Технологія внесення безводного аміаку передбачає побудову досить складної польової технології, яка включає ємності для транспортування сировини і внесення, холодильну установку та спеціальні культиватори. Якісне оснащення, ясна річ, коштує недешево, тим більше, що виробляється переважно північно-американськими підприємствами.
Хоча безводний аміак за нормальних умов перебуває у газоподібному стані, у грунт він потрапляє у рідкому вигляді і контактує із часточками землі буквально на молекулярному рівні. Відразу після внесення діюча речовина знаходиться в амонійній формі, завдяки чому не вимивається водою, а згодом внаслідок роботи бактерій поступово переходить у нітратну.
Як уже згадувалися, до складу безводного аміаку входить велика кількість легкодоступного для кореневої системи рослин азоту. Це дає змогу за умови правильно проведеної технологічної операції серйозно «зарядити» ґрунт азотом і заразом підвищити доступність калію та фосфору. Доводилося зустрічати цифри — на 25–30% за умови регулярного внесення безводного аміаку. Враховуючи малорухливість і викликаний цим частий дефіцит фосфору, що вноситься у вигляді сипучих добрив, цю рису можна занести до ключових переваг безводного аміаку. Провівши необхідні розрахунки, можна знизити норму внесення інших видів добрив.
Зазвичай вважається, що внесення безводного аміаку — справа пізньої осені, коли можна без остраху дати це агресивне добриво в нормі 120–150 кг/га, хоча дехто дає і більше. Однак на сьогодні чимало спеціалізованих компаній та господарств накопичили необхідний досвід для того, щоб давати це добре під майбутні посіви у серпні — перед сівбою озимих культур та навесні.
Ще не так давно весняне внесення безводного аміаку вважалося справою ризикованою, оскільки прямий контакт його із насінням чи кореневою системою рослин є неприпустимим. На сьогодні це звична і досить ефективна річ. Норма внесення у цьому разі є дещо нижчою — приблизно 100 кг/га.
Існує тверде правило за умови передпосівного заробляння безводного аміаку в ґрунт — мінімальна відстань поміж горизонтом внесення та місцем залягання насіння повинна сягати 12 см і більше. Найчастіше це добриво «впорскують» на глибину від 15 до 20 см, а тому буде нескладно провести самостійні підрахунки залежно від культури та особливостей роботи сівалки.
Проте питання ефективності застосування саме безводного аміаку у порівнянні із сипучими добривами залишається дискусійним. Точніше так, поки що складно знайти відповідь на пряме запитання: чи можна завдяки внесенню цієї речовини повністю відмовитися від гранульованих азотних добрив? Свого часу мені доводилося неодноразово спілкуватися із керівником спеціалізованої компанії, що займається наданням послуг із внесення безводного аміаку. Заразом компанія має власні площі, на яких вирощує сільгоспкультури. На думку мого співрозмовника, оптимальним варіантом є поєднання і безводного аміаку, і гранульованих азотних добрив. До того ж вартість одиниці діючої речовини у безводному аміаку є найдешевшою зі зрозумілих причин. Головне — знайти правильне співвідношення обох цих типів азотних добрив. Найчастіше воно обраховується у співвідношенні дві третини необхідного азоту під час осіннього внесення безводного аміаку та одна третина — навесні у вигляді гранул.
Прибічники застосування саме цього виду добрива стверджують, що якщо використовувати для підживлення лише його, а на сусідньому полі — винятково сипучі азотні добрива, то різниця у врожайності становитиме 10% на користь першого варіанту. До його переваг також відносять і повну стерилізацію полів від гризунів, які знищуються отруйними випарами газу.
При розрахунку економічної доцільності застосування безводного аміаку для забезпеченого азотного підживлення посівів заведено вважати, що найвища ефективність досягається на посівах кукурудзи, а після неї — цукрових буряків, ріпаку та соняшнику. Доволі часто використовують це добриво і на пшениці, хоча його можна давати під усі види сільгоспкультур, які вирощуються в Україні.
