Навесні 2020 року Україна, як і весь світ, постала перед загрозами соціального та економічного характеру, які викликані пандемією коронавірусної хвороби (COVID-19). Для гарантування соціальних та економічних прав громадян, а також мінімізації негативних наслідків запровадження карантину, встановлення обмежень здійснення підприємницької діяльності Верховна Рада України 30 березня 2020 року прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набув чинності з 2 квітня 2020 року. Зазначеним Законом внесено ряд змін і доповнень до Податкового кодексу України, Кодексу законів про працю України, Цивільного кодексу України, ряду законів. Зупинимося на тих змінах, які безпосередньо зачіпають ведення агробізнесу в умовах здійснення заходів, спрямованих на запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
1. Відповідно до нового п. 52-4 Податкового кодексу України не нараховується та не сплачується за період з 1 березня по 31 березня 2020 року плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарській діяльності.
При цьому платники плати за землю (крім фізичних осіб), які відповідно до пункту 286.2 ст. 286 Податкового кодексу України подали податкову декларацію, мають право подати уточнювальну податкову декларацію, в якій відобразити зміни податкового зобов’язання зі сплати плати за землю за податковий період березень 2020 року.
У разі, якщо у березні чи квітні 2020 року платниками плати за землю було подано уточнювальну податкову декларацію щодо зменшення податкового зобов’язання зі сплати плати за землю за податковий період квітень 2020 року з причин, які не пов’язані із самостійним виявленням помилок, що містяться у раніше поданій ними податковій декларації, такі платники плати за землю зобов’язані подати не пізніше 30 квітня 2020 року уточнювальні податкові декларації з плати за землю (земельного податку та/або орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2020 рік, в яких відобразити зміни податкового зобов’язання зі сплати плати за землю за податкові періоди березень та квітень 2020 року.
При цьому у разі подання таких податкових декларацій з підстав, зазначених вище, до таких платників податків не застосовуються санкції, визначені статтею 50 Податкового кодексу України, та штрафні санкції згідно з вимогами пункту 120.2 статті 120 цього Кодексу, за внесення змін до податкової звітності в частині збільшення податкових зобов’язань з плати за землю за податковий період квітень 2020 року.
Платники плати за землю (земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності), які визначають податкові зобов’язання із плати за землю на підставі податкових декларацій, сплачують податкове зобов’язання зі сплати плати за землю за податковий період квітень 2020 року у повному обсязі за місцезнаходженням земельної ділянки у строк до 30 червня 2020 року без нарахування пені та штрафних санкцій, передбачених Податковим кодексом України за порушення термінів сплати податкових зобов’язань щодо загальних термінів сплати податкового зобов’язання за такий період.
2. Відповідно до нового п. 52-5 Податкового кодексу України об’єкти нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, не є об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в період з 1 березня по 31 березня 2020 року.
При цьому платники податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (крім фізичних осіб), що відповідно до підпункту 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України подали податкову декларацію, мають право подати уточнювальну податкову декларацію, в якій відобразити зміни податкового зобов’язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковий період березень 2020 року.
У разі, якщо у березні чи квітні 2020 року платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, було подано уточнювальну податкову декларацію щодо зменшення податкового зобов’язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковий період квітень 2020 року із причин, які не пов’язані із самостійним виявленням помилок, що містяться у раніше поданій ними податковій декларації, такі платники податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зобов’язані подати не пізніше 30 квітня 2020 року уточнювальні податкові декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в яких відобразити відповідні зміни податкового зобов’язання за податкові періоди березень та квітень 2020 року.
При цьому у разі подання таких податкових декларацій з підстав, визначених цим підпунктом, до таких платників податків не застосовуються санкції, визначені статтею 50 Податкового кодексу України, та штрафні санкції згідно з вимогами пункту 120.2 статті 120 цього Кодексу, за внесення змін до податкової звітності в частині збільшення податкових зобов’язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковий період квітень 2020 року.
Платники податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, які визначають податкові зобов’язання із такого податку на підставі податкових декларацій, сплачують податкове зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковий період квітень 2020 року у повному обсязі за місцезнаходженням об’єкта нежитлової нерухомості у строк до 30 червня 2020 року без нарахування пені та штрафних санкцій, передбачених Податковим кодексом України за порушення термінів сплати податкових зобов’язань щодо загальних термінів сплати податкового зобов’язання за такий період.
3. Органам місцевого самоврядування надано у 2020 році право прийняти рішення про внесення змін до прийнятого рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів щодо зменшення ставок єдиного податку (п. 52-6 Податкового кодексу України).
4. Відповідно до нового п. 52-8 Податкового кодексу України тимчасово, на період до 31 травня 2020 року (включно), зупиняється перебіг строків, встановлених статтею 56 цього Кодексу (в частині процедури адміністративного оскарження), щодо скарг платників податків (крім скарг щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від’ємного значення з податку на додану вартість), що надійшли (надійдуть) до 31 травня 2020 року та/або які не розглянуті станом на 18 березня 2020 року. Таке зупинення не породжує будь-яких наслідків, передбачених статтею 56 Податкового кодексу України, статтями 52-53 цього Кодексу щодо надання контролювальними органами індивідуальних податкових консультацій в письмовій формі, статтями 73 та 78 цього Кодексу щодо надання платниками податків відповідей на запити контролювальних органів (крім запитів контролювальних органів щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від’ємного значення з податку на додану вартість), що надійшли (надійдуть) платникам податків до 31 травня 2020 року. З 1 червня 2020 року перебіг строків, які зупинялися відповідно до цього пункту, продовжується з урахуванням часу, що минув до такого зупинення.
