Перед початком будівництва незайве вивчити кон’юнктуру цін на вироблену продукцію, оцінити, якою буде окупність того чи іншого проєкту, і тільки після цього, уточнивши особливості зберігання різних культур, перейти до підготовки сховища.
Обираючи поміж реконструкцією готового приміщення і будівництвом «із нуля», не варто недооцінювати вже наявні майданчики, наприклад старі корівники. Нові господарі викреслюють такі будівлі зі списку перспективних об’єктів інфраструктури, проте серед переваг можуть бути уже підведені енергосистеми і, можливо, водопровід та каналізація. Це слід обов’язково брати до уваги, враховуючи очевидну складність та високу вартість підключення до мереж.
У порівнянні з попередніми десятиріччями, вимоги до сучасного овочесховища істотно змінилися, тому цілковита збереженість від 94% закладеного продукту вже є нормою. Як досягти такого високого відсотка збереження?
По-перше, сховище не повинно пропускати зовнішнє повітря і сонячне світло. По-друге, його потрібно добре утеплити, зробивши якісну теплоізоляцію. По-третє, в овочесховищі необхідно встановити потужну і при цьому економічну вентиляційну систему. По-четверте, обрати правильний тип зберігання, який дасть змогу мінімізувати втрати продукції. Тому розпочинати слід із вибору способу закладання продукції на зберігання
Щодо вибору приміщення для сховища все досить зрозуміло: для організації овочесховища підійде практично будь-яка споруда у нормальному стані: колишня ферма, склад або ж новозбудований металевий каркасний чи безкаркасний ангар. Звісно, що нове — це завжди краще, однак тут потрібно чітко орієнтуватися на бюджет проєкту.
З утепленням овочесховища питання стоїть дещо інакше, оскільки воно повинне виключити потрапляння зовні як теплого, так і холодного повітря. Так само слід враховувати високу вологість всередині приміщення, яка повинна становити впродовж усього терміну зберігання не менш ніж 85%. Інакше продукція всихатиме, втрачаючи вагу.
Якщо йдеться про будівництво нового сховища, то як будівельний матеріал оптимально підійдуть сендвіч-панелі. Якщо ж ми маємо справу з іншим будівельним матеріалом для стін, то найбільш ефективний спосіб утеплення — це напилення пінополіуретанового утеплювача. Такий пінополіуретан характеризується низьким коефіцієнтом теплопровідності, не вбирає вологу і не потребує додаткової пароізоляції. Він хімічно і біологічно нейтральний і, найголовніше, наноситься на будь-яку за формою, суху, нежирну поверхню. Десятисантиметровий шар пінополіуретану за теплоізоляційними параметрами дорівнює 25–30-сантиметровому шару мінеральної вати.
Від вибору періоду і типу зберігання овочевої продукції безпосередньо залежить потужність і тип вентиляційно-кліматичної системи.
Звісно, що якість закладених на зберігання картоплі, цибулі, моркви та інших овочів поліпшити неможливо. Однак із використанням сучасних автоматичних вентиляційно-кліматичних систем можна мінімізувати втрати якісних показників. Коренеплоди, овочі і фрукти в період міжсезонного зберігання постійно віддають тепло, вологу і вуглекислий газ у навколишнє середовище. Тому склад повітря всередині сховища, його температура і вологість постійно змінюються. З огляду на це технології зберігання із використанням автоматизованих систем вентиляції підбираються під конкретну продукцію з урахуванням усіх параметрів овочесховища і його місця розташування. Надалі це дає змогу досягти під час зберігання сільськогосподарської продукції мінімальних втрат, спричинених зневодненням, диханням, захворювання та іншими змінами складу плодів.
Як відомо, овочесховища можуть бути контейнерного або навального типу. В принципі, можна організувати й універсальні сховища, в яких можливо розміщувати продукцію або навалом, або в контейнерах, проте вартість спорудження їх є невиправдано високою, що істотно збільшує термін їх окупності.
