Так, високоякісна густа овчина дозволяє відмовитися від опалення приміщення навіть при зниженні температури до –25–30 °C. Вівці легко переносять не тільки прохолоду, а й різкі коливання температури. Для забезпечення комфортних умов утримання їм достатньо сухої глибокої підстилки.
Три типи овець
За своїм екстер’єром романівські вівці є компактними тваринами. Це вівці середнього розміру з дещо опуклим профілем, рухливими вухами та великими очима. Вони мають достатньо м’язисту шию середньої довжини, пряму та міцну спину, короткий хвіст до 8–10 см, а також глибокі та широкі груди. Ноги у романівських овець міцні, прямі, середньої довжини. Тварини можуть бути як рогатими, так і комолими. Шерстний покрив достатньо щільний, добре покриває черево, пух довший за волосся, саме волосся або ость чорного кольору, а підшерстя персиково-біле, співвідношення ості до пуху може коливатися у діапазоні 1:4–1:10.
При народженні романівські ягнята мають чорний колір з характерними білими відмітинами на голові, ногах та кінчику хвоста. З часом вони світлішають за рахунок переростання білого пуху з чорною остю.
Серед романівських овець розрізняють три типи: грубий, ніжний та нормальний. Для овець грубого типу характерна більш груба будова тіла, сильний розвиток рогів у баранів та вівцематок. У їхній шерсті переважає ость (співвідношення ості та пуху близько 1:4), яка виростає значно довшою ніж пух, через що овчина набуває чорного кольору. Міздря у грубого типу овець товста і мало еластична. Ніжний тип овець характеризується витонченим кістяком, вужчим тулубом, барани та вівцематки комолі. В їхній шерсті велика частка пуху (співвідношення ості до пуху 1:10–1:12). Пух у таких овець завжди довший за ость, шкіра тонка.
Шерсть овець ніжного типу блакитного кольору, дуже гарна, однак мало практична, оскільки швидко збивається під час використання. Вівці нормального типу мають міцну конституцію, їхній тулуб округлої форми, ноги міцні і довгі. У них невелика суха голова зі слабко вираженою горбоносістю. Вівці можуть бути як комолі, так і рогаті. В руні співвідношення ості до пуху становить 1:4–1:10, при цьому пух завжди переростає ость. Завдяки цьому шерсть від овець нормального типу не збивається і має гарний сіруватий колір з блакитним відтінком. Овчину найвищої якості отримують від ягнят віком 4–6 місяців. На практиці забій ягнят здійснюють у 8–9 місяців, коли після підстригання ость відростає на 2,5–3 см, а пух — на 4–6 см.
Серед овець романівської породи різних типів часто можуть зустрічатися наступні недоліки екстер’єру: гостра холка, вузькі груди, провисла спина, вузькі крижі, обвислий зад, близька постановка кінцівок. Тварин із проявами таких недоліків не слід допускати до розведення.
Найбільш плодюча порода
Ягнята романівської породи досягають статевої зрілості в 3,5–4 місяці і проявляють статеву активність протягом усього року. Статева охота у романівських овець не має сезонності завдяки довгому відбору за багатоплідністю і триває довше, ніж в овець інших порід (близько 60 годин або навіть до 5 діб). Ці особливості значно підвищують успішність запліднення. Суягність романівських овець триває п’ять місяців (140–153 дні), тож ягніння зазвичай проходять двічі на рік. Романівські вівцематки мають високу молочність. Після окоту при добрій годівлі за всю лактацію (близько 100 днів) від вівцематки в середньому отримують близько 100 л молока (від 50 до 200 л, залежно від індивідуальних особливостей тварини). За своїм складом овече молоко має вдвічі вищий вміст білку (до 6 %) і жиру (більше 7 %) порівняно з коров’ячим. До того ж, завдяки круглорічним ягнінням молоко від романівських овець можна отримувати протягом усього року і планувати виробництво продукції без перерв на запуск тварин, гарантуючи постійну пропозицію на ринку.
