Вітчизняні аграрії й досі збирають перезволожені сою та соняшник. На черзі — кукурудза, зерно якої, вочевидь, матиме значно перевищений відсоток вологості. Через високу вартість природного газу та дизпалива певна, і ймовірно, на жаль, не маленька частина врожаю ризикує так і лишитися в полі незібраною.
Так, сушити кукурудзу нині — це вкрай дороге задоволення. Саме через це сьогодні на ринку насіння поряд із посухостійкими гібридами кукурудзи найбільший попит мають гібриди з найвищою вологовіддачею. З усім тим, якщо в господарстві є зернова сушарка на природному газі або рідкому паливі, то щороку на сушіння витрачають дуже великі гроші — десятки та сотні тисяч доларів.
Утім, якщо зерно сушать на якісному сучасному обладнанні, фінансова ситуація краща. Але на те, щоб купити хорошу закордонну сушарку разом із додатковим обладнанням, потрібно добре розщедритися й платити потім за сервісне обслуговування.
Тому не дивно, що, починаючи ще з минулого сезону, в Україні досить широко застосовують зернові сушарки на альтернативних видах палива. Це звичайні дрова, солома, пелети, відходи очищення зерна тощо. Ледь не на рівному місці виник ринок теплогенераторів на твердому паливі, з’явилися чи переорієнтувалися на їх випуск десятки виробників, зокрема й місцевих.
Причому вважається, що сушіння дровами здешевлює процес, як порівняти з природним газом, удвічі-втричі. Сушити соломою виходить ще вигідніше. Однак у подібних агрегатів достатньо слабких місць.
По-перше, чимало з представлених на ринку моделей зерносушарок на твердому паливі не витримують таку важливу умову, як рівномірність нагрівання зернової маси. Тобто спочатку все горить ясним полум’ям із ризиком пересушити зерно, а після — температура різко знижується. Це досить поширена проблема, через яку не можна іноді говорити щось конкретне про продуктивність агрегатів на дровах чи соломі. Доводилося чути історії про те, що придбані зерносушарки із задекларованими 64 т зерна на добу видавали лише 8 т та й то в некондиційному стані.
По-друге, паливо треба десь брати, на чомусь привезти, кудись складати та якось закидати в топку. Тобто дрова потрібно купити й виділити під них половину господарського двору плюс кілька людей, щоб їх носити. Своєю чергою, за таких цін на міндобрива, солому сьогодні небажано забирати з поля у великих кількостях.
Звичайно, є чимало фермерів, які розібралися й усунули всі ці питання, і сьогодні цей напрям удосконалюється з кожним днем. І ми хочемо розповісти про наші враження від побаченого практичного використання для сушіння зерна… звичайної полови, або ж відходів очищення врожаю.
Коли мені коротко розповіли про те, що в одному з провідних господарств на Заході України сушать зерно саме половою (відходами очищення зерна) на обладнанні, виготовленому на місцевому мінізаводі, я спочатку поставився до цього скептично. Мовляв, сьогодні на кожному розі «клепають» казани й топки, здатні працювати на твердому паливі. Однак я поїхав все ж таки до Тернопільської області, бо мене зацікавив сам факт того, що в такий спосіб сушать урожай, зібраний із 6 чи 7 тис. гектарів. Це величезна маса вологого зерна, бо це один із найбільш забезпечених опадами та родючих регіонів України.
Його керівник Юрій сушить зерно в такий спосіб уже років 8.
Коли збираємо кукурудзу, то її вологість досягає всього 26–30%. Щоб знизити цей показник до 14%, використовуючи природний газ, рідке паливо або навіть дрова, довелося б витратити дуже великі гроші. От ми й із самого початку поставили собі завдання — відшукати ефективне економічне рішення, яке б дозволило знизити витрати, — розповідає керівник господарства.
У результаті Юрій познайомився у Тернополі з керівником невеликого промислового підприємства, яке виконує столярні та ливарні роботи. Новим видом продукції заводу стали опалювальні котли на відходах.
Тоді ж під час розмови й виникла очевидна ідея: у сільському господарстві рослинних відходів не менше! А чому б нам їх не пустити на добру справу, заощадивши витрати на сушіння зерна. Головне — щоб полова прямувала в топку поступово й в автоматичному режимі за принципом рідкого палива…
З результатами співпраці інженера й фермера я мав можливість ознайомитися безпосередньо на території господарства. Там, на зерновому току, нагромаджені дві великі окремі «гори»: зерно, привезене з поля, та рослинні рештки, отримані різними способами — від очищення зерна до самовивезення від сусідів.
Теплообмінник цієї зерносушарки, яка встановлена в господарстві (їх уже кілька), розрахований на продуктивність сушіння зерна 250 т/добу. Причому конструкцією цієї зерносушарки передбачено, що полова або інші подрібнені відходи «поводилися» як сипке паливо, поступово надходячи в топку. Під’їхала машина, розвантажилась у приймальну яму — і все працює. Подача палива та керування процесами цілковито автоматизовано та мінімізовано людський чинник — для обслуговування агрегата достатньо однієї людини.
До того ж собівартість сушіння 1 т зерна чи тонно/відсотка тут суто символічна й базується на вартості доставки сипких відходів до току.
Також завдяки спалюванню полови в топці зерносушарки на поля в господарстві також вносять цінне добриво.
Тут не потрібно жодних дозволів і приєднань. З тим вартість теплогенератора набагато дешевша проти імпортних агрегатів, а джерела палива практично невичерпні…, — стверджує Юрій.
Його слова щодо ефективності цієї технології сушіння зерна підтверджує і директор великого елеватора у Тернопільській області.
Сьогодні на цьому елеваторі для сушіння зерна окрім газу застосовують відходи, що накопичуються після очищення зерна, а також лушпиння соняшнику, тріску, тирсу — фактично все, що може горіти.
Ми підрахували, що в середньому за рік на нашому елеваторі збирається до півтори тисячі тонн відходів очищення врожаю. Доцільніше було б використовувати ці, по суті, безплатні резерви. Звичайні теплогенератори на дровах, які використовують у деяких господарствах, працюють за принципом «спочатку спекотно, потім — холодно». Натомість тут система функціонує таким чином, що забезпечується повністю автоматизована дозована подача пального матеріалу. Не треба нічого підкидати: ні тюків, ні дров — засипаємо з певними проміжками полову в бункер — і все!, — розповів фахівець.
Завважимо, що в Україні агрегати такого типу вже виробляють досить багато компаній. Знайти підхожий теплогенератор, що працює на відходах очищення зерна, вже давно не проблема, причому таке обладнання має досить демократичну ціну. Але головне, на чому ми хочемо акцентувати: така технологія є цілком робочою і доступною практично для всіх фермерів. Немає жодних проблем, щоб встановити таку топку й освоїти майже безплатний процес сушіння зерна. Причому частину палива можна брати у власному господарстві, а інше — забирати в сусідів, що не знають, що робити з половою. Ще один крок до вдосконалення технології — монтаж на комбайнах спеціальних половоуловлювачів.
Василь ЧЕРКАС, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
