиме отару овець, акліматизованих до умов Карпат.
• Самотужки ведете «конструювання»? Так були ж в Україні наукові інститути, які провадили селекцію у тваринництві?
— Справді: були… Є у нас Національна академія аграрних наук. У чотирьох гірських областях держави було чотири інститути НАНУ. На сьогодні на ладан ледве дихає тільки Карпатський інститут у Львові. Три решта — мабуть, мертві. Робота із селекції щодо того, куди нам рухатися, там не ведеться.
• Де ваші вівці мешкають — у кошарі? Які потрібні умови їх утримування?
— Від батьків мені зосталася хата в горах. Вівці вигідні, коли вони якнайбільше часу проводять на пасовищі. Весь час я практикував холодне утримування. Ті умови, що їх витримують вівці, — жодна інша тварина не змогла б. Більшу частину року моя отара випасається просто неба. Охороняю їх за допомогою електропастуха, сучасної огорожі з датчиками. Світ рухається вперед. Ми ж не за допомогою трембіти нині спілкуємося? Але цього року вже почав будувати невеличку криту ферму. Бо хижаки теж призвичаюються… Буває, вовки обійдуть електроогорожу й виріжуть ягнят. Потрібні добрі пси, їх теж треба спеціально розводити.
• А не в Карпатах, а десь в азовському степу біля моря ваші вівці приживуться?
— Не проблема взагалі! Чого вся Середня Азія розводить ті вівці? Бо там природа сувора. Я вивчав цю справу в Середній Азії, в Казахстані. Бував в Альпах біля Зальцбурга — в австрійській Баварії. Вівці, на відміну від корів, не такі вибагливі. У них — найдовший кишківник… Тож усюди — чи на холодному високогір’ї, чи на пісках у степу, чи у гарячій пустелі — скрізь вони вищипають бідну траву, знайдуть собі поживу. Їдять навіть борщівник Сосновського, який є шкідливою рослиною… А великій рогатій худобі, якщо ти не сипонеш зерна й комбікорму — толку не буде.
• Уряд торік обіцяв часткову компенсацію закупівлі племінних тварин. Це спрацювало, на Вашу думку?
— Не лише обіцяв, а й виконав. Нас послухали, нас зрозуміли, нам дали компенсацію — ми рухаємося далі. Не просто просимо в держави гроші — ми даємо хороші показники. Торік фермери-вівчарі в повному обсязі скористалися цим інструментом. І наростили поголів’я. Найкраще спрацювала Хмельниччина. Наприклад, два роки тому в Шепетівському районі було всього 80 голів овець. А на 1 січня 2021 року у тому самому районі — вже 17 тис. голів. Загалом за останній рік поголів’я овець в Україні скоротилося десь на 5% проти попереднього. Однак ми збільшили експорт на 100% у кількості голів, а в грошовому вимірі — на 270%, — пошлюся я на Державну митну службу України. Це в умовах коронокризи. Нібито протилежні тенденції? Поголів’я зменшується, а продажі ростуть? Але вони прогнозовані. Бо неефективних тварин спродують, ріжуть, а натомість купують добрих. Плекають високоякісні породи, які дають хороші результати.
ДОВІДКОВО
Нині діє Державна програма розвитку регіону українських Карпат на 2020–2022 роки. Мета її — вирівнювання диспропорцій у соціально-економічному розвитку гірських територій Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської й Чернівецької областей.
Крім того, Українська асоціація районних й обласних рад у партнерстві з посольством Польщі втілює проєкт «Сталий розвиток Українських Карпат». Його фінансують поляки в рамках програми міжнародної співпраці з метою сталого розвитку.
• Під Шепетівкою в мене живе знайомий свинар… Може, йому теж варто на вівці перейти?
— Воно, може, було б справді розумно. Бо зі свинями чимало проблем. То африканська чума, то перепони експорту… Якісь народи не їдять свинини, інші — священних корів, а баранину вживають усі, бо це — найкраще м’ясо. Овече молоко, сир є дуже корисними й цінуються дуже. А ще ж — вовна… Вівці — хороший збут, зокрема й за кордон. Це стає модним — люди заводять овець. Однак маю сказати: перед тим, як заходити в овечій бізнес, звертайтеся за порадою до тих, хто це вміє. А раптом щось не так? Треба, щоб за будь-якою справою придивлялися технологи, спеціалісти. Робіть якісну продукцію — матимете збут у будь-яких умовах. Нині вівчарство є беззбитковим, але захмарних прибутків не приносить. А воно може стати високорентабельним. Тільки не треба гратися у вівчарство — варто будувати його як бізнес.
• У Фейсбуці я побачив, що вам подарували дримбу — старовинний інструмент пастухів. То якийсь символ?
— Музичний інструмент пастухів. То ґазди з Косова мені подарували — щоби я, так би мовити, ніс гуцульську культуру в маси. В Австрії навколо ферм процвітає зелений туризм. Це теж приклад для Карпат. Я справді граю на дримбі. Можу й на трембіті погудіти.
Розмовляв Віктор Борзненко
