Земельні реформи у зарубіжних країнах

/ У правовому полі / Вівторок, 14 липня 2015 15:20
Т. О. КОВАЛЕНКОдоктор юрид. наук, доцент
А. М. МІРОШНИЧЕНКОдоктор юрид. наук, професор
КНУ ім. Т. Шевченка
У світі накопичено багатий досвід земельних реформ, які здійснювалися у різних історичних умовах з різною метою різними шляхами. Можна пригадати реформи 1807 р. у Прусії та Німеччині (відчуження напіввільної більшості селянського населення від монархії), 1788 р. у Данії (складова боротьби монарха проти земельної аристократії, а також просвітництва), 1789 р. у Франції (наслідок революції), 1910-1940 рр. у Мексиці (складова соціальних та політичних потрясінь) тощо1.

 

У недалекому минулому земельні реформи здійснювалися у країнах-колишніх республіках СРСР, країнах Східної Європи, країнах Латинської Америки, Африки, Азії тощо. У більшості випадків проведення сучасних земельних реформ обумовлювалося необхідністю здійснення перерозподілу земельного фонду. На пострадянському просторі в основі реформ лежали два основних підходи:
 
  • реституція, тобто повернення земельної власності колишнім власникам (країни Прибалтики, Румунія, Словаччина, Албанія та ін.),
  • приватизація земельних ділянок (Україна, Росія, Білорусь та ін.).
 
В Африці земельні реформи були пов’язані з необхідністю ліквідації общини та наслідків колоніального панування.
 
Земельні реформи в Європі
У Законі Іспанії від 12.01.1973 «Про аграрну реформу та розвиток» обмежено розмір земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, передбачена можливість експропріації земель при перерозподілі земель у регіонах з високим рівнем аграрної перенаселеності (Андалусія, Арагон), а також районах із високим рівнем дроблення ділянок (Галісія). Заборонено дроблення земельних ділянок менше встановленої законодавчо норми2.
 
Земельна реформа в Румунії перш за все пов’язана із відродженням права приватної власності. Згідно із Законом «Про земельний фонд», прийнятим у лютому 1990 р., було передбачено «поновлення» або «встановлення» права власності на земельні ділянки, які належали на праві власності сільськогосподарським виробничим кооперативам. Такі заходи, за своєю природою адміністративні, були передбачено для членів кооперативів та їх спадкоємців, а також для інших фізичних осіб, а у деяких випадках — і для їх спадкоємців, земельні ділянки яких були передані будь-яким шляхом кооперативам, та встановлення права власності для інших категорій осіб 3 . Відповідно до ч. 2 ст. 41 Конституції, іноземні громадяни та апатриди не можуть набувати право власності на земельні ділянки4.
 
Стаття 181 Конституції Албанії передбачає прийняття законів, які вирішать питання щодо експропріації та конфіскації, здійснених до прийняття Конституції. На розвиток цих положень Конституції Закон про власність 1993 року (Закон № 7698 від 15.04.1993 зі змінами, внесеними Законом № 8084 у 1996 році), передбачив у ст. 4 (1), що колишні власники та їхні спадкоємці мають право на отримання належної їм (їхнім правопопередникам) земельної ділянки або право на компенсацію у натурі при дотриманні певних умов.
 
У випадку, якщо первісна земельна ділянка забудована, колишній власник отримує не право власності на земельну ділянку, а компенсацію (ст. 16) у двох основних формах: державними приватизаційними цінними паперами або земельною ділянкою під забудову. Новий Закон про власність, введений у 2004 році, передбачив дві форми реституції: повернення майна при дотриманні певних умов та компенсацію у разі неможливості повернення майна. Передбачено компенсацію (ст. 11):
 
  • майном того ж виду;
  • майном іншого виду;
  • частками у державних підприємствах;
  • вартістю державного майна у процесі приватизації;
  • грошовими коштами.
 
У Болгарії повна націоналізація землі не проводилася, проте у повоєнні роки було здійснено широкомасштабне усуспільнення землі. Початок сучасній земельній реформі у Болгарії покладений Законом «Про власність та використання сільськогосподарських земель» від 22.05.1991, де закріплена ідея максимальної приватизації землі, розподіл земель сільськогосподарських кооперативів. Закон передбачає, що особи (їхні спадкоємці), чиї землі були колективізовані, можуть вимагати відновлення свого права власності за наявності певних умов (ст. 10). Залежно від визначених законом критеріїв (наприклад, чи відбувалося на відповідній ділянці міське будівництво), реституція може бути здійснена «у дійсних межах» або через план перерозподілу.
 
