Марія ЯРОШКО,
Збудник грипу та його типи
Збудником вірусу грипу є РНК-місний вірус, який належить до типу міксовірусів, родини Orthomyxoviridae. У різних видів птиці при дослідженні віруси грипу виявляють спорідненість за внутрішнім антигеном, що дозволяє зробити висновок про їхнє спільне походження. За зв’язуючим антигеном збудник грипу птахів подібний до грипу А людини і тварин. Існує гіпотеза про можливість переадаптації штамів вірусу грипу людини до птиці та інших видів тварин і навпаки. При цьому всі штами вірусу, незалежно від того, яких саме тварин, птахів чи людину вони уражують, з часом при репродукції схильні до рекомбінації, у результаті чого виникають нові, змінені за антигенним складом підтипи. За ступенем вірулентності розрізняють чотири групи збудників: високопатогенні, середньопатогенні та низькопатогенні, а також апатогенні. Однак такий поділ вважають швидше умовним через часті мутації штамів, як правило, в напрямі посилення патогенності.
Мінливість вірусу грипу значно ускладнює боротьбу з ним. Тому перше, що необхідно зробити в господарстві після виділення збудника, — це визначити його вірулентність. Найбільш небезпечними для птиці вважаються штами вірусу підтипів Н5 та Н7, а також ті, що мають високий патогенний індекс. Віріони вірусу грипу мають складну будову і містять близько 70 % білка. Відповідно, вірус швидко інактивується вже за температури 56°С та під впливом ультрафіолетового опромінювання. Сонячне світло вбиває збудника протягом 2–3 діб. При кімнатній температурі вірус грипу зберігає вірулентність до 70 днів, на інфікованому пір’ї — до 20 днів, в охолоджених фекаліях та трупах — до 80–100 днів. Збудник грипу також чутливий до багатьох поширених дезінфектантів: розчину формальдегіду 0,1 %-го, розчинів кислот, 3 %-го їдкого натру та фенолу, ефірів та інших речовин, при тривалості експозиції 1–6 годин. Поряд із цим вірус може тривало зберігатися при низьких температурах та у висушеному вигляді (до кількох років).
Також читайте: Годівля та профілактика захворювань молодняку птиці
Нюанси інфікування
За природного інфікування вірус грипу можна виділити від усієї домашньої та деяких видів дикої птиці, які є резервуаром збудника в природі. При цьому віруси в природі відповідним чином адаптувалися до прояву патогенної активності лише до птиці певного виду, що дозволяє розрізняти грип качок, курей, індиків тощо. До того ж, різні штами вірусів можуть бути більш небезпечними для птиці саме певного віку. Так, не завжди вірус небезпечний для дорослої птиці також уражає курчат і навпаки. Відтворити картину хвороби в штучних умовах буває дуже складно, що наштовхує спеціалістів на думку про необхідність додаткового впливу інших стресових факторів під час інфікування птиці, наприклад переохолодження, поганої годівлі тощо для фактичного розвитку захворювання. Велику роль тут також відіграє вік поголів’я, який зумовлює зміну чутливості до збудника.
Грип птиці швидко поширюється повітряно-крапельним шляхом і проникає до чутливого організму перш за все через слизові оболонки клоаки та кон’юнктиви. Надалі, під час захворювання, витікання з клоаки та носові секрети містять високовірулентний вірус та інфікують предмети навколишнього середовища. Існує також аліментарний шлях передачі збудника. Таким чином, джерелом інфекції є хвора птиця, а сам вірус може швидко поширюватися через забруднений корм, воду та підстилку. Найбільш небезпечним джерелом збудника вважають перехворілу птицю, яка зберігає вірусоносійство протягом не менше двох місяців. При цьому в її організмі вірус зберігається в присутності антитіл, утворюючи латентну інфекцію. Під впливом сприятливих умов вірус може легко активізуватися і тривалий час виділятися у зовнішнє середовище. Через це спалахи грипу доволі часто спостерігаються після дії на птахопоголів’я стресових умов: переохолодження, отруєння, голодування тощо.Одним із факторів розповсюдження хвороби може бути перевезення хворої або підозрілої птиці, особливо іще до появи перших симптомів захворювання. Вірус також може поширюватися через товарну продукцію (яйця, тушки, пір’я), отриману від клінічно хворої або інфікованої птиці. Певну роль у поширенні грипу здатні відігравати і дикі птахи, переносячи збудника на великі відстані. Через це необхідно уникати будь-якого контакту дикої і домашньої птиці в господарствах.
Важлива правильна діагностика
Захворюваність птиці на грип у господарстві може охоплювати від 80 до 100 % поголів’я і мати різний перебіг. Смертність від хвороби, залежно від вірулентності штамів та умов утримання сприятливого поголів’я, може сягати 5–90 %. Так, інкубаційний період триває від 20 годин до кількох діб, далі температура підвищується до 43–44°С, птиця стає пригніченою, яєчна продуктивність різко падає, спостерігаються порушення у роботі органів травлення та дихання, гребінь та сережки набувають синюшного забарвлення і вже протягом перших двох днів до 80–100 % птиці гине. Якщо хвороба перебігає надгостро, діагностувати всі перераховані симптоми не вдається. Саме цей надгострий перебіг і називають класичною чумою птиці. Тоді у фазі віремії (знаходження вірусу у великій кількості в крові), яка настає через 4–12 годин після зараження, у кров активно виділяються токсичні продукти, через що і виникає інтоксикація та загибель.
