В липні у місті Гола Пристань на Херсонщині запрацював перевантажувальний зерновий термінал, побудований холдингом «Нібулон» завдяки сприянню Європейського банку реконструкції й розвитку (ЄБРР) у короткі строки — за 100 днів. У будівництві брали участь близько 1,5 тис. осіб із 75 підрядних організацій. «Сільське господарство є основним моментом для активізації усього економічного потенціалу України», — сказав директор ЄБРР Шевкі Аджунер. Він також відзначив, що ЄБРР буде підтримувати й надалі розвиток аграрної галузі України.
Потужне виробництво зерна і добре організована логістика роблять Херсонщину однією із провідних у державі з виробництва зернових. Та ж компанія трохи раніше, в червні, відкрила вже у Запорізькій області в селі Біленьке перевантажувальний термінал «Хортиця» для зернових та олійних з обсягом зберігання 77 тис. т. У липні відкрив додаткові потужності зі зберігання зернових також морський термінал «Ніка-Тера» (Миколаїв). А взагалі зараз в Україні діє 33 припортових зернових термінали, здатних забезпечити перевалку 50 млн т зернових на експорт, і майже 800 зерносховищ, розрахованих на зберігання 33,5 млн т зерна.
Але й цих обсягів перевалки і зберігання вже недостатньо, щоб упоратися з урожаями. Загальний експорт зернових із країни в 2016–2017 МР становив 43,8 млн т, і він, мабуть, зростатиме. Протягом останніх кількох років Україна стала одним із найважливіших гравців на світових ринках зерна. Однак забезпеченість елеваторами по країні ледь сягає 65%.
Сяючі башти
Після УРСР залишилося чимало бетонних елеваторів і зерносховищ, які більше нагадують бомбосховища. Деякі з них ще використовуються, а інші заростають бур’янами, і біля них літають хіба що голодні ворони, згадуючи минулі кучугури пшениці. Відтак, зерновиробникам доводиться, як це відбувалося й раніше, продавати більшу частину врожаю «з коліс», з-під зернозбирального комбайна, занижуючи ціну й гублячи прибуток. Або зберігати збіжжя у не надто пристосованих приміщеннях, насипом на підлозі в старовинних коморах-кам’яницях або на токах без належного технічного оснащення.
На таких підприємствах збереження зерна потребує додаткових зусиль і коштів на зерносушіння, зважування, перевантаження тощо. Але й ці місця для зберігання урожаю користуються попитом, особливо у жнива.
Їздячи Україною, «Агробізнес Сьогодні» спостерігає повсюди дедалі більше нових елеваторів. Вони різні: ще функціонують де-не-де старі бетонні «динозаври», підремонтовані й перефарбовані у жовто-блакитні кольори, але вже більшає нових металевих башт-силосів. Виблискують на сонці ребристі сталеві конуси. Такі дахи сприяють відводу конденсату, запобігають потраплянню у середину зерносховища птахів і дощу.
На українському ринку нині силоси пропонують багато якісних виробників. Серед найбільш відомих — зарубіжні фірми Riela, Petkus, Tornum, Agrex, Symaga, Neuero, Scafco, Araj, Sukup. Збудували вже чимало нових зерносховищ і вітчизняні заводи «Сокіл», «Агро-Союз», КМЗ. Ще один відносно новий гравець на ринку металевих зерносховищ — компанія «Алтин Белек» (Туреччина). Вона виготовляє силоси з листового металу, зробленого на заводах індійської металургійної корпорації Arcelor Mittal.
Зафіксовано тенденцію: холдинги дещо припинили бездумну консолідацію земель в обробітку і кількість оброблюваних гекарів, натомість збільшують обсяг потужностей зі зберігання зернових.
Агрохолдинг «Кернел» свої потужності зі зберігання довів до 2,8 млн т. Ukrlandfarming володіє зерносховищами загальним обсягом близько 1,1 млн т, «Мрія Агрохолдинг» має резерви для зберігання 600 тис. т, «Сварог Вест Груп може розмістити до 500 тис. т зерна. Нині навіть кожен малий фермер мріє поставити свою невелику «банку»-силос, щоб продавати продукцію, коли ціна на неї буде якнайкращою.