У ФРН 14.07.1992 було прийнято другий Акт про зміни щодо права власності, який передбачав «ліквідацію земельної реформи» в землях колишньої НДР. Було встановлено, що земельні ділянки, набуті в процесі земельної реформи, переходять до спадкоємців власника, якщо відсутні особи, які мають на них «право вищого порядку». Це правило передбачало обернення на державну власність ділянок, що були успадковані протягом «радянського» періоду з порушенням чинних тоді правил (наприклад, особою, що не займалася сільським господарством). На підставі описаних положень у різних землях ФРН було експропрійовано від кількох сотень до десятків тисяч земельних ділянок. Перерозподіл земельної власності в напрямі концентрації здійснюється відповідно до федерального землевпорядного Закону від 14.07.1953. Проводиться примусовий землеустрій громад, приватних осіб5.
 
У 1996 році у Польщі проведено розмежування земель: державні органи (воєводства) передали земельні ділянки під об’єктами комунальної власності гмінам. Допускається передача земель із державної у комунальну власність після розмежування — є приклади дарування земель державної власності. Застосовується реституція — повернення земель колишнім власникам. Якщо гміна розпорядилася землями, передавши їх третій особі, колишній власник отримує право на компенсацію6.
 
Проведення сучасної земельної реформи в Угорщині регламентується Законом «Про врегулювання відносин земельної власності». Замість реституції здійснюється виплата колишнім власникам компенсаційних цінних паперів (чеків), що можуть бути використані для купівлі нових земельних ділянок, іншої сільськогосподарської нерухомості, акцій приватизованих, в т. ч. сільськогосподарських підприємств, муніципальних квартир, а також можуть бути відчужені. Право переважної купівлі земель за чеки надається особам, які зобов’язуються негайно приступити до їх обробітку. Землі, набуті за компенсаційні чеки, протягом 5-ти років не можуть бути відчужені (але можуть здаватися в оренду)7.
 
Земельні реформи в Америці
Спільними рисами країн Латинської Америки є концентрація більшості земель сільськогосподарського призначення у руках незначної частини населення, що призводило до екстенсивного використання земель великими землевласниками, з одного боку, а з іншого — стримувало застосування прогресивних технологій на надто дрібних фермах. Як засоби для зміни ситуації використовувався перерозподіл земель та колонізація (освоєння нових земель). У більшості країн, де здійснювалася земельна реформа, існувало дві альтернативи перерозподілу земель:
 
  • поділ великих асієнд на дрібні господарства
  • збереження існуючих крупних господарств за допомогою застосування кооперативів та асоціацій8.
 
Між тим, виробничі кооперативи у Латинській Америці в період після аграрних реформ не витримали випробування часом. Більшість держав відмовилися від такої форми господарювання на користь індивідуального фермерства9.
 
Для Бразилії характерним є один із найбільш несправедливих розподілів земель у світі. Потреба у земельній реформі була визнана урядом ще у 1930 рр., коли була зроблена спроба забезпечити більш справедливий розподіл земель шляхом заохочення поселення на державних землях. У 1964 році військовий уряд прийняв Земельний закон, згідно з яким землі латифундій можуть бути експропрійовані для суспільних потреб за умови відшкодування, проте експропріації підлягають лише непродуктивні, необроблені землі. У перші роки після прийняття Закону відбулися лічені випадки експропріації. Ситуація мало змінилася у наступні роки. Власники земель оскаржують близько 95 % рішень про експропріацію, судові розгляди тягнуться роками10. Повільний і суперечливий перебіг земельної реформи поставив на порядок денний застосування механізмів, альтернативних колонізації та експропріації. У квітні 1997 року Світовий банк оголосив про затвердження пілотної програми добровільного перерозподілу земель під назвою «Програма надання прав на землю».
 
