Перехід тваринництва на промислову основу висуває високі вимоги до планування економіки і раціональної організації кормової бази при створенні тваринницьких комплексів. Надходження усіх видів кормів, як правило, планується за рахунок власного виробництва, з урахуванням створення страхових фуражних фондів. При цьому важливою умовою у зміцненні кормової бази є підвищення біологічної повноцінності кормів, збільшення їх збору з кожного гектара при низькій собівартості. Одним з основних питань раціональної організації кормовиробництва є удосконалення його структури і підвищення у ній частки найбільш ефективних і повноцінних за поживністю кормів.
Варіант має бути оптимальним
Економічна оцінка кормових культур дозволяє орієнтувати господарства на виробництво більш ефективних з них. Однак тільки на основі даних економічної оцінки важко розробити найбільш раціональну структуру посівних площ і тип годівлі худоби. Різні види худоби потребують певного співвідношення кормів. Кожен тип годівлі повинен забезпечувати потребу тварин у поживних речовинах з урахуванням їх продуктивності і фізіологічних особливостей. Однотипна годівля із застосуванням у складі раціону великої кількості одного корму може призвести до зниження продуктивності худоби і підвищення собівартості тваринницької продукції. При організації кормової бази важливо, з одного боку, отримати максимальну кількість поживних речовин з кожного гектара, з іншого - правильно підібрати корми для раціонів.
Враховуючи ці особливості, дуже важливо правильно оцінити кормові раціони. Лише за такого підходу можна отримати максимальну кількість дешевої тваринницької продукції у розрахунку на одиницю земельної площі.
Економічна оцінка кормових культур і раціонів знаходиться у нерозривному взаємозв’язку. М. Ф. Томме відмічав, що при наявності у господарстві 10 видів кормів і застосуванні до раціону шести елементарних вимог (кормові одиниці, перетравний протеїн, сіль, кальцій, фосфор, каротин) може бути знайдено до 500 варіантів практичних рішень. Вибір оптимального варіанту на основі економічної оцінки кормових культур і раціонів дозволить правильно підійти до визначення структури посівних площ, тим самим забезпечить підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва.
Економіка вигоди
Оцінку кормових раціонів проводять за показниками повноцінності годівлі, собівартості кормів у раціоні, витрат праці на виробництво кормів і загальної кормової площі на виробництво тваринницької продукції. При цьому прийнято вважати, чим нижча собівартість раціону, тим він економічно вигідніший. Однак така оцінка не враховує основного критерію ефективності кормовиробництва - отримання максимальної кількості валу продукції і чистого доходу на одиницю земельної площі.
При плануванні виробництва кормів виникає необхідність у розробці різних видів кормових балансів. Зокрема, крім балансу кормів за основними його видами, велике значення має визначення балансу білка. Нестача білкових кормів негативно відображається на продуктивності тварин і, як наслідок, на економіці цієї галузі сільського господарства.
Останнім часом досить популярним і розповсюдженим є однотипний тип годівлі при утриманні молочного поголів’я великої рогатої худоби. Основним кормом при цьому є силос з кукурудзи молочно-воскової стиглості, а нестачу білка у ньому нівелюють концентратами з розрахунку в середньому за лактацію 0,25–0,30 кг/л молока, що при середньодобовому надої 20 л становить 5–6 кг/добу концентратів, або 1,82–2,19 т/рік на голову з річним надоєм 6500 л. При виробництві фуражу у власному господарстві собівартість однієї тони торік сягала 1250–2320 грн (ячмінь, соя), а витрати на концкорми з урахуванням їх потреби на 1 голову на рік - 3,25–3,9 тис. грн; при утриманні дійного стада чисельністю 100 голів - 357,5 тис. грн, 1000 голів - 3,575 млн. За такого типу годівлі (табл. 3) 54% вартості кормів припадає на концентровані корми.
За сучасних економічних умов виникає питання альтернативи таким високовартісним кормам, і багаторічні трави у цьому відношенні є незамінним джерелом повноцінних дешевих кормів. Трави містять майже всі речовини, необхідні тваринам, особливо великій рогатій худобі. При збиранні їх у відповідних фазах вегетації будь-яка худоба може бути забезпечена поживними речовинами, які повністю задовольняють потребу тварин.
