Класичний ринок землі? На першому етапі надурять усіх

/ Гість номера / Понеділок, 12 жовтня 2015 12:05
Ірина САДОВА, спеціально для "АС"
У Василя Цушка на батьківщині в Тарутинському районі Одещини є пай — 2,63 га власної землі. Він має економічну і юридичну освіту, ще замолоду керував аграрним господарством. А потім — областю і двома міністерствами. Політик зі стажем. Що думає людина із таким досвідом про перспективи ринку землі в Україні?

 

  • Василю Петровичу, мабуть, більшість з острахом очікує, а що ж насправді трапиться 1 січня 2016-го, після дати, до якої відкладено дію мораторію на продаж сільгоспземель в Україні.
Оце точно: з острахом. Питання навіть не стільки у проблемах землі, скільки у загальних страхах, які живуть у нашому суспільстві. Найгірше в ньому зараз — це депресія через повну недовіру владі, коли люди не вірять нікому і нічому. В тому числі є свої страхи у власників земельних паїв. Ну хіба що крім тих, хто живе у містах і кому не терпиться чимшвидше спродати шматочок непотрібної спадщини та щось на цьому підзаробити.
 
А от більшість замислюється: якою ціною обійдеться відкриття ринку і відповідний продаж землі? Надто свіжий у пам’яті досвід ваучерної приватизації, яка просто була узаконеною аферою. Тому і тепер бояться після запуску ринку землі прокинутися — а її власниками-монополістами виявиться якийсь десяток людей. І ви не зможете не те що проїхатися полем, а навіть помилуватися цією землею. Бо на приватну власність — зась. Оце і є головна причина земельних страхів.
 
  • Яку ж модель регулювання земельного ресурсу Ви б запропонували вже зараз?
Думаю, реальніше підійде варіант, який фактично легалізує нинішній стан справ. Давайте подивимось факти. Насправді зараз вже маємо обіг права оренди землі. Адже коли крупні компанії, які накопичили в оренді до 100 тис. га землі, планують, наприклад, продавати свої активи, то у ціну закладають додаткових 300-400 дол. за кожен гектар вартості орендованої ними землі, свої витрати на її оформлення. Це де-факто, а от де-юре ситуація не закріплена. Тому й пропоную ввести в обіг право оренди землі. Цьому є логічне пояснення. Адже сама земля насправді жодної цінності не має. Цінність є у праві розпоряджатися нею. Береш в оренду — розпоряджайся. Але при цьому потрібно дотримуватися знову ж таки суворих умов. Скажімо, землі передаються в оренду не менш як на 7 років — так врахуємо піклування про родючість землі, зобов’язання дотримуватися як мінімум оптимальної сівозміни.
 
У систему мають бути задіяні переважна більшість, а може, й усі банки (а не так, як пропонувалося проштовхнути монополію однієї чи двох банківських установ, якогось земельного банку). Банки створюють спільну єдину базу, прозору, відкриту, на кшталт бази кредиторів і дебіторів. Щоб там можна було простежити історію кожної земельної ділянки, перевірити її. База з елементами кадастру — це необхідна інформація для того, хто здає землю в оренду, хто хоче її взяти і, безперечно, для самих банків.
 
За такої системи досягаємо головного, чого, власне, зараз бракує: можемо з офіційним правом оренди піти в банк і там отримали капітал. Зараз це неможливо.
 
Не зміг орендар вчасно повернути кошти — право оренди переходить банкові. По суті воно фінустанові не потрібне як таке, просто банк, скажімо, упродовж 3 місяців може передати це право іншому орендарю. При цьому орендодавець нічого не втрачає — для нього умови угоди зберігаються, байдуже, що з іншим орендарем. Та й земля обробляється, адже для неї підшуковують ефективного господаря-орендаря.
 
Таким чином, фактично з’являється ринок обігу права оренди землі. І ринкові, і загалом економіці потрібно саме ЦЕ. Бо тоді виконується основне завдання — в обмін на ділянку землі отримується реальний кредитний ресурс. Це головна мета, якої у такий спосіб легше досягнути.
 