У Мексиці на початок двадцятого сторіччя 3 % населення країни володіли 97 % земель. Закон від 06.01.1915 «Про земельну реформу» проголосив реституцію земель індіанських общин (ехідо), це положення було закріплене у ст. 27 Конституції 1917 року11. До 1976 році в ході земельної реформи було перерозподілено більш як 90 млн га землі з великих землеволодінь (50 % сільськогосподарських угідь країни), що покращило становище близько 2 млн селянських родин. Тим не менш, з часом стає дедалі більш зрозумілим, що ехідальна система землекористування не дозволяє забезпечити конкурентоспроможність сільського господарства. 16.02.1992 р. Конгресом Мексики було прийнято Федеральний Закон «Про аграрну реформу», який передбачив перехід до вільної ехідальної власності12.
 
У Перу існує гостра нестача сільськогосподарських земель, на душу населення припадає лише 0,18 га ріллі. І навіть ці землі традиційно були зосереджені головним чином у латифундіях прибережних плантацій. У 1969 році було прийнято закон про земельну реформу, яким були запроваджені спеціальні аграрні суди, які з належною гнучкістю мали вирішувати кожну конкретну справу, керуючись принципом «земля має належати тому, хто її обробляє». Вперше судовому прецеденту було надано провідну роль перед положеннями закону. Реформа відбувалася у два етапи. Спочатку долина чи район підлягали експропріації, а потім землі та засоби виробництва передавалися селянам, об’єднаним в кооперативи. Приблизно у 1978 році почалася так звана «реформа реформ» — процес поділу земельних ділянок кооперативів між їх членами, а також захоплення селянами земельних ділянок у гірських місцевостях.
Загалом йшлося про деколективізацію сільськогосподарського землекористування13.
 
З метою врегулювання земельних відносин у 1953 році Болівія почала здійснювати земельну реформу, відповідно до якої вся земля, а також природні ресурси під та над нею (ліси, нафтові родовища, поклади вугілля тощо) визнаються державною власністю. Держава розподіляє землі і надає земельні ділянки у користування «первинним» користувачам. Право на землю не може бути продано або передано іншій особі без погодження з органами земельної реформи. Незважаючи на законодавчі заборони, відбувається масовий продаж та перепродаж розподілених земель та прав користування ними, особливо в сільських регіонах країни, який поєднується із відсутністю ефективної системи реєстрації прав на землю. Регулювання земельних відносин відповідно до засад земельної реформи не узгоджується із системою землеволодіння корінного населення. Звичаєве право індійців вступає у протиріччя з принципами ринку землі, їх традиційні форми землекористування не вписуються у класичну систему планування використання земель14.
 
Земельні реформи в Азії
У Демократичній Республіці В’єтнам (ДРВ) 04.12.1953 було прийнято Закон «Про аграрну реформу», що передбачав ліквідацію права приватної власності на землю шляхом націоналізації та реквізиції, передачу націоналізованої землі тим, хто її обробляє (переважно безоплатно). В подальшому було взято курс на сільськогосподарську кооперацію. Стаття 11 Конституції ДРВ 1959 року передбачала три державну (всенародну), кооперативну (власність трудового колективу) власність та власність одноосібного трудівника. Після возз’єднання з Південним В’єтнамом Конституція Соціалістичної республіки В’єтнам (СРВ) 1980 року проголосила землю загальнонародною власністю (ст. 19), а Конституція СРВ 1992 року у ст. 17 відтворила цю норму. 24.07.1993 Земельний закон (вперше ухвалений 29.12.1987) викладений у новій редакції. Були істотно розширені права недержавних землекористувачів, які отримали право обміну, переуступки, оренди, спадкування та застави права землекористування (ст. 3)15.
 
Після здобуття Індією незалежності у країні була розпочата земельна реформа (кінець 1940 року), спрямована головним чином на:
 
  • ліквідацію системи великого землеволодіння,
  • закріплення прав орендарів,
  • встановлення максимальних розмірів землеволодіння
  • консолідацію земельних ділянок.
 
Зокрема, закони про консолідацію земель прийняті у більшості штатів, проте здійснюються вони «безладно та хаотично». Лише у північних штатах (Пенджаб, Харяна та Західний Уттар Прадеш) робота з консолідації завершена16.
 