Дешева альтернатива: ретельні розрахунки
В умовах Північного Степу України і відповідної урожайності кормових культур багаторічні трави по виходу кормових одиниць не поступаються таким культурам, як ярий ячмінь і соя, що вирощуються на зерно (табл. 1). У протеїні трав містяться всі незамінні амінокислоти, вміст каротину більший, ніж у будь-якому іншому кормі (окрім моркви). За загальною поживністю і співвідношенням окремих речовин багаторічні трави можуть задовольнити потреби худоби з різним рівнем продуктивності. В цьому не важко переконатися, коли літом худоба отримує траву у годівницях або на випасі: продуктивні корови навіть без підкормки концентратами дають по 20–25 л і більше молока на добу.
Таблиця 1. Економічна оцінка кормових культур в умовах Північного Степу України
Зелена трава є найдешевшим літнім кормом. Трава, привезена на ферму, дорожча - додаються витрати на скошування, перевезення і розвантаження. Проте все одно вона дешевше будь-якого корму. Ще більш вартісним виходить консервування трави на зиму. Залежно від способу консервування, рівня механізації, організації праці і втрат поживних речовин при збиранні й консервуванні собівартість кормової одиниці зимового трав’яного корму може коливатися у широкому діапазоні і значно зрости порівняно до собівартості зеленої трави. Однак у більшості випадків трав’яний корм, за винятком трав’яного борошна, суттєво дешевший порівняно з концентрованими і соковитими кормами. Це пояснюється низькою собівартістю її у полі, поживністю і порівняно високою урожайністю.
При збиранні, переробці і зберіганні урожаю трав можуть мати місце наступні втрати: механічні; біохімічні; спричинені вимиванням. При сушінні втрачається чимало листків і суцвіть, які в 1,5–2 разів поживніші за стебла. Навіть за дотримання усіх вимог при збиранні сіна бобових трав втрати листків становлять 20–35% урожаю сухої речовини. Крім того, при тривалому сушінні у польових умовах втрачається майже весь каротин. У процесі силосування зброджується майже весь цукор, а також виділяється сік. За дослідними даними, в ньому міститься до 4,5% сухої речовини, а в сухій речовині - 19% сирого протеїну, 53% безазотистих екстрактивних речовин, 27,1% сирої золи. Разом із соком втрачається 5–6% урожаю. За нормальних умов при бродінні в силосі втрачається близько 17% сухої речовини, 10–33% перетравного протеїну, 9% мінеральних речовин (фосфору 17–18%), не менше 25% каротину.
Таблиця 2. Хімічний склад та поживність 1 кг корму
При заготівлі сінажу біохімічні втрати менші порівняно з силосуванням. У пров’яленій траві умови для діяльності бактерій є менш сприятливими. При зменшенні вологості водоутримуюча здатність рослинних клітин зростає до 55–60 атмосфер. Внаслідок цієї фізіологічної сухості вода і поживні речовини стають малодоступними для бактерій. За Г. Благовєщенським, втрати поживних речовин у сінажі не перевищують 8–12%, тоді як при силосуванні вони становлять 20–29%.
Зараз добре відомо, що сінаж значно краще, ніж силос, підходить для тварин із високою продуктивністю. Перш за все він краще поїдається. Корова, що з’їдає 30–35 кг звичайного силосу, отримує 5–7 кг сухої речовини (3–5 кормових одиниць). Сінажу - 20–25 кг, або 10–13 кг сухої речовини (8–11 кормових од.). У добовій порції сінажу вміст перетравного протеїну в 2,5–3 разів більший, ніж у силосі. Поглинання тваринами сухої речовини з сінажем значно вище ще й тому, що в ньому міститься удвічі-тричі менше кислот, при кращому їх співвідношенні, ніж у силосі. Тому, враховуючи поживність, вміст протеїну, відповідність фізіологічним потребам та собівартість, доцільним є зменшення частки високовартісного фуражу у раціоні дійних корів та ведення до нього сінажу з бобових трав у кількості, еквівалентній за поживністю.