  • Якщо усе так очевидно, чому досі не реалізується подібний сценарій?
Тому що є люди, котрі поставили зовсім іншу мету — отримання латифундій. Загарбати чим більше землі й усім розповідати, що я таке маю, набиваючи собі ціну.
 
Усі владники в Україні впродовж років незалежності намагалися запустити простий класичний ринок землі і торгувати. А ціна? Ціна, мовляв, якось там сама собою складеться на ринку. Хоча усім зрозуміло, як саме вона може скластися: ціна завжди буде найнижчою за первинного запуску ринку.
 
  • Що Ви маєте на увазі під поняттям «простий класичний ринок землі»?
Вважається, що Україна як керована ззовні країна, мовляв, мусить вдатися до якихось аналогій. Необмежений продаж землі, скажімо, є в американській системі. Просто? Для Америки та її менталітету — так. У Європі цей ринок інший. Я у англійців запитував, чи у них земля продається? Так. Але не купується. Бо ціна така, що потрібно горбатитися на цій землі, вирощуючи найбільші врожаї, і при тому повернеш вкладені в землю інвестиції десь років тільки за 50! Тому там не на продаж орієнтуються, а на оренду. Але право продажу є, воно складалося історично, з покоління в покоління. Століттями відшліфована класика. В Ізраїлі зовсім інша, своя складна система.
 
А у нас немає ні традиції, ні запобіжників для повного відкриття вільного ринку. У нас треба для початку обов’язково захистити усіх і зберегти ціну, зафіксувати її, обмежити. Щоб система спрацювала, скажімо, під час продажу ласих шматків — земель навколо великих міст, біля водойм і т.п. Так, буде дуже дорого, зате держава отримає податки, а місцеві громади — додаткові кошти для розвитку. Коли це стане реальністю, місцеві ради будуть боротися за такі цінні наділи, перерозподіляти з вигодою для громади.
 
Тільки для початку треба все зробити за простим принципом: гроші зранку — стільці ввечері. Спочатку дайте місцевим громадам права, а тоді вносьте зміни у закони. Для початку необхідно відмінити «геніальні» закони часів Януковича, закріплені мін’юстом. Адже у сільрад завбачливо відібрали право реєструвати землю, шлюби і т.д., усе передали в область — чим вище, тим корупційніше. Доки основні права не повернуть, реформи виглядатимуть чистою авантюрою.
 
За простого відкриття класичного ринку землі через злидні і нерозуміння суті селяни первинно будуть задешево спродувати землю. На першому етапі надурять усіх. Інтерес до первинного ринку можуть мати тільки ті, хто планує елементарне гендлярство. Наприклад, Київська область давно роздерибанена, те саме можна говорити про цінні узбережжя водойм. Усі корупціонери минулих років зацікавлені у тому, щоб закріпити свої подібні позиції. Їх-то точно запуск простого класичного ринку задовольнить.
 
  • А власників крупних агрохолдингів?
Холдинги, ми бачимо, не хочуть такого розвитку подій. Бо вони на агроринку працюють і реально розуміють, яких вкладень потребує ефективне господарювання. Натомість ті, хто хоче за мізер скуплену землю потім втюхати цим же холдингам чим дорожче, лише потирають руки в очікуванні. Зрозуміло, у надмірному благородстві холдинги не запідозриш — ясно, що нинішній дріб’язковий відсоток оренди, який вони сплачують власникам паїв, їм вигідний. Але, за великим рахунком, у земельному питанні інтереси холдингів і селян перед обличчям реформ співпадають. Хоча зрозуміло, що латифундисти ніби виступають на боці селян, але не за справедливість, а за власні інтереси. Зате при цьому інтереси і дрібних, і крупних агрогосподарств принципово співпадають, коли йдеться про необхідність якісно обробляти землю, постійно працювати на її родючість з прицілом і на наступні роки.
 
Схема оренди землі якраз може збалансувати інтереси усіх і вивести на справедливе рішення.
 
  • Які площі земель, на Ваш погляд, є оптимальними для адекватного господарювання?
Я за те, щоб крупним холдингам дозволяти мати для зерновиробництва і тваринництва не більше 5 тис. га у кожній з областей. Будь ласка, можна зібрати 125 тис. га, але сумарно, у різних регіонах. По-перше, це відповідає оптимальній логістиці, бо Україна працює з півдня на північ — доречно запускати техніку на півдні і завантажувати її на повну, пересуваючись іншими регіонами. Те саме з капіталами. По-друге, утворюється здорова конкуренція і загалом по країні, і у кожній області окремо, без монополій, бо усюди матимемо і сильні, і слабкі кластери.
 