5. Тимчасово, до 30 червня 2020 року, забороняється проведення органами державного нагляду (контролю) планових заходів із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, крім державного нагляду (контролю):
- за діяльністю суб’єктів господарювання, які відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України критеріїв оцінки ступеня ризику від провадження господарської діяльності віднесені до суб’єктів господарювання з високим ступенем ризику;
- у сфері дотримання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;
- у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення (пункти 3 та 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17 березня 2020 року).
6. Змінами, внесеними до Цивільного кодексу України та Закону України «Про банки і банківську діяльність», в період здійснення в Україні заходів щодо запобігання виникненню, поширенню і розповсюдженню епідемій, пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), забороняється підвищення процентної ставки за кредитним договором.
7. З моменту встановлення карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року №211 (з наступними змінами і доповненнями), і до його завершення в установленому законом порядку наймач може бути звільнений від плати за користування майном відповідно до ч. 6 статті 762 Цивільного кодексу України.
8. Змінами, які внесені до Кодексу законів про працю України, викладено в новій редакції статтю 60 «Гнучкий режим робочого часу». Відповідно до цієї статті за погодженням між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом для працівника може встановлюватися гнучкий режим робочого часу на визначений строк або безстроково як при прийнятті на роботу, так і згодом.
NB!
Гнучкий режим робочого часу — це форма організації праці, якою допускається встановлення режиму роботи, що є відмінним від визначеного правилами внутрішнього трудового розпорядку за умови дотримання встановленої денної, тижневої чи на певний обліковий період (два тижні, місяць тощо) норми тривалості робочого часу.
На час загрози поширення епідемії, пандемії та/або на час загрози військового, техногенного, природного чи іншого характеру умова про дистанційну (надомну) роботу та гнучкий режим робочого часу може встановлюватися у наказі (розпорядженні) власника або уповноваженого ним органу без обов’язкового укладення у письмовій формі трудового договору про дистанційну (надомну) роботу.
Гнучкий режим робочого часу може передбачати:
- фіксований час, протягом якого працівник обов’язково повинен бути присутнім на робочому місці та виконувати свої посадові обов’язки; при цьому може передбачатися поділ робочого дня на частини;
- змінний час, протягом якого працівник на власний розсуд визначає періоди роботи в межах встановленої норми тривалості робочого часу;
- час перерви для відпочинку і харчування.
Облік робочого часу забезпечується власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом.
Гнучкий режим робочого часу, як правило, не застосовується на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, за багатозмінної організації роботи, а також в інших випадках, обумовлених специфікою діяльності, коли виконання обов’язків працівником потребує його присутності в чітко визначені правилами внутрішнього трудового розпорядку години роботи (торгівля, побутове обслуговування населення, вантажно-розвантажувальні роботи, робота транспорту тощо) або коли такий режим є несумісним з вимогами щодо безпечних умов праці.
У разі виробничо-технічної необхідності та/або для виконання невідкладних чи непередбачуваних завдань власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган може тимчасово (на термін до одного місяця протягом календарного року) застосовувати до працівників, яким установлено гнучкий режим робочого часу, загальновстановлений на підприємстві, в установі, організації графік роботи.
Застосування гнучкого режиму робочого часу не тягне за собою змін в нормуванні, оплаті праці та не впливає на обсяг трудових прав працівників.
За дистанційної (надомної) роботи працівники розподіляють робочий час на свій розсуд, на них не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не передбачено у трудовому договорі. При цьому загальна тривалість робочого часу не може перевищувати норм, передбачених статтями 50 і 51 Кодексу законів про працю України.
Виконання дистанційної (надомної) роботи не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
При цьому, якщо працівник і роботодавець письмово не домовились про інше, дистанційна (надомна) робота передбачає оплату праці в повному обсязі та в строки, визначені чинним трудовим договором.
NB!
Дистанційна (надомна) робота — це така форма організації праці, коли робота виконується працівником за місцем його проживання чи в іншому місці за його вибором, у тому числі за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, але поза приміщенням роботодавця.
9. Відповідно до нової редакції статті 113 Кодексу законів про працю України «Порядок оплати часу простою, а також при освоєнні нового виробництва (продукції)» час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра або посадових осіб.
За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров’я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.
Час простою з вини працівника не оплачується.
На період освоєння нового виробництва (продукції) власник або уповноважений ним орган може здійснювати робітникам доплату до попереднього середнього заробітку на строк не більш як шість місяців.
10. В новій редакції викладена стаття 165-2 «Порушення порядку формування та застосування цін і тарифів» Кодексу України про адміністративні правопорушення. Згідно із цією статтею порушення порядку формування, встановлення та застосування цін і тарифів, а також знижок, націнок, доплат до них тягне за собою накладення штрафу на громадян у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб — у розмірі ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
NB!
Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, на товари протиепідемічного призначення, що необхідні для запобігання поширенню епідемій, пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), та/або товарів, що мають істотну соціальну значущість, перелік яких визначений Кабінетом Міністрів України, якщо ціна перевищила більше ніж у 1,2 раза рівень ціни, визначений Кабінетом Міністрів України на такий товар, тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двохсот до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб — від двохсот п’ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з правопорушень, зазначених у частині першій цієї статті, тягнуть за собою накладення штрафу на громадян у розмірі ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб — у розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Т. О. КОВАЛЕНКО, д-р юрид. наук, професор
Київського національного університету ім. Т. Шевченка