Так, корові живою вагою 500–550 кг з добовим надоєм 20 л молока жирністю 4% необхідно 15 кормових одиниць, 1600–1800 г перетравного протеїну, 650–750 мг каротину. Інакше кажучи, на 1 кормову одиницю повинно припадати 115–120 г перетравного протеїну, 45–50 мг каротину, 22–24% клітковини на суху речовину. Таблиця 3 містить данні двох раціонів: концентрованого (52% за поживністю) і малоконцентрованого (20% за поживністю) із заміною 30% концентратів і сіна 11% за поживністю сінажем з еспарцету.
Вибір бобової трави як сировини для заготівлі сінажу пояснюється агротехнічними і біологічними особливостями еспарцету. Ця кормова культура формує 1 потужний укіс зеленої маси, тоді як інша багаторічна бобова трава, придатна для вирощування в зоні Степу,- люцерна - декілька укосів. Технологія ж заготівлі сінажу передбачає закладання у стислі терміни протягом 3–4 днів. Вирощування еспарцету на сінаж дозволяє раціонально використовувати збиральну техніку й отримати корм більш високої якості. Так, однією з головних вимог при закладанні сінажу є вологість зеленої маси, яка повинна становити 50–55%. При збиранні навіть першого укосу люцерни, який є найбільшим, урожайність його в 2–2,5 разів менша, ніж еспарцету, що призводить до перевитрат пального і нерівномірного прив’ялення.
В агротехнічному відношенні еспарцет є одним із кращих попередників для будь-яких наступних культур і особливо для озимих. Завдяки розгалуженню кореневої системи у підорному шарі ґрунту поле добре піддається обробітку й ореться без утворення брил на глибину 27–30 см. При заорюванні підрізані корені еспарцету швидко відмирають і не дають такого відростання, як у люцерни, котра часто стає засмічувачем наступних культур, що у поєднанні з інтенсивним використанням запасів вологи як в орному, так і глибоких шарах ґрунту інколи призводить до необхідності відведення люцернового пласта під чорний пар.
Таблиця 3. Структура та поживність раціонів за концентрованого і малоконцентрованого
типів годівлі дійних корів масою 500–550 кг та добовим надоєм 20 л
Як видно з таблиці 3, заміна частини концентратів і сіна еспарцетовим сінажем при однаковій кількості кормових одиниць в обох раціонах спровокувала деякі зміни за іншими показниками. Об’єм добової порції кормів збільшився на 19,1 кг. Кількість сухої речовини корму зросла на 5,82 кг/добу, або 41%. Проте кількість її з розрахунку на 100 кг живої ваги у запропонованому раціоні становить 3,59–3,95 кг при нормі не більше 4,5–5 кг. Вміст перетравного протеїну у раціоні з сінажем дещо вищий - 116 г/к. од. проти 111 при концентрованому типі годівлі. А вміст каротину у добовому раціоні збільшився в 2,7 разу.
При визначенні виробництва кормів з одиниці площі за двох типів годівлі були враховані показники урожайності кормових культур та вихід кормів з урахуванням втрат при заготівлі і зберіганні. Земельна площа необхідна для забезпечення річної потреби у кормах дійного стада ВРХ у кількості 100 голів при малоконцентрованому типі годівлі виявилась меншою на 12,5%, або 21 га порівняно до типу годівлі із часткою концентрованих кормів у раціоні 52% за поживністю.
Таблиця 4. Економічні показники виробництва кормів у зоні Північного Степу України
при концентрованому та малоконцентрованому типах годівлі дійного стада у кількості 100 голів ВРХ
При річному надої 6500 л на корову кількість молока на 100 га земельної площі за концентрованого типу годівлі становила 387 т, тоді як при застосуванні у годівлі раціону з заміною частини концентратів і сіна сінажем з еспарцету цей показник сягав 442 т, що на 55 т молока, або на 14,2% більше.
Собівартості річної кількості кормів на 100 голів дійного стада була нижчою при запропонованому раціоні на 174 тис. грн, або 24%. А враховуючи, якщо частину концентратів у кількості 135 т, яка була замінена сінажем (50% з яких припадало на сою), реалізувати за цінами 2012 року: ячмінь ярий 2000 грн/т; соя - 4500 грн/т, при зазначеній вище собівартості можна додатково отримати прибуток у розмірі 198 тис. грн.