Навальний тип зберігання є дешевшим, не вимагає спеціальної тари і є відносно простим у плані закладання овочевої продукції на зберігання. Однак у випадку ураження будь-якої частини овочевої маси хворобою, вельми проблематично знайти і локалізувати вогнище ураження. Саме тому потрібно закладати в бурт продукцію, що пройшла ретельне сортування.
Під час зберігання навалом для забезпечення вентиляції закладеної продукції всередині бурту використовують підлогові вентиляційні канали, які розташовуються рівномірно по всій площі овочесховища. Висота бурту визначається як закладеною на зберігання продукцією, так і габаритами самого сховища. Робити бурт низьким (1,5–2 м) доволі неефективно, оскільки у такому разі для продування овочевої маси між каналами потрібно скоротити міжканальні проміжки і наростити потужність повітряного потоку. Оптимальна висота бурту — до 4 м. У тому разі, якщо висота стелі не дозволяє насипати 3–4-метровий бурт, краще в приміщенні зберігати продукцію у контейнерах. Коли ж потрібно зберегти врожай до початку літа, таке сховище оснащують холодильною установкою.
Контейнерний тип зберігання овочів є дорожчим і при цьому більш технологічним. Способи завантаження та вивантаження продукції тут відносно прості і не вимагають залучення додаткових ресурсів. Звісна річ, що у разі ураження хворобою частини врожаю, вогнище ураження досить легко виявити і локалізувати. Зберігання овочів у контейнерах дає змогу переміщувати різні партії продукту в межах одного сховища. Серед недоліків контейнерного способу зберігання потрібно відзначити наявність вільної площі для зберігання порожніх контейнерів. Тому у разі їх складування безпосередньо всередині приміщення досить великі площі можуть простоювати. Так само слід враховувати можливість передачі інфекції від попереднього врожаю через контейнери.
Вентиляція овочесховищ під час контейнерного зберігання продукції розподіляється на три основні типи.
Це, по-перше, обмінна просторова вентиляція зі спрямованими повітряними каналами. Напірні вентилятори створюють рух повітря, який, проходячи через спрямовані повітроводи, поширюється у вільний простір овочесховища. Така вентиляція підходить для здорової підсушеної сільгосппродукції: картоплі, цибулі, моркви тощо.
По-друге, це так звана сушильна стіна прямої дії. Принцип її роботи полягає у тому, що відібране зовнішнє повітря продувається через ряд палет під високим тиском. Для здійснення цього процесу нижня частина контейнера в кінці ряду повинна бути закрита. Така технологія не тільки забезпечує відмінне охолодження і висушування продукції, але й дає можливість створювати окремі режими вентиляції для різних партій або сортів овочів. Слід акцентувати увагу на тому, що, як і під час використання просторової вентиляції, стіна прямої дії працює з обмеженою кількістю рядів і потребує великої потужності повітряного потоку, що йде з напірної камери. Найбільш ефективною ця технологія буде у вузьких, довгих сховищах з однобічним розташуванням напірного каналу. Нерідко такий тип вентиляції застосовують під час експлуатації реконструйованих тваринницьких комплексів, переобладнаних на овочесховища.
По-третє, це сушильна стіна зворотної дії. Її принцип роботи полягає у тому, що контейнери із продукцією встановлюються із певним проміжком по всій довжині від фронту до стіни. Контейнери починають встановлювати від стіни, ліворуч і праворуч від вертикального отвору вентиляційної камери. Таким чином, довгий вертикальний проміжок між ними сам стає вентиляційним каналом, у якому створюється зона розрідженого повітря. Повітря, що проходить через продукцію, відводиться із міжконтейнерного простору через викидний клапан. Для забезпечення цього процесу необхідно закрити верхню і фронтальну частини проміжку щільною, непроникною для повітря, тканиною.
Сушильна стіна зворотної дії вважається дуже ефективною технологією, у якій за високої швидкості потоку повітря продукт може бути швидко висушений і охолоджений. Однак така система має певні обмеження. Кількість контейнерів, що може бути розміщеною в одному ряду, обмежена, оскільки тиск повітря падатиме у міру збільшення відстані. До того ж таке технологічне рішення потребує досить значних інвестицій.
Василь ЧЕРКАС, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
