Російсько-українська війна внесла багато змін у наше життя, поставивши гостро чимало проблем, які раніше роками не розв’язували. Однією з них є розвиток аграрного сектору України відповідно до європейських вимог і стандартів, зокрема у сегменті аграрної кооперації. На загал вітчизняна агрокооперація тривалий час перебуває у стані стагнації. Хоча, наприклад, у ЄС вона має посідати чільне місце, а європейські кооперативи знані в усьому світі.
Про українську сільськогосподарську кооперацію говоримо з Романом Корінцем, директором Національної асоціації сільськогосподарських дорадчих служб України.
• Пане Романе, розкажіть про стан кооперації в Україні станом на 2022 рік?
— Стан сільськогосподарських кооперативів у країні нічим не відрізняється від стану іншого бізнесу. Із зареєстрованих понад 1000 сільськогосподарських обслуговчих кооперативів насправді тільки третина працювала ще до війни.
У нас кооперативи здебільшого локальні, невеликі за обсягами діяльності. І проблеми у них локальні. Навіть кооперативні об’єднання, якщо і створюються, то їх діяльність мало коли виходить за межі області. А про участь у міжнародній торгівлі не доводиться говорити.
Роман Корінець, директор Національної асоціації сільськогосподарських дорадчих служб України
Та є добрий виняток — перший кооперативний елеватор, створений сільськогосподарськими обслуговчими кооперативами «Зерновий» (Дніпропетровська обл.), «Зерно-Бунк» (Кіровоградська обл.) та Об’єднанням сільськогосподарських обслуговчих кооперативів «Господар» (Дніпропетровська обл.). Вони готуються стати учасниками міжнародних ринків й експортувати власну продукцію.
Є ще кілька реально робочих кооперативів, зокрема, на Заході України, але не так багато…
Нині з’явився інтерес до створення нових кооперативів. Чому? Усе змінилося за період війни. Малі виробники, фермери дуже сильно обмежені в доступу до організованого ринку. Та навіть до звичайних ринків агропродукції. Особливо на початку війни. Через це окремим із них довелося безплатно роздавати вироблені ними продукти, наприклад молоко...
Два роки тому парламент схвалив нову редакцію Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію». Мали бути ще зміни до податкового кодексу, але нічого не зроблено: цей законопроєкт більше як рік застряг у Верховній Раді. Маємо таке собі кастроване законодавство про сільськогосподарську кооперацію.
А ще люди не знають норм нового закону. Півтора року з моменту ухвалення закону до початку війни — і жодної інформаційної компанії з боку влади.
Раніше ми в Національній асоціації сільськогосподарських дорадчих служб України за підтримки партнерів — одного з проєктів Агентства США з міжнародного розвитку підготували та видали науково-практичний коментар до закону України про сільськогосподарську кооперацію і суміжні правові акти. До нас такого ніхто не робив. Були ще методичні розробки, сотні навчальних заходів… Свого часу ми підготували з дорадників кілька сотень кооперативних інструкторів… Це треба робити й тепер, бо правове регулювання сільськогосподарської кооперації змінилося кардинально. І навіть місцями вийшло за межі здорового глузду у світової кооперативної практики. Інформація, знання для працівників агрокомпаній, фермерів, для всіх, хто хотів би розвивати кооперацію, є важливими.
• Згідно із законом України кооперативні виплати до оплати праці не належать. Тому працівникам — членам кооперативу зарплату не платили, а маскували її під щомісячні кооперативні плати. Адже рівень кооперативних виплат зменшує базу оподаткування. Які запобіжні засоби можна ухвалити?
— Так, були в нас такі псевдокооперативи. Коли готувалась нова редакція закону, ми дуже наполягали, щоб не було підміни понять кооперативних виплат і зарплати. Коли людина не отримує зарплату, вона не отримує соціального захисту, немає відрахування в пенсійний фонд, немає податку на доходи фізичних осіб, тобто це також не вигідно громадам. Щоб цього не відбувалося, кооперативні виплати мають виплачуватися один раз на рік, як має бути за законом.
• Які поради можете дати початківцям у кооперативній діяльності?
— Насамперед, коли кілька фермерів чи виробників сільгосппродукції хочуть створити кооператив, вони мають поставити питання: для чого він їм потрібен? Створювати кооператив для «галочки», бо це модно, чи тільки для того, щоб «роздерибанити» бюджетні кошти — такий кооператив точно помре… Кооператив має допомагати засновникам, членам розв’язувати їхні проблеми.