Важливою особливістю овець романівської породи є їхня висока плодючість. Романівські вівці виправдано вважаються найбільш плодючими в світі. Так, за ягніння вівця зазвичай приводить двоє ягнят (в більше ніж 50 % випадків), часто зустрічаються трійні — до 25 %, можуть спостерігатися народження і більшої кількості ягнят — до семи (більше 4 % випадків). Багатоплідність в овець романівської породи підвищується до четвертого-п’ятого ягніння, а далі поступово знижується. При цьому про багатоплідність вівцематок можна говорити вже за результатами їхнього першого ягніння, що дозволяє вести правильний відбір племінних тварин, починаючи з раннього віку. Хоча статева зрілість у романівських овець настає доволі рано, для уникнення малоплідності запліднювати їх рекомендується при досягненні живої ваги у 38–40 кг.Ягніння зазвичай проходить легко за рахунок тонкого і легкого кістяку маток та відносно легкої ваги ягняти при народженні. При цьому ягнята народжуються міцними і більшість їх виживає. Жива маса ягнят при народженні значно залежить від їхньої кількості. Так, одинаки в середньому народжуються під 3,7 кг, двійні — 2,9 кг, трійні — 2,5 кг. В свою чергу, якщо народжується більше чотирьох ягнят, їх необхідно додатково підгодовувати, бо на всіх молока вівцематки може не вистачити навіть при високій молочності. В такому випадку доцільно випоювати ягнятам по 1 л коров’ячого молока на добу. До того ж, з 10–15 доби ягнят підгодовують концентрованими кормами та високоякісним сіном. При такій годівлі молодняк досягає ваги у 20 кг (від 16 до 25 кг для багато- та малоплідних) на час відлучення на 100–120 день. Відомі випадки, коли за рік від вівцематки отримували 14 ягнят за два окоти.
Цінна овчина
Романівські вівці дають добрий настриг шерсті гарної якості. Стрижуть овець зазвичай тричі на рік у березні, червні та жовтні. Вихід шерсті в овець досягає 1,5–2 кг, у баранів — 2–4 кг; середній вихід жирної шерсті становить близько 3,5 кг. Найбільш цінними є овчини, які характеризуються легкістю, міцністю та високими теплозахисними властивостями. Ці якості пов’язані з тим, що пух у романівських овець росте значно швидше за ость, в результаті чого через 3–4 місяці після стрижки він виростає на 2–3 см довше за остьові волокна й утворює на кінцях гарні дрібні завитки. Рідко в руні присутній так званий перехідний волос — це товсте волосся без завитків. Він є небажаним, бо значно знижує цінні властивості овчини.
Якість овчини залежить від багатьох факторів: співвідношення довжини ості та пуху, кількості пухових та остьових волокон, тонини ості та пуху, наявності та розміру завитків, чистоти шерсті, вирівняності руна, росту волоса на череві та якості міздри. До того ж, на шерсті міститься багато ланоліну — речовини, що характеризується протизапальною та пом’якшуючою дією, яка користується великим попитом у фармацевтичній та косметичній промисловості. Шерсть у романівських овець добре росте і влітку. При цьому, за необхідності, якість шерсті дозволяє навіть повністю відмовитися від стрижки овець, якщо підприємство займається вівчарством виключно на м’ясо.
На м’ясо теж вигідно
Завдяки високій конверсії корму романівських овець дуже вигідно розводити на м’ясо. Романівські ягнята мають високу скоростиглість. Навіть при помірній годівлі за півроку баранчики можуть виростати до 35–50 кг. Середньодобовий приріст живої ваги може сягати 140–170 г. При цьому ягнята, що народилися у кількості трьох або чотирьох розвиваються швидше, ніж двійні, хоча при народженні важили менше.
Загалом у розведенні овець романівської породи спостерігається певна закономірність — чим більше ягнят у приплоді, тим більша його загальна вага, однак менша індивідуальна вага кожного окремого ягня, тим вища інтенсивність росту і розвитку ягняти в постембріональний період і тим швидше в них настає статева та господарча зрілість, тобто тим вища скоростиглість тварин. Найбільш рентабельним є утримання романівських овець (баранчиків) до 11 місячного віку та ваги у 80 кг. Це середня вага дорослих овець романівської породи: 55–80 кг для баранів та 40–50 кг для овечок. При цьому чистий забійний вихід туші може сягати 50 % (в середньому 42–45 %). Отримання м’яса при розведенні романівської породи зазвичай є основним джерелом прибутку, в той час як отримання овчини відступає на другий план.
«Романівські» вівці до їжі не перебірливі
Романівська порода добре пристосована до пасовищного утримання. Вівці легко знаходять корм не тільки в степовій, а й в лісостеповій місцевості. При цьому випасати овець можна навіть на пасовищах поганої якості або після випасання інших тварин. Це можливо завдяки неперебірливості овець у їжі і здатності споживати велику кількість різноманітних рослин. При помірній інтенсивності виробництва в згодовуванні великих об’ємів концентрованих кормів немає необхідності.
Тривалість життя романівських овець може сягати 15 років. При цьому строк продуктивного господарчого використання найбільш цінних тварин для розведення може доходити до 10 років. З віком овець вибраковують переважно через втрату зубів і неможливість поїдати грубі корми. Поєднання у романівських овець високої плодючості, м’ясної продуктивності та скоростиглості з високоякісною овчиною забезпечують найбільшу економічність їхнього розведення.
Загалом від овець романівської породи можна отримувати п’ять різних продуктів: м’ясо, овчину, межину (шкіру з овчиною), шкіру та молоко. Це значно урізноманітнює спектр продукції, яку може виробляти спеціалізоване господарство, тож гарантує його успіх при зміні попиту на той чий інший продукт на ринку.