Попри очевидні переваги застосування безводного аміаку головною перепоною на шляху ширшого впровадження цієї технології є фактична неспроможність пересічного господарства здійснити внесення його самостійно.
Як виглядає цей агротехнічний захід у полі? Найчастіше для внесення безводного аміаку застосовуються потужні культиватори із шириною захвату до 12 м. Агрегати, оснащені холодильниками, витратомірами та регулюючими клапанами. Вони агрегатуються із тракторами потужністю у межах 500 к. с. Така висока потужність тракторів необхідна в тому числі і тому, що ззаду причеплена цистерна місткістю від 2 до 5 т. До того ж сама товстостінна бочка важить щонайменше 2 т. Додамо, що безводний аміак часто вносять просто у стерню, в кращому разі в мінімально оброблений грунт, а тому на потужності трактора ліпше не економити.
Також у полі повинні стояти ще дві цистерни разом із трактором потужністю приблизно 100 к. с. Вони почергово заправляються, причому цей процес, ясна річ, є досить складним у технологічному плані. Перший спосіб дозаправляння передбачає застосування обмежувального клапана — до появи білого диму, що сигналізує про заповнення цистерни. Однак при цьому втрачається до 4% переміщеної маси безводного аміаку, що означає втрату приблизно 400–500 грн під час кожної заправки. Тому сьогодні починають частіше застосовувати другий спосіб із використанням закритого насоса, що працює на дизельному пальному. Втрати при цьому мінімальні, а на заправляння витрачається не більше 250 г пального на 1 т ємності.
Саме внесення безводного аміаку в грунт із використанням культиватора з робочою шириною 11 чи 12 м може потребувати від 6 до 12–13 л пального. Тут багато чого залежить від стану поля, тому ліпше провести принаймні дискування.
З усього викладеного вище зрозуміло, що ця агротехнічна операція обов’язково потребує залучення сторонньої спеціалізованої компанії. Тобто додаткових витрат на оплату її послуг. Так, це не дуже приємно, оскільки наш аграрій звик усе робити самостійно, проте якраз у випадку із безводним аміаком у цьому є резони. По-перше, досить складно налагодити самостійне перевезення та зберігання цього агресивного виду добрив. Навіть спеціалізовані компанії з цією справою мають багато мороки. По-друге, слід мати необхідні дозволи та навчений персонал. І, по-третє, потрібно придбати купу дорогого обладнання для внесення, а головне: зуміти правильно внести безводний аміак у грунт. Звичайно ж, трапляються приємні винятки, і є великі господарства, що зуміли опанувати цю технологію. Втім, такі компанії передусім орієнтуються на перспективу, а саме можливість надавання послуг із внесення на комерційній основі іншим господарствам.
Ще раз наголосимо, що включення до агротехнології господарства безводного аміаку, а надто його весняного внесення може дати відчутний ефект у плані врожайності, однак воно потребує досконального вивчення питання. Якщо технічні (скажімо, час та глибину внесення) та організаційні аспекти можна довірити фахівцям зі спеціалізованої компанії, то агрономічні — це вже справа керівництва господарства. Як поєднати різні види азотних та інших добрив, чи можна на них заощадити, під яку культуру вносити — такі речі ліпше дізнаватися у тих агрокомпаніях, де вже використовувався безводний аміак. Окрім цього, закласти власні досліди, давши концентрований азот під різні культури на декількох десятках гектарів. Хоча і цього разу можуть виникнути проблеми. Навряд чи хтось почне перебазовувати за сотні кілометрів техніку та продумувати логістику перевезення безводного аміаку, в тому разі, коли замовник хоче обробити лише 50 га поля.
Однак перспектива тут вочевидь є, враховуючи, що американські фермери сьогодні використовують азотні добрива майже цілковито у рідкому вигляді. Ця тенденція добре прижилася і в Україні, оскільки той же КАС сьогодні використовується чи не в кожному середньому чи великому господарстві, принаймні для підживлення сходів. Натомість у вмілих руках безводний аміак може справити ще більш вагомий ефект.
Ігор ПАВЛЮК, спеціально для газети "Агробізнес Сьогодні"