Кооператив — це насамперед економічна організація, хоча й про соціальну функцію не слід забувати. Та все ж… Дивіться, чи вам це вигідно. Якщо три господарства, кожне з яких виробляє 25 літрів на добу, хочуть створити кооператив, вони мають купити охолоджувач молока. Він має обсяг 1000 л, тому ці 75 л молока будуть дуже довго-довго окупатися. Є багато людей, які мали хороший задум, але не прораховували вигоду.
Не розраховуйте тільки на державну підтримку. Кооператив — це ризик ваших коштів, ваших ресурсів. Розраховуйте насамперед на себе. Бюджетні кошти розглядайте як додаток до ваших грошей.
Об’єднуйтесь із рівними. Чому? Уявіть, що об’єдналися господарства, де, для прикладу, в одному виробляють 100 літрів молока, у другому — 10 літрів, а в третьому — 10 тонн молока. То в такому кооперативі умови буде завжди диктувати той, хто виробляє ці 10 тонн молока.
Почитайте законодавство, перед тим як щось робити! Поговоріть із представниками інших кооперативів, щоб зрозуміти сутність кооперації: що кооператив — це економічна організація, а не громадська. І не товариство з обмеженою відповідальністю.
Вчіться працювати в кооперативі. Довіряти один одному. Дотримуватися взятих при створенні кооперативу зобов’язань. Класичний принцип у кооперативі «один член — один голос» подекуди важко зрозуміти аграріям — цього теж треба вчитися.
• Яка має бути головна мета: турбота про громаду чи турбота про споживачів? Адже в новому законі прописано, що мета кооперативу — отримання прибутку. Чи може це призвести до зниження якості продукції?
— Прибуток не є метою діяльності кооперативу. Ми створюємо кооператив, щоб допомогти нашим членам стати успішнішими: вигідніше продати їхню продукцію, дешевше закупити для виробництва товари.
Щодо соціальної складової… На початку минулого століття Україна була буквально пронизана діяльністю кооперативів. До того ж кооперативні організації утримували народні доми (такі собі аналоги будинків культури), ремісничі школи, мали власні видавництва, піклувалися про молодь…
А ось приклад із сучасної історії. У Львівській області, де є кооператив «Покрова». Так от, голова місцевої громади Марія Дискант якось сказала: «Знаєте, коли з’явився кооператив, люди так були впевнені, що є ринок збуту молока, що навіть вчителі почали тримати по 3–4 корови». Якщо у людей з’явилися доходи, то вони платять податки. Чи це не внесок кооперативів у розв’язання соціальних проблем?
У теперішньому законі є чудова норма щодо кооперативної освіти. Це стара традиція, що відповідає принципам міжнародного кооперативного альянсу. В багатьох країнах кооперативи мають зобов’язання відраховувати частину своїх надходжень на кооперативну освіту. Сподіваюся, що з часом така норма стане практикою сучасних українських кооперативів
• Які перспективи розвитку кооперації в Україні та що заважає?
— Я вже багато отримую від фермерів таку відповідь: перспективи добрі, але умови погані.
Війна показала: якщо малі виробники не об’єднаються, то вижити майже неможливо. Труднощі експорту, дорожнеча логістики, ресурсів, з одного боку, створюють перешкоди для розвитку сільськогосподарського підприємництва. З іншого боку, є стимулом для кооперації — формальної чи неформальної: через об’єднання можна формувати гуртові партії продукції для експорту, постачання у торгові мережі, економити на накладних витратах…
Зрозуміло, що нині держава практично не має ресурсів для бюджетної підтримки кооперативів, малих виробників сільгосппродукції. Є кілька програм, що стосуються будівництва теплиць, будівництва садів, гранти на власну справу… Так, обсяги невеликі. Не завжди адекватні до ситуації, особливо щодо мікро та малих виробників вимоги. Та все ж… Тому об’єднання фінансових та інших ресурсів малих виробників може дати мультиплікаційний ефект. Знаєте, з миру по нитці — голому на сорочку…
• Що ще заважає?
— Треба системно працювати з населенням. Втрачена кооперативна культура за роки радянської влади. Щоб її сформувати, потрібне системне навчання людей. Після нашої Перемоги над рашоорками (у цьому не маю жодних сумнівів) все-таки держава має долучитися до цього процесу. А ще надавати підтримку кооперативам на старті. За приклад можна взяти практику стимуляційного фінансування ЄС: держава компенсує заробітні плати менеджменту кооперативу протягом певного періоду, бо, щоб мати хороший результат, кооперативам потрібні кадри.
Теперішні кооперативне просвітництво, навчання, підтримка кооперативів — справа, як правило, рук чи то громадських організацій, чи проєктів міжнародної технічної допомоги. Та тут такий різнобій… А ще локальність… Щоб робота була системною, методично правильною, треба створити навчально-координаційний методичний кооперативний центр.
• Яка вигода від кооперативів для держави?