Після здобуття незалежності всі землі в Індонезії були проголошені власністю народу, тобто державною власністю. Більшість селян мають свої земельні ділянки на праві «хак мілік», тобто право на землю може бути передане, успадковане або закладене. Право на земельну ділянку особи є постійним до того часу, доки земля використовується продуктивно. У випадку нераціонального використання земельної ділянки уряд може її вилучити та передати особі, що буде використовувати землю більш раціонально. Відповідно до нового законодавства земельні ділянки, що належали європейцям, були конфісковані, але для таких осіб було надано право на отримання доходів від землі протягом 25 років17. Перенаселеність центральних островів Індонезії змусила уряд, починаючи з 1903 року, запроваджувати програму переселення на більш віддалені острови. Протягом 1950-1990 рр. було переселено майже 4,5 млн чол. Незначне покращення життя переселенців поєднувалося із винищенням лісів, руйнуванням укладу життя корінних лісових народів та порушенням їхніх прав18.
 
Основу земельних відносин у Китаї становить соціалістична власність у формі державної та колективної власності відповідно до Закону «Про управління землями»19. У колективній власності, формально, можуть перебувати лише сільськогосподарські землі20. Щодо сільськогосподарських земель реформа передбачала перехід від власності комун до власності бригад, від власності бригад — до власності «малих бригад», що у 1980-х рр. розглядалися як основна госпрозрахункова одиниця.
 
У сільському господарстві широко застосовується сімейний підряд. У квітні 1988 року було прийнято поправку до Конституції КНР, що дозволила передавати селянам право користування ділянками інших селян.
 
В Японії земельна реформа розпочалась у період перед та під час Другої світової війни. Після поразки у війні політика держави в сфері реформування була в основному зосереджена на сільському господарстві за браком інших ресурсів. Така політика виявилась успішною і в результаті здійсненого реформування значно зросла продуктивність сільськогосподарського виробництва. Земельна реформа базувалась на рівноправному розподілі земельних ресурсів серед дрібних фермерів. З розвитком індустріалізації постійно зростала різниця між доходами працівників, зайнятих у різних секторах економіки, що призвело до появи такого феномена як ведення фермерського господарства за сумісництвом, що є характерним і для сьогоднішньої Японії. Фермери, що знаходили роботу в промисловості, з великою неохотою продавали свою землю, навіть у випадку, якщо вони не мали часу вести фермерське господарство. Тому в цей період було апробовано різноманітні моделі переходу прав на землю від незацікавленого власника до особи, що буде використовувати землю більш продуктивно21.
 
Земельні реформи в Африці
Земельні реформи в країнах Африки часто називають «замінними», оскільки вони ставлять за мету замінити традиційну звичаєву систему землеволодіння. Такі реформи здійснюються, як правило, в трьох основних напрямах:
 
  • пріоритет надається державній власності на землю при колективному веденні державними та недержавними виробниками сільськогосподарського виробництва на державних землях;
  • переважаючою залишається державна власність на землю при веденні сільськогосподарського виробництва на засадах оренди землі;
  • створення приватної власності на землю.
 
У випадку, коли держава в процесі реформування системи землеволодіння передає право на землю іншим особам, особливо це стосується цінних земель, виникає необхідність в створенні ефективної системи органів для регулювання земельних відносин22.
 
Специфікою Єгипту є те, що держава здійснює контроль за перерозподілом води для зрошення, впливаючи таким чином на всі аграрні відносини. Після революції 1952 р. контроль держави за земельними відносинами посилився. Було встановлено максимальний та мінімальний розмір землеволодіння — 100 та 5 феданів на родину (один федан — 0,42 га), конфісковані королівські землі, заборонено володіння сільськогосподарської землі іноземцями, орендну плату за землі державної власності встановлено на рівні, що вдвічі менший від ринкового23. Земельна реформа здійснювалася на підставі законів про земельну реформу 1952 та 1961 рр. Внаслідок реформи землею було забезпечено біля третини безземельних орендарів24.
 
Розподіл земель у Зімбабве перед початком реформи характеризувався надзвичайною нерівномірністю. Біла меншість, що становить 1 % населення, володіла третиною найбільш родючих сільськогосподарських земель25. У 2000 році у Зімбабве була затверджена модель «Швидкого шляху» земельної реформи, спрямована на перерозподіл земель «покинутих» та «недостатньо використовуваних» ферм26. Суперечлива та, як вказується у літературі, незаконна, реформа забезпечила передачу більш ніж 90 % земель білих фермерів чорношкірим27.
 