Невеликі фермери самі хай вибирають, скільки землі їм потрібно залежно від спеціалізації. Скажімо, для ягідництва, овочівництва багато і не треба. Одне обмеження — максимум 5 тис. га в одній місцевості.
 
  • Втіленню справедливих реформ допоможе запланована адміністративна реформа?
Аби людей знову не надурили, треба щоб спочатку сільради отримали належну фінансову базу. Простим укрупненням сіл нічого не вирішити. Боюся, що схематичне укрупнення лише призведе до знищення маленьких сіл. Тому що село без маленької школи, пошти, сільради, ФАПу автоматично зникає. Ці інституції ще бодай якось тримають по селах інтелігенцію. Підуть вони — зникне село.
 
Можна вирахувати, скільки коштів потрібно громаді. Зафіксувати у сільрад відповідні бюджети і дати їм певний термін, після якого разом проаналізувати, як використані кошти, хто вижив, а хто збанкрутував. Хто не зміг вправно господарювати і залишився на нулях, а то й скотився у мінус — того треба приєднувати до інших як безперспективну одиницю. Нехай це будуть пілотні проекти, приміром, на 2-3 роки. Для подібних експериментів варто взяти котрусь аграрну область і райони подалі від великих міст, бо навколо мегаполісів зовсім інші моделі складаються.
 
  • Кажуть, українське село врятує бізнес, який там розвиватиметься?
Сільські території можна реально підняти бізнесом, але лише тоді, коли країна стратегічно переорієнтується на готові продукти, а не зациклюватиметься на сировині. Свого часу нам з колегами у міністерстві економіки, наприклад, вдалося законодавчо проштовхнути порядок, що стимулював експорт не соняшнику, а саме продуктів його переробки. Ось тепер маємо лідерські позиції у світі з експорту олії, користь економіці, додаткові робочі місця.
 
Коли бізнесмени землю в оренду будуть брати, треба прописувати обов’язкову кількість голів худоби, щоб була і забезпеченість органічними добривами для підтримки родючості, і стимулювалася місцева тваринницька переробка.
 
Готовий відповідати тим, хто боїться, що, мовляв, прийдуть китайці і скуплять нашу землю. У такому разі кажу: китайців не треба боятися — їм треба продавати наш ГОТОВИЙ продукт.
 
Мене лякає жахлива деіндустріалізація, яку спостерігаємо у країні. Особливо безвідповідальними, на мою думку, є заяви про «два основних тренди України — аграрний сектор та IT-технології». Тобто треба розуміти так: інтелект весь гайда в Інтернет-простір, а решта — оріть собі землю. А де ж тоді цілісний економічний комплекс, на який спроможна наша країна?! Думаю, що і війна затіяна для того, аби підштовхнути послідовне сповзання України у прірву деіндустріалізації. Тільки якщо хочемо створити світовий сировинний придаток — тоді справді треба мати саме такі два тренди.
 
  • Яка ж сила, на Ваш погляд, спроможна відфільтрувати й обрати правильний вибір розвитку ринку землі і села загалом?
Український селянин — з його чуйкою на те, чи не дурять його знову. Кожен член громади окремо повинен усе зважити і усвідомити ризики. Досвід є, ми все вже проходили — коли розпайовували колгоспи, радгоспи. На місцях люди можуть самостійно вирішувати, яким шляхом іти. Громадянське суспільство вже зрозуміло, що ключові питання залежать від їх голосування. У тому числі і щодо майбутнього землі. Головне завдання громадянина сьогодні — перемогти у собі раба перед обличчям зомбоящика. Включити розумовий процес. Визнати, що усі біди у нас — від ліні, небажання вникати у суть процесів, які відбуваються навколо. Тому що олігархат, який ми звинувачуємо у всіх бідах, насправді — це не 10 людей, які зібралися, щоб усіх надурити. Це — система, яка наклала своє кліше і на економіку, і на ЗМІ, і на мозок кожного. Просто треба відмовитися тупо і слухняно іти на бойню.
 