Очищення, сушіння…
Підготовка зерна до зберігання, як відомо, складається із декількох етапів. Спочатку із зернової маси видаляють сміття. Далі воно проходить кілька стадій очищення. Якщо воно щупле чи бите, містить домішки, пилюку — повинно піти у відходи. Для цих операцій на будь-якому сучасному елеваторі потрібні необхідні сепаратори, аспіратори — словом, численний парк допоміжної техніки. Її виробляють як зарубіжні, так і українські виробники.
Зерноочисні сепаратори випускають Ravaro, Delta, Buhler, Marot та інші. Серед вітчизняних виробників назвемо «Оліс» (Одеса), «Аеромех» (Луганська обл.), «Агросепмаш» (Запоріжжя).
Урожай збирається восени іноді під дощем, і вологість зерна підвищується до 20–25%. А сире зерно зберігати не можна — зіпріє. Тож сучасний елеватор неможливий без сушарки. Знову ж таки, у цьому сегменті багато іноземних пропозицій від компаній Agrex, Stela, Riela, Petkus, Brice-Baker. Підтягуються до цієї когорти і вітчизняні виробники: наприклад, «Бриг» (Миколаївська обл.), «Зернові технології» (Харківська обл.), «Елеваторний альянс» (Київська обл.) та ін.
Принцип у багатьох власників елеваторів такий: коли обладнання збирається у технологічний ланцюжок, треба щоб підходило одне до одного. Звісно, на ринку переробки зерна наразі багато імпортних машин та устаткування. І аграрії чудово розуміють, що таке якісне зарубіжне обладнання. Але принаймні у цій елеваторній царині вітчизняні інженери і машиновиробники теж мають непогану репутацію серед фермерів.
Логістика: шлях до моря
Холдинги користуються власними зерносховищами. Невеликі агровиробники орендують елеваторні послуги й потужності. Завжди цікаво, чому навколишні фермери обирають той чи інший елеватор, адже їх чимало? Звісно, визначальною є вартість і якість послуг, але не тільки. Для того, хто здає зерно, треба насамперед, аби на елеваторі не маніпулювали з показниками вологості, з кількістю сміттєвих домішок. Ще дуже важливою є оперативність роботи елеватора. Хто швидко сушить і відвантажує, той має переваги перед конкурентами.
Однак є ще один суттєвий фактор — логістика. Переважна більшість обсягів зерна експортується морськими шляхами: суховантажними кораблями. За допомогою вагонів-зерновозів (хоперів) із регіональних залізничних вузлів поїзди їдуть у Херсон, Миколаїв, Одесу, Маріуполь, Чорноморськ, Бердянськ, Рені… Україна має 18 українських морських портів Чорноморсько-Азовського басейну. Чи працюють із тим або іншим елеватором фірми, котрі надають послуги з перевезень зерна до морського порту? Якщо так, то це є конкурентною перевагою. Особливо, якщо при елеваторі є залізничний вузол, звідси прокладено шляхи до портів.
Комплексні рішення
Хто і як їх будує? Зведення елеватора — доволі непросте інвестиційно-виробниче завдання. Воно вимагає значних коштів, надійних підрядників. Нині власнику елеватора потрібна комплексна послуга: щоб запроектували, зробили розрахунок рентабельності. Потім поставили устаткування й побудували весь комплекс, і щоб з певною періодичністю його обслуговували. Тож в Україні нині з’явилося чимало таких постачальників, хто готовий спроектувати й змонтувати сучасний елеватор з усім необхідним устаткуванням із якісних складових: як імпортних, так і вітчизняних. Наприклад, цим займаються група компаній «Украгроком», корпорація «Зернова Столиця», компанія «Агро-Союз», багатопрофільна фірма «Енекс», підприємства «Квадрат Індастріз», «Деметра», «Гермес-Трейдинг» та інші.
З’являються нові сховища, щороку будуються десятки нових елеваторів однак потужностей для зберігання зерна усе ще бракує. Облаштування індустрії зберігання зерна в країні триває. Бо елеватори — це невід’ємна частина інфраструктури агробізнесу, така ж важлива, як шосейні шляхи, залізниця або морські порти.
Ігор ПЕТРЕНКО, Віктор БОРЗНЕНКО
спеціально для газети "Агробізнес Сьогодні"