Десятирічна боротьба за незалежність Кенії у 1960 році завершилася згодою Великобританії виробити умови надання країні незалежності. Дискримінаційне законодавство було скасовано. Новий уряд Кенії погодився запровадити ринково-орієнтовану земельну реформу за принципом «добровільного продажу, добровільної купівлі». За цією системою, уряд мав купувати землю у білих фермерів за справедливою ринковою ціною і потім надавати позики чорношкірим, щоб вони могли придбати землю в уряду28.
 
Після отримання Намібією незалежності у 1990 році біле населення (6 % від загальної кількості) володіло 52 % сільськогосподарських земель29. Земельна реформа в Намібії спрямована на досягнення більш справедливого розподілу земель і здійснюється за двома напрямками: надання позик для купівлі земельних ділянок власниками худоби, що проживають на общинних землях і мають 150 та більше голів великої худоби або 800 та більше голів малої худоби (вівці тощо) та здійснення Національної політики переселення відповідно до Акту про сільськогосподарську (комерційну) земельну реформу30.
 
Початок земельній реформі у Південноафриканській республіці (ПАР) дала Програма реконструкції та розвитку 1994 року. ПАР спробувала усунути нерівномірність у розподілі земель, більша частина яких належала білій меншості, насамперед шляхом реституції. Її метою є повернення землі або надання відшкодування тим, хто втратив свої земельні ділянки через застосування законодавства про апартеїд. Інший напрям — перерозподіл земель, що передбачає надання обмежених позик на придбання земель за принципом «добровільного продажу, добровільної купівлі», проте не встановлює для уряду права переважної купівлі. Кваліфікованим землевласникам надаються позики та гранти для купівлі землі на ринку31.
 
У 1962 році в Танзанії було скасовано право власності на всі землі та перетворено права оренди земель, наданих урядом, на права зайняття. У 1967 Танзанія обрала соціалістичний шлях розвитку, складовою чого було створення так званих селищ «уджамаа» (ujamaa) — «братств суахілі», заснованих на «традиційних африканських цінностях». Планувалося централізувати розпорошені сільські громади, щоб спростити надання громадських послуг (водо- та електропостачання, освіта тощо)32.
 
За останні три десятиріччя було багато спроб реформування земельних відносин в Нігерії. В результаті комерціалізації сільськогосподарського виробництва та створення ринку землі надзвичайно зросла кількість конфліктів між членами сімей, фермерами, вождями племен та членами племені. З метою врегулювання цих конфліктів уряд Нігеру у 1993 році прийняв основний закон щодо регулювання земельних відносин — Сільський кодекс, спрямований на захист прав землеволодільців та забезпечення більш ефективного управління природними ресурсами. Сільським кодексом було юридично визнано існування звичаєвих прав на землю та підтверджено повноваження вождів по передачі прав на землю, по роз’ясненню та тлумаченню положень закону та створенню нових механізмів управління земельними ресурсами33.
 
У 1964 р. в Сенегалі було прийнято найбільш прогресивне земельне законодавство в порівнянні з усією Африкою, яким було відмінено традиційну звичаєву систему землеволодіння і весь контроль за землями перейшов до рук держави. Управління земельними відносинами в Сенегалі здійснюють сільські общинні ради, що складаються з представників сіл, обраних терміном на п’ять років, які відають питаннями розподілу земель, затверджують всі угоди щодо земельних ділянок такі як позика, передача земельної ділянки від одного фермера до іншого, здійснюють планування раціонального використання та розвитку земель, а також вирішують земельні спори. Сільські Ради для забезпечення здійснення своїх функцій отримують 75 відсотків земельного податку. Незважаючи на такі зміни в земельній політиці та земельному законодавстві Сенегалу, традиційна звичаєва система землеволодіння досить широко застосовується, особливо в сільських районах34.

 

1Ведекин К. Земельная реформа в СССР. Доклад на международном семинаре «Земельная реформа и проблемы земельного законодательства». Москва, 10-14 июня 1991 г. — М.: Типография ВАСХНИЛ, 1991. — С.4.

2Быстров Г.Е. Земельная и аграрная реформа в зарубежных странах: правовая теория и практика. — Мн.: БГЭУ, 1999. — С.83.

3 Каракаш І., Арнаут А. Земельна реформа в Україні та Румунії: порівняльний аспект // Право України. — 2005. — №11. — С.141-144.