  • То мораторій відмінять після 1 січня 2016?
Навряд чи. І оптимізму, що скористаються пропонованою мною моделлю, теж не маю. Думаю, вирішення питання просто мляво перенесуть. І зрештою знову доводитимуть ситуацію до такого безнадійного стану, коли криза дозволить сказати: грошей взяти немає звідки — терміново все пускаємо на продаж.
 
Зараз часто говорять про третій майдан. Я теж — за третій майдан. Але не на вулицях, а у головах, у свідомості кожного.

Коментарі
 
Сергій ФЕОФІЛОВдиректор агентства «УкрАгроКонсалт»
 Ми збираємо кращих фахівців для глибокого обговорення питання ринку землі під час засідань Клубу економічних експертів. Йдеться про серйозне соціально-економічне явище, яке може змінити майбутнє, тому воно стосується всіх і кожного. Складається враження, що Україну аж занадто підганяють із прийняттям рішення щодо скасування мораторію на продаж сільгоспземель.
 
Продаж земель може, безумовно, призвести до нового кращого рівня розвитку економіки Украйни. Але при цьому треба передбачити і детально обговорити й інші сценарії, які можуть очікувати суспільство, економіку після прийняття такого рішення. І наслідки можуть бути не тільки позитивними.
 
Передбачається, що українські землі знайдуть своїх інвесторів. Якщо це будуть внутрішні інвестори, то варто, мабуть, говорити про крупні агрохолдинги. Викуповучи нині орендовану землю, агрохолдинги змушені будуть отримати дуже дорогі кредити у банках, відповідно, це збільшить їх витрати і ціни на продукцію, що позначиться, зокрема, і на її конкурентоспроможності. Не кажучи вже про споживачів, котрі навряд чи будуть у захваті через зростання цін на продукти.
 
Якщо говорити про зовнішніх державних інвесторів, то на думку одразу безумовно спадає Китай. А китайські інвестиції, хоч, звісно, і великі за розміром, але ж супроводжуються цілим рядком специфічних умов.
 
Найбільш вірогідно, що інвестиції в аграрний сектор слід очікувати саме приватні. Тобто на українські землі прийдуть крупні транснаціональні корпорації та монополії. Приватні інвестори завжди орієнтовані на найбільший прибуток за найменших витрат. Такий підхід до агровиробництва може підказати перше, найпростіше та короткострокове рішення — використання досягнень біотехнологій. Воно забезпечить падіння витрат і швидке повернення вкладених інвестицій. Але це може зруйнувати стійку тенденцію і надію України стати одним із крупніших гравців на ринку неГМ-продукції, для чого є усі передумови.
 
Крім того, економічна історія останніх 20 років свідчить, що підприємства, отримані за безцінь, часто закриваються, щоб звільнити ринок для «потрібної» продукції. Подібна логіка може бути реалізована також і в Україні. Можливо, комусь і хочеться перетворити нашу країну просто на гарний природний заповідник. Натомість знайдеться, кому виручати мільярди за сільгосппродукцію, вирощену на інших територіях.
 
Ми не стверджуємо, що подібні негативні сценарії обов’язково мають реалізуватися. Але суспільство та уряд повинні розуміти, що картина після відкриття ринку землі не буде спрощеною, отже, треба готувати відповідні інструменти впливу на інвесторів та оцінювати при цьому позиції України на світових аграрних ринках.
 
Олексій ПЛОТНІКОВдоктор економічних наук, професор, заслужений економіст України
 Можна зрозуміти владу, якій хочеться бодай із чогось розпочати наповнювати бюджет. Але впровадження ринку землі у класичному вульгарному розумінні є на сьогодні дочасним і не відповідає національним інтересам держави. Ця проблема використовується у жорстких політичних спекуляціях для відволікання громадської думки від зниження життєвого рівня та інших соціальних негараздів.
 
Враховуючи наші національні, історичні особливості, не можна впроваджувати ринок землі раптово. Цього ніколи не можна робити під час кризи. За теперішніх умов, безумовно, йтиметься про переваги не національного, а іноземного капіталу, і він обов’язково буде перш за все спекулятивним. Ціни на землю в Україні на початку продажів можна прогнозувати як найнижчі в Європі.
 