При підгострому та легкому перебігу захворювання перераховані симптоми мають менш виражений прояв. Птиця пригнічена і погано несеться, однак при добрій опірності організму вже через 2–3 тижні видужує. В такому випадку падіж не перевищує 5–10 %. В окремих господарствах може діагностуватися так звана кишкова форма грипу, що легко може бути сплутаною з хворобою Ньюкасла. За іншою класифікацією, залежно від вірулентності та тропізму вірусу, а також природньої резистентності птиці може розвиватися генералізована або респіраторна форма хвороби. При цьому генералізовану форму здатні викликати практично всі вірулентні штами.
При розтині загиблої птиці виявляють катаральні ураження слизових оболонок дихальних шляхів, а також катарально-геморагічні ентерити та нефрити. У внутрішніх органах та на слизових оболонках помітні множинні крапкові крововиливи. При надшвидкому перебігу захворювання виснаження на трупах не спостерігається. Часто при грипі птиці відбувається гіпоплазія лімфоїдних органів, лімфоцитопенія та пригнічення природних захисних механізмів. Це сприяє активній віремії та занесенню і реплікації вірусу у різних органах і тканинах. Порушується проникність стінок кровоносних судин та процеси гемодинаміки, в результаті чого розвиваються геморагічний діатез та інші ексудативні процеси.Діагноз встановлюють на основі клінічних та епізоотологічних даних, а також результатах патологоанатомічного розтину і виділення та ідентифікації вірусу серологічними методами. При цьому для встановлення діагнозу до лабораторії можна направляти шматочки органів і слизові оболонки носу та носові витікання від підозрілих у захворюванні птахів. Завдяки своїй спорідненості, віруси грипу можна виділяти в однакових реакціях, незалежно від видоспецифічності збудника. Так, для всіх штамів вірусів грипу характерна гемаглютинуюча активність по відношенні до еритроцитів багатьох видів тварин. В основі цього явища лежить здатність вірусу адсорбуватися на поверхні еритроцитів, що супроводжується їхнім склеюванням. Таким чином, для діагностики захворювання велику роль відіграє реакція гемаглютинації (РГА) та реакція гальмування гемаглютинації (РГГА). Також з діагностичною метою можна заражати підозрілим матеріалом 10–12-денні курячі ембріони. В їхніх органах і тканинах вірус добре розмножується і накопичується у високих титрах, що допомагає при уточнені діагнозу та диференційній діагностиці.
За клінічними ознаками грип птиці дуже подібний до хвороби Ньюкасла та пастерельозу курей. Виключити ці хвороби можна тільки після проведення серологічних реакцій (РТГА, РН, РГА), перехресного зараження та бактеріологічного дослідження. Підгострий та легкий перебіги хвороби також треба відрізняти від інфекційного бронхіту, ларингохтахеїту, гемофільозу та мікоплазмозу. Клінічна картина при легкому перебігу захворювання на грип та цих хворобах дуже подібна, тож виділення і ідентифікація вірусу грипу та специфічних антитіл є обов’язковою.
Лікування відсутнє, треба вакцинувати
Специфічного лікування при захворюванні птиці на грип не розроблено. Іноді при підгострому та легкому перебігу хвороби застосовують симптоматичну терапію. Її використання мало виправдовує себе, однак зустрічається в якості рекомендації через часте ускладнення захворювання секундарними інфекціями, наприклад, колібактеріозом, мікоплазмозом чи гемофільозом. Важливу роль у профілактиці захворювання відіграють гарні умови утримання для птахопоголів’я, оскільки додатковий стрес пригнічує опірність організму до збудника.
При вакцинопрофілактиці грипу птиці виникає ряд проблем, пов’язаних із виявленням багатьох антигенних варіантів вірусу. Відповідно, використання однієї універсальної вакцини не є ефективним. На сьогодні для імунізації птиці проти грипу використовують три типи вакцин: інактивовані гомологічні, інактивовані гетерологічні, а також рекомбінантні. На перспективу мова ведеться про виготовлення інактивованих вакцин із нових ізольованих штамів, які є найбільш спорідненими за антигенною специфічністю з іншими варіантами вірусу, або ж підготовку моновалентної вакцини щоразу при виникненні нової епізоотії хвороби. Слід зазначити, що як перехворіла, так і вакцинована птиця набуває напруженого імунітету лише проти відповідного підтипу вірусу, що значно ускладнює профілактику і не виключає повторне зараження.
Іще в 1992 році була прийнята Директива ЕС, за якою вся птиця у вогнищі інфекції, а також у загрозливій зоні підлягає знищенню. На думку авторів, це єдиний ефективний метод боротьби з грипом та недопущення поширення захворювання. В свою чергу, такий підхід пов’язаний з великими втратами, і зазвичай, у випадку виявлення грипу, який викликають середньо- або слабопатогенні штами, в господарстві вводять обмеження, а при появі високопатогенних штамів накладають карантин. Навкруги вогнища інфекції виникає зона підвищеного ризику поширення інфекції. Через це переміщення птиці та яєць, а також транспортних засобів і обслуговуючого персоналу обмежують, сприятливу птицю вакцинують. Нові партії птиці з благополучних господарств мають завозитися на ферму не раніше ніж через 2–3 тижні після ліквідації хвороби та проведення заключної дезінфекції.