4Быстров Г. Е. Земельная и аграрная реформа в зарубежных странах: правовая теория и практика. — Мн.: БГЭУ, 1999. — С.51.

5Быстров Г.Е. Земельная и аграрная реформа в зарубежных странах: правовая теория и практика. — Мн.: БГЭУ, 1999. — С. 114.

6Заєць О.І. Правові аспекти земельної реформи в Україні: Монографія. — К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2006. — С. 87.

7Быстров Г.Е. Земельная и аграрная реформа в зарубежных странах: правовая теория и практика. — Мн.: БГЭУ, 1999. — С. 37-38.

8Тисенхьюзен У.К. Анализ земельных реформ, проведенных в странах Латинской Америки // Материалы международного семинара «Земельная реформа и проблемы земельного законодательства». Москва, 10-14 июня 1991 г. — М.: Типография ВАСХНИЛ, 1991. — С.15.

9Там само. — С.17.

10Mitchell K. Market-assisted Land Reform in Brazil: A New Approach to Address an Old Problem. — 22 New York Law School Journal of International and Comparative Law. — 2003. — PP. 557-583.

11Быстров Г.Е. Земельная и аграрная реформа в зарубежных странах: правовая теория и практика. — Мн.: БГЭУ, 1999. — С. 68.

12Там само. — С. 73.

13Chua A. L. The Privatization-Nationalization Cycle: The Link Between Markets and Ethnicity in Developing Countries // Columbia Law Review. — March, 1995. — PP. 223-303.

14Günter M., Jürgen P. Experience of Developmental Cooperation with „Tenure Rights of Indigenous Groups in Andean South America, Example Bolivia“ / Study of the Sector Project: “The Importance of Land Tenure in Development Cooperation”. — 1996. — 53 р.

15Чау Тхи Хань Ван. Земельное законодательство Социалистической Республики Вьетнам и Украины: сравнительно-правовой анализ. — Дис. … к. ю. н. … 12.00.06. — Х.: Национальная юридическая академия имени Ярослава Мудрого, 2007. — С. 18-27.

16Джакоб А. Земельная реформа в Индии // Материалы международного семинара «Земельная реформа и проблемы земельного законодательства». Москва, 10-14 июня 1991 г. — М.: Типография ВАСХНИЛ, 1991. — С. 10, С. 18-19.

17Frithjof K. Synthesis of Current State of and Trends in Land Tenure and Land Policy in Asia / Study of the Sector Project: “The Importance of Land Tenure in Development Cooperation”. — 1996. — 56 р.

18Szczepanski K. Land Policy and Adat Law in Indonesia’s Forests // Pacific Rim Law and Policy Journal. — January, 2002. — P. 232-255.

19Быстров Г.Е. Земельная и аграрная реформа в зарубежных странах: правовая теория и практика. — Мн.: БГЭУ, 1999. — С. 56.

20Riley M. L. People’s Republic of China: Land Rights — Enforcement of Regulations // International Company and Commercial Law Review. — 1997. — P. 45-46.

21Frithjof K. Synthesis of Current State of and Trends in Land Tenure and Land Policy in Asia / Study of the Sector Project: “The Importance of Land Tenure in Development Cooperation”. — 1996. — 56 р.

22John W. B., Mark. S. F., Tidiane N. Old Wine in New Bottles: Creating New Institutions for Local Land Management. Africa / Study of the Sector Project: “The Importance of Land Tenure in Development Cooperation”. — 1995. — 44 р.

23Эль-Гхонеми М.Р. Государство и собственность на землю в сельском хозяйстве. Египетский опыт // Материалы международного семинара «Земельная реформа и проблемы земельного законодательства». Москва, 10-14 июня 1991 г. — М.: Типография ВАСХНИЛ, 1991. — С.13, 23.

24Там само. — С.35.

25Shaw A. Zimbabwe Presidential Race Under Way, Wash. Post, Feb. 1, 2002. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.washingtonpost.com/ac2/wp-dyn/A10063-2002Feb1

26Human Rights Watch, Land Reform in the Twenty Years After Independence (2004). — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.hrw.org/reports/2002/zimbabwe/ZimLand0302-02.htm#P112_20168

27Independent Land Newsletter, Land Reform Highlights in Southern Africa, 2003-4 12 (June 2004). — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.oxfam.org.uk/what_we_do/issues/livelihoods/landrights/africa_south.htm

28Claxton H. Land and Liberation: Lessons for the Creation of Effective Land Reform Policy in South Africa // Michigan Journal of Race and Law. — Spring 2003. — P. 539.