Будь-який розпродаж державної власності в умовах кризи — це найнижчі ціни. Говорити про реальні ринкові ціни на нинішньому етапі дуже сумнівно. Отож, не можемо говорити і про національний інтерес.
 
Але як же тоді будувати ринкові механізми у сільському господарстві, зокрема, у плані землі? У політекономії власність визначається такими характеристиками, як ВОЛОДІННЯ, РОЗПОРЯДЖЕННЯ та КОРИСТУВАННЯ. Стосовно землі можна сформувати ринок на характеристиках РОЗПОРЯДЖЕННЯ та КОРИСТУВАННЯ, не торкаючись поняття ВОЛОДІННЯ. Тобто пробувати формувати ринок землі через обіг права оренди землі сільськогосподарського призначення. З цієї точки зору володіння залишається у держави, а розпорядження та користування може сформувати специфічний, але нормальний ринок. На ньому можна створити певні запобіжники щодо нецільового використання земельних ресурсів, заборони спекулятивних операцій із землею тощо.
 
Ми поки що не дозріли до ідеального класичного ринку землі. А оренда — це крок у бік розвитку. Ринок права на оренду можна вважати перехідною формою виходу на цивілізований ринок.

1

 13 жовтня 2019
На поточному тижні в Україні знову почали дорожчати тепличні огірки. Основною причиною подорожчання стало сезонне скорочення пропозиції огірка в українських господарствах.
На поточному тижні в Україні знову почали дорожчати тепличні огірки. Основною причиною подорожчання стало сезонне скорочення пропозиції огірка в українських господарствах.
13 жовтня 2019
 13 жовтня 2019
Одна з найстаріших та авторитетніших ягідних селекційних компаній — Driscoll представила свій новий сорт лохини — Світест Батч (Sweetest Batch). Це нове доповнення до колекції ягід Світест Батч Limited Edition компанії буде доступне у вибраних містах обмежений час. 
Одна з найстаріших та авторитетніших ягідних селекційних компаній — Driscoll представила свій новий сорт лохини — Світест Батч (Sweetest Batch). Це нове доповнення до колекції ягід Світест Батч Limited Edition компанії буде доступне у вибраних містах обмежений час. 
13 жовтня 2019
 13 жовтня 2019
У Чорноліському лісовому господарстві Знам`янського району на Кіровоградщині у нинішньому році зібрали перший урожай бананів.
У Чорноліському лісовому господарстві Знам`янського району на Кіровоградщині у нинішньому році зібрали перший урожай бананів.
13 жовтня 2019
 13 жовтня 2019
Костянтин Опарин з м. Черкас вирощує декілька сортів лимонів, лайм, памело, мандарини, апельсини, інжир, каву, бергамот, ацеролу, гранати, ківі та багато інших екзотичних фруктів. Усього в колекції садівника налічується близько 50 видів екзотичних рослин.
Костянтин Опарин з м. Черкас вирощує декілька сортів лимонів, лайм, памело, мандарини, апельсини, інжир, каву, бергамот, ацеролу, гранати, ківі та багато інших екзотичних фруктів. Усього в колекції садівника налічується близько 50 видів екзотичних рослин.
13 жовтня 2019
 11 жовтня 2019
За рік пілотного проекту з продажу прав оренди на державні земельні ділянки сільськогосподарського призначення на електронному аукціоні OpenMarketLand було продано 2692 лота на 187 млн грн.
За рік пілотного проекту з продажу прав оренди на державні земельні ділянки сільськогосподарського призначення на електронному аукціоні OpenMarketLand було продано 2692 лота на 187 млн грн.
11 жовтня 2019
 11 жовтня 2019
Компетентні органи України та Лівії погодили форму міжнародного ветеринарного сертифікату на експорт великої рогатої худоби для забою з України до Лівії.
Компетентні органи України та Лівії погодили форму міжнародного ветеринарного сертифікату на експорт великої рогатої худоби для забою з України до Лівії.
11 жовтня 2019

Please publish modules in offcanvas position.