— Кооператив допомагає своїм членам бути успішнішими. А це значить, що буде більше робочих місць. Якщо так, то держава платитиме менше допомоги по безробіттю… Вигідно?
Якщо наші виробники стануть успішнішими й зможуть конкурувати не лише на внутрішньому, а й на міжнародних ринках… До прикладу, Польща: середній розмір фермерського господарства приблизно 13 гектарів, але ці тринадцятигектарні господарства стають учасниками міжнародних ринків через кооперацію. І це видно по тому, скільки польської продукції на прилавках українських магазинів, яток. Придивіться до написів польського молока, що продається тут, і ви знайдете слово «кооператив».
А ще держава отримає іншу якість суспільства. Не секрет, що в Україні рівень довіри дуже низький, а кооператив якраз формує довіру. Так, це тривалий процес. Та вартий того, бо світові авторитети у науці переконують: суспільства з високим рівнем довіри, здатності до об’єднання є успішнішими в економіці.
• Як ставитесь до вирощування таких нішевих культур, як технічні коноплі? Чи може стати вирощування конопель перспективним шляхом розвитку для фермерів?
— Я знаю, що Сумщина в Україні в цьому відношенні — лідер.
Я не спеціаліст у вирощуванні конопель, хоча люблю хліб із конопляним борошном і випічку з конопляними висівками.
Екопродукція — тренд світовий. Але щоб вийти на міжнародний ринок, нам треба створювати великі обсяги — цього можна досягти двома шляхами: або багато виробників, які кооперуються, або один великий виробник. Один великий виробник — це завжди великі інвестиції, що не є простим завданням нині… Мало виростити коноплі, фермери мають навчитися виробляти з них, зокрема через кооперацію, будівельні матеріали, сукно, тканини тощо. А ще багато треба вкладати в маркетинг, у просування цієї продукції.
Перспективи непогані. Непогані можливості. Треба вчитися їх використовувати.
• У сільському господарстві часто наражаються на проблему, що називається сезонність. І тут на допомогу приходить агротуризм. Це непогана ідея, як можна мінімізувати надлишки й максимізувати прибутки. Як активно в нас розвивається ця сфера? Що заважає?
— Сільське господарство і туризм це — брати-близнюки. Особливо це стосується нішевої продукції, локальної продукції. Хто веде торгівлю, той знає, що в сучасному суспільстві люди готові купувати не товар, а враження.
У багатьох країнах розвивається такий напрям туризму, як digital detox. Люди з мегаполісів їдуть відпочити від цифровізації в сільську місцевість, і там їм пропонують нові враження.
У нас склалося хибне враження, що досить поставити хатинку на курячих ніжках і будуть приїжджати люди й лишатимуть гроші. Ні! Наприклад, польська зелена садиба — красивий будинок у сільській місцевості, де є вода, тепло, каналізація. Тобто всі міські блага, і до того ж красива природа й оригінальна місцева кухня.
Немало красивих зелених садиб уже побудовано у нас за європейським зразком. Та все ж більшості власників наших зелених садиб є чого повчитися у польських колег… Вчитися пропонувати щось оригінальне, чого вони не бачили й не куштували. Українця варениками не здивуєш. І природою також. Звичайно, у поєднанні з міським комфортом — можна.
• Приклад якої країни ЄС з розвитку кооперації Ви б порадили?
— Кооперація в різних країнах на різних стадіях розвитку. Історично нам цікавий весь досвід, та все ж… Нам цікавий теперішній досвід постсоціалістичних країн, бо в них люди не так давно долали ті проблеми, що ми маємо нині. Я про кооперацію. Так, Франція, наприклад, наскрізь кооперативна країна, але проблеми французьких фермерів й українських дуже різні, бо ми на різних стадіях економічних процесів… Тому й кооперативи тепер, їхні завдання, форми, будуть різними…
Якщо ми хочемо практично чогось навчитися, то, на мій погляд, кооперативні процеси в Польщі, Латвії — це найкращі приклади для вивчення.
• Ви допомагаєте Збройним силам України?
— Звичайно, як і кожен громадянин України. І наша асоціація також. Наші клієнти — фермери, кооперативи — це також це роблять і продуктами, і грішми. Як і наші партнери. Наприклад, завдяки нашій співпраці з Латвійським центром сільських консультацій та освіти навесні вдалося забезпечити понад пів сотні фермерів Волині насінням овочів.
Війна дає прекрасні приклади кооперації людей задля Перемоги. Війна показала, що ми вміємо об’єднуватися в складні часи. Важливо, щоб ми вміли це робити й у мирний час.
Розмовляла Емма Ніколетта Мелтон,
студентка ЖТ-01 Сумського державного університету