29Shriver D. Rectifying Land Ownership Disparities through Expropriation: Why Recent Land Reform Measures in Namibia are Unconstitutional and Unnecessary // Transnational Law and Contemporary Problems. — Fall 2005. — P. 427.

30Там само. — P. 420-455.

31Claxton H. Land and Liberation: Lessons for the Creation of Effective Land Reform Policy in South Africa // Michigan Journal of Race and Law. — Spring 2003. — P. 530-552.

32Lorgen C. C. The Experience of Villagisation: Lessons from Ethiopia, Mozambique and Tanzania 18 (Jan. 1999). — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: www.oxfam.org.uk/landrights/Fullreport.rtf

33John W. B., Mark. S. F., Tidiane N. Old Wine in New Bottles: Creating New Institutions for Local Land Management. Africa / Study of the Sector Project: “The Importance of Land Tenure in Development Cooperation”. — 1995. — 44 р.

34Там само.

 

 12 квітня 2024
Європейський ринок сухого молока вчергове помітно «просів». Це миттєво відобразилось і на вартості українського товару, оскільки саме в Європу з України останнім часом експортується левова частка сухого молока.
Європейський ринок сухого молока вчергове помітно «просів». Це миттєво відобразилось і на вартості українського товару, оскільки саме в Європу з України останнім часом експортується левова частка сухого молока.
12 квітня 2024
 12 квітня 2024
Corteva, Inc., глобальна винятково сільськогосподарська компанія, спільно з державним АТ «Ощадбанк» розширюють партнерську програму кредитування українських агровиробників, даючи можливість купувати на вигідних умовах засоби захисту рослин компанії. Наразі за умовами цієї програми кредитування за зниженими ставками фермери можуть придбати насіння соняшнику, кукурудзи та озимого ріпаку преміальної генетики бренду Pioneer®.
Corteva, Inc., глобальна винятково сільськогосподарська компанія, спільно з державним АТ «Ощадбанк» розширюють партнерську програму кредитування українських агровиробників, даючи можливість купувати на вигідних умовах засоби захисту рослин компанії. Наразі за умовами цієї програми кредитування за зниженими ставками фермери можуть придбати насіння ...
12 квітня 2024
 12 квітня 2024
Європарламент схвалив оновлені «директиви щодо сніданків», згідно з якими на етикетках товарів повинна чітко вказуватись країна походження меду, а також чіткіше маркуватися вміст цукру у фруктових соках. Нові правила запровадять також для джемів та мармеладів.
Європарламент схвалив оновлені «директиви щодо сніданків», згідно з якими на етикетках товарів повинна чітко вказуватись країна походження меду, а також чіткіше маркуватися вміст цукру у фруктових соках. Нові правила запровадять також для джемів та мармеладів.
12 квітня 2024
 12 квітня 2024
У січні-лютому 2024 року Україна відправила на експорт 144 тонни живих овець і кіз на суму $158 тис.
У січні-лютому 2024 року Україна відправила на експорт 144 тонни живих овець і кіз на суму $158 тис.
12 квітня 2024
 12 квітня 2024
У Харківської області «Агрофірма "Світанок"» виробила першу в Україні органічну горіхову олію, яка виготовлена в повністю органічному виробничому ланцюжку: органічний горіховий сад – органічний виробник олії. У ДП «Укрметртестстандарт» проведені необхідні випробування та отримані висновки.
У Харківської області «Агрофірма "Світанок"» виробила першу в Україні органічну горіхову олію, яка виготовлена в повністю органічному виробничому ланцюжку: органічний горіховий сад – органічний виробник олії. У ДП «Укрметртестстандарт» проведені необхідні випробування та отримані висновки.
12 квітня 2024
 11 квітня 2024
Через блокування портів, низьку ціну на зерно та високу собівартість вирощування кукурудза для багатьох господарств стала фактично не прибутковою культурою в 2023 році.
Через блокування портів, низьку ціну на зерно та високу собівартість вирощування кукурудза для багатьох господарств стала фактично не прибутковою культурою в 2023 році.
11 квітня 2024

Please publish modules in offcanvas position